Богдан Хмельницький - Тарас Барабаш

Складаю подяку моїй колезі Олесі Ісаюк, котра сприяла початку роботи над цією книжкою, а також моїй коханій Олі, з якою я обговорював окремі розділи, ділився враженнями, слухав її думки щодо того чи іншого питання і яка розуміла, наскільки важкою та відповідальною була моя праця.

У 2008 р. Богдан Хмельницький посів почесне п’яте місце в телевізійному проекті «Великі українці», хоч, за даними соціологічних опитувань, перед оголошенням результатів обіймав третє. Як би там не було, це свідчить про живий інтерес та всеукраїнське визнання величі Хмельницького. Видається незайвим вкотре перегорнути сторінки його біографії та згадати, яким гетьман Війська Запорозького увійшов в українську (та й не лише українську) історію.

Книжка, що перед вами, розповідає про все Богданове життя, від народження й до смерті. Виділено певні етапи, такі як перші контакти з козацтвом, перший досвід міжнародної дипломатії тощо. Не можна було обійти увагою бойові дії за участі Хмельницького, зовнішню та внутрішню політику. Хотілось також зосередити увагу на особистості Богдана, на рисах характеру, побуті, зовнішності, інших деталях. Зокрема, у них, на нашу думку, можна простежити нескореність Богданового духу, його непідвладність іншим особам та життєвим обставинам.

Коротким девізом книги міг би стати латинський вислів «Nihil novi, ne quid nimis», тобто «Нічого нового, нічого зайвого». Справді, про Хмельницького написано вже стільки, що важко віднайти щось нове, хоч і чекають ще своїх заповзятих дослідників документи, які, ймовірно, зберігаються в архівах Швеції, Туреччини, Молдови та інших країн, історія яких була пов’язана з діяльністю гетьмана. Разом з тим при написанні книжки автор прагнув передати висновки і найновіших, і класичних наукових досліджень життя Богдана простими, доступними словами — аби читача не відлякнуло засилля термінів, складнопідрядних та складносурядних речень. А також зосередитись на ключових подіях, розглянути саме ті подробиці, які яскраво ілюструють той чи інший епізод з життя й діяльності Хмеля. Чи вдалося це — судити вам.

Отож запрошую читача перегорнути сторінку й зануритись в епоху, коли жив і творив видатний Українець…

Поява на світ та родинне коріння. Народився майбутній гетьман 27 грудня 1595 р. Венеціанський посол Сагредо в 1649 р. зазначав, що Хмельницькому 54 роки. Тому, як правило, цим роком і датується його народження. 27 грудня, як відомо, День святого Теодора Начертаного, і хлопчики, народжені в цей день, отримували ім’я Богдан (народна форма імені Теодор). Історики сходяться на думці, що Богдана також називали Зиновієм. Так його й кликали за світських, життєвих обставин. Коли ж ішлося про державні діяння, Хмельницького-гетьмана величали Богданом.

Секретар короля Італії Єронім Піноччі писав, що «Хмельницький так названий від своїх; ім’я його батька було Хмель, а його звали Хмеленко». Павло Алепський, сирійський мандрівник, який побував в Україні в 1654—1656 рр., не називав гетьмана інакше як Хмель — таке ім’я він чув від козаків. Будемо й ми слідувати цій традиції, тобто називати гетьмана Хмелем, щоб не повторювати постійно його імені чи прізвища.

Невідомо достеменно, де саме народився Богдан, як і те, звідки походив рід Хмельницьких. Зазвичай беруть на озброєння суто географічну прив’язку: населені пункти Хмельник, Хмелів, Хмелівка та ін. Хмельницькі були маловідомими дрібними шляхтичами, якими не цікавилися геральдисти, і тепер ще не можна остаточно з’ясувати, з якого саме місця походить цей рід. Польський історик Владислав Марчинський на початку XIX ст. писав, що Хмельницькі жили в містечку Хмільник (тепер Вінницька область). Український історик Степан Посіко твердив, що Хмельницькі вийшли з Хмельника в Перемишльській землі Руського воєводства. Зараз найбільш вірогідним місцем наро­дження вважають село Хмель, розташоване за 20 кілометрів на південний схід від Любліна. За 15 кілометрів від нього є село Собєська Воля (з якого походив рід Якуба Собєського, батька короля Яна ІІІ Собєського), а ще за 7 кілометрів — село Жулкевка (з якого походив рід Станіслава Жолкевського, батька коронного гетьмана й канцлера, засновника Жовкви).

Народження Богдана майже ніхто не пов’язує з «хмільними» містами. Найімовірнішим місцем народження називають Чигирин, також згадують Жовкву, Переяслав та Суботів. Визначення більш-менш точного місця безпосередньо пов’язане зі з’ясуванням деталей біографії Богданового батька, Михайла. Богдан був найстаршою дитиною в сім’ї, і з огляду на дату ­його народження батьки мали побратись не пізніше 1594 р., а завагітніти мати гетьмана мала б орієнтовно в 1594-му або на початку 1595 р. Отож виникає питання: де вони жили на той час?

Що ми знаємо про батька Богдана, Михайла? Народився він у 1560-х рр. Історики запевняють, що належав до земян (дрібної шляхти, що підтримувала тісні стосунки з козаками). У автобіо­графічному листі до короля Яна ІІ Казимира, написаному під Зборовом 1649 р., Богдан назвався шляхтичем. Посли різних країн у різний час теж стверджували, що Богдан шляхетський син. За деякими даними, його батько Михайло народився в Лисянці на Київщині. Проте відомості ці, очевидно, помилкові, бо Лисянка почала заселятися лише в 20-ті рр. XVII ст. Були навіть міркування, що Михайло Хмельницький походив з Литви чи з Мазовецької землі.

Дорослішання Михайла припадає на час формування козацтва як військового стану в Речі Посполитій. Ця держава постала 1569 р. як унія Польської Корони та Великого князівства Литовського. У 1572 р. 300 козаків були вперше взяті на державну військову службу і вписані до реєстру. Їхньою функцією став захист південно-східних кордонів новоствореної держави (сучасна центральна Україна) від спустошливих нападів татар із Кримського ханства. У 1578 р. їхня кількість зросла до 600 і король надав козакам у володіння місто Трахтемирів, прапор і печатку.

Історія життя Михайла начебто й інформативна, але часом виглядає доволі заплутаною й суперечливою. Одна група істориків наводить такі факти: у кінці XVI ст. — на початку XVII ст. Михайло жив у Жовкві на Львівщині при дворі коронного гетьмана Станіслава Жолкевського. Імовірно, мешкав у замку, як і решта гетьманських слуг. Станіславова донька Софія 1605 р. побралась із Яном Даниловичем, власником Олеського замку. Після цього Михайло пішов на службу до Яна в Олесько, а згодом до Чигирина.