Рік 1918, Київ - Дмитро Іванович Донцов

18

Міністр Внутр. Справ — Ігор Кістяковський, судівництва — М. Чубинський, син автора гимну "Ще не вмерла Україна", федераліст.

19

Як відомо, вигнавши росиян з Конґресівки (рос. Польщі), Центральні Держави прокламували відновлення (сателітської) польської держави з Радою Реґенційною як урядом.

20

Рябовіл, один з чолових вождів самостійницького руху на Кубані, з орієнтацією на Київ. Підступно замордований в 1919 р. денікінцями.

21

В. Панейко, перед війною редактор "Діла" у Львові. М. и. видав тоді антиросійську книжку "Russiсa", збір статтей німецького проф. Нецеля, польського проф. Здзеховського і — в передруку — моє "Модерне москвофільство". По війні став активним москвофілом, який, разом з проф. Томашівським, як член галицької дипльоматичної місії в Парижі, дуже спричинився до переходу в 1919 р. Української Галицької Армії до ґен. Денікіна, команданта "вооружонних сіл Юґа Росії". Видав брошуру в 1922 р. — "Зєдинені Держави Східної Европи", агресивно-ворожу до ідеї і акції, які мали метою самостійну Україну.

22

По війні 1914–1918 pp., в європейській пресі і в мемуаристиці, зявилися спогади тайних аґентів Антанти в теренах, що на них стояли війська Центральних Держав. З них, м. и., видко, що акти саботажу на Україні в 1918 p., були доконані аґентами Антанти, Сов. Росії і поляками: самостійно або на спілку.

23

П. Певний — в 1918 р. редактор "Відродження" в Київі; після 1922 р. редактор "Укр. Ниви" і провідник тої групи українських політиків на Західній Волині, т. зв. В. У. О. (Волинське Укр. Обєднання), яке коляборувало з Варшавським урядом.

24

Кривошеїн — член рос. партії "ка-детів" і царської Державної Думи, патріот "великої Росії".

25

Саліковський, редактор, типовий драгоманівець; непорушно вірив в доброзичливість до України російських демократичних партій.

26

Тишкевич — син ґр. Мих. Тишкевича (здається на імя Станислав), був. посла України при Ватикані і в Парижі, знаного українського патріота. Його листи до мене і спогади видрукував я в львівськім "Вістнику".

27

Стебницький — "ес-еф", публіцист. Яковлів — учений правник, б. посол України у Відні.

28

Крім сказаного в инших примітках тут про С. Єфремова, див. видання С. В. У. за кордоном, після 2-ої війни.

29

В. Леонтович і Славинський були короткий час гетьманськими міністрами, репрезентативні постаті укр. демократичного табору.

30

Мова йде про наглі зміни в болгарськім уряді в звязку з наступом на Балканах армії ґен. Франше д'Еспре і з заломанням болгарського фронту.

31

Мих. Кочубей ("Миш-миш") великий земельний власник Лівобережжа, та його брат Мик. Кочубей, такий же землевласник на Правобережу, були чоловими політиками в "Союзі земел. Собственників". Проти них, як проти скрайних сторонників проросійської лінії, підняла бунт опозиція, на чолі з Коваленком, яка потім і взяла гору над "Кочубеями", як тоді взагалі прозивали згаданий Союз. Третій, Вас. Кочубей був дижурним адютантом в гетьманськім палаці.

32

Оренчук, — довший час був українським консулом в Мюнхені.

33

Коли мене память не зраджує, розходилося про письменника Клима Поліщука, що по короткотривалій еміґрації, у Львові, вернув до краю, де хутко був засланий на північ.

34

Один з знаних тоді демократичних діячів доби Центр. Ради.

35

Мій контакт з Коваленком був в рамках загальних директив, вироблених що до С. Зем. Соб., партією "хліборобів-демократів".

36

Д. Багалій — знаний учений дослідник Слобідської України. Маю вражіняя, що з огляду на непевну ситуацію, він не хотів встрявати в ніяку політичну акцію.

37

Названі тут представники польського громадянства на Україні, можливо, як вправні протибольшевики, готові були іти з Гетьманом, як довго він міцно сидів в сідлі.

38

Архикнязь Франц-Фердинанд, забитий в Сараєві 1914, австро-угорський престолонаслідник, був, властиво, останнім Габсбурґом старого формату, володар-візіонер. Йому приписували пляни зробити з імперії замісць двоєдиної, триєдину монархію, в якій протиросійсько настроєні західні словяни відігравали б таку ж ролю, як австрійські німці і мадяри, мріяв, як кажуть, зробити з чорно-жовтої монархії ґравитаційний центр, як для полудневих, так і для не російських словян царської Росії. Говорили про його антиросійські пляни що до України. Був архикнязь зненавидженою особою в Сербії і в імперіалістичних кругах російського панславізму. Дещо про ті пляни натякав мені пок. д-р В. Кушнір (здається він раз мав авдієнцію у архикнязя). Кушніра сталим співробітником був я в 1909-14 pp. в його "Ukr. Rundschau", що тоді перемінилося з поміркованого, культурницько-етнографічного "Ruthenische Revue", в Орґан воюючої української політичної думки.

39

Покликання українського національного кабінету до влади слідом за москвофільською "Запискою" Василенка і тов., і незадовго перед федеративною грамотою Гетьмана, свідчило про початки тої розгублености, що тоді запанувала в найближчім оточенню Гетьмана, яке вже тратило контролю над подіями.

40

"Похід на Москву"… Мав я тут на увазі намагання білих царських ґенералів включити Україну в свою акцію відбудови "єдиної неділимої" Росії.

41

Пурішкевіч, "русскій" молдаван, посол до Держ. Думи від Бесарабії, (монархіст, крайній правий, його політичні виступи в Д. Думі носили подекуди оперетковий характер. Тим не менше, мав багато прихильників в рос. монархічнім світі. Пурішкевіч був орґанізатором убійства Распутіна.

42

В тім хаосі — листопад 1918, — коли німецька влада заняла невтральне становище в громадянській війні на Україні, а добровольці російські не мали ніякого зорґанізованого поліційного апарату для виловлювання ворогів "федерації", вистарчало, щоб уникнути арешту, не попадатися їм на очі і мати деяку вправу в конспірації. Цю вправу я мав з часів, коли був в Р. У. П. і в У. С. Д-ії. Помагала ще, звичайна, в такі часи, неузгідненість акцій між поодинокими орґанами влади. Подібне переходив я в 1940 р. під час короткої горожаніської війни в Букарешті, коли по втечі короля Карла, прийшла до влади вперше "Залізна Ґвардія" (Кодреану), а згодом її усунув ґен. Антонеску: в полуднє я міг бути присутним (з офіційним запрошенням) разом з иншими (представниками чужоземної преси на пресовій конференції премієра, а дома знаходив завізвання Сіґуранци (рум. політична поліція) до такого і такого дня виїхати за границі Румунії. В наслідок доносів декого з моїх "любезних земляків", які перед приходом німців до Румунії доносили на мене як