Рік 1918, Київ - Дмитро Іванович Донцов

отака "витікати надія"? У Винниченка, у Грушевського, у цілої хмари наддніпрянських і галицьких соціялістів, які — через оту свою "надію" або незабаром повтікали до "гнилої Европи", або заповнили собою московські концентраки. Наш "впередовець" каже, що ця надія була оправдана! Я ж в ті 1920-ті — роки писав, що та надія не була оправдана; що це була надія людей з перевернутими мозками, що ці надії коштуватимуть країні масу жертв і крови. Хто ж, отже, виразніше, бачив тоді совєтську дійсність? Еміґрант, чи ті сліпі й глухі підсовєтські політики українські? Як справжні плебеї, бачили вони тільки формальну, декляративну, реклямну сторону справи, а не її укриту внутрішню суть. Краще отже тим сліпим і глухим адораторам Сходу не висувати закиду "еміґрантських фантазій". Це демаґоґічний викрут людей, з браку річевих арґументів. Можна бути "внутрішнім еміґрантом": сидіти в країні і бути глухим на голос власної національної правди.

Під час першої війни, ті сліпці, які в 1917 р. плекали надію на Москву і соціялізм, мусіли потім самі очолити протимосковський і протисоціялістичний рух українських мас. Під час другої війни, коли Москву викинуто з України, ті "маси" зараз же заходилися нищити у себе московську політичну і соціальну систему, і тільки німецька сила тому перешкодила. Так буде і під час нової війни, в чім на власній скірі переконаються наші нові москвофіли.

Роки 1917 і 1918 ще повторяться. Тоді треба буде, щоб на чолі нації стала нова провідна верства, яка й обєднає й поведе за собою націю, не обєднуючись з живими трупами і — як казали у нас в старовину — "не радячись з слабими про силу, з сліпими про світло, з розбійниками про мир і згоду".

Богом данний вояк, якому усміхнеться щастя-доля, "un soldat heureux", який, з своїми довершить недовершене в 1917-22 рр., у Києві, — буде не лише людина думки і волі. Він мусить бути натхнений не дрібними ідейками загибаючого світу ("проґрес", "справжня демократія", справжній соціялізм"), а тою нашою стародавньою містикою, яка одна лиш зломить темну, шаманську містику панування червоної чи білої московської орди; яка дасть остаточну перемогу Київу над Москвою, тою містикою, яка вічним вогнем блискає з лєґенд старого Києва (про Апостола Андрія, про Кожемяку, лицаря Михайлика), з нашої історії, з письменства ("Слово о Полку Іворя", Шевченко), з Св. Софії Київської.

Лиш ця містика, яку ігнорувалося досі, дасть непереможну силу новому 1917 чи 1918 року. Той лиш, хто знайде ключ до неї, заложить міцні, реальні підстави нової Київської держави. Треба, щоб "поруч Лаври станув Капітолій" (Е. Маланюк). Бо не встоятися йому — без неї.

Того самого автора:

МОДЕРНЕ МОСКВОФІЛЬСТВО, Київ, 1913.

…брошура Д-ва, це пристрасний протест проти національного "гермафродитства" значної частини української інтеліґенції і проти її рабського ідолопоклонства перед російською культурою. (День).

… Українці починають голосно говорити, як це робить Донцов і товариші, що всяка надія на Росію — утопія, та лишається шукати ратунку тільки в сепаратизмі… бійтесь його! Коли ви будете продовжувати вашу політику, Донцови будуть числитися не одиницями й не десятками, а сотками, тисячами, міліонами. (З промови лідера конст. — демокр. партії, проф. П. Мілюкова, в петерсбурській Державній Думі, 19. 11. 1914).

З ПРИВОДУ ОДНОЇ ЄРЕСІ, Київ, 1914.

Д. Д. старанно підкреслює, що український рух набирає міжнароднього значення. (Шлях).

СУЧАСНЕ ПОЛІТИЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ НАЦІЇ І НАШІ ЗАВДАННЯ

(Реферат на 2-ім всеукраїнськім студентськім зїзді в липні 1913 у Львові). Львів, 1913.

Цю річ належить трактувати, як першу ластівку самостійницьких стремлінь, які будуть серед українців. ("Krytyka", Краків).

Відірвати полудневу Русь від Росії, пірвати всякі звязки з нею, проголосити повний політичний сепаратизм — ось реальний і конкретний клич, після думки найбільш радикального ідеолога політичної самостійности України. (Прикарпатська Русь, Львів).

В нашім громадянстві мусіли зявитися сепаратистичні тенденції… Спроба Д-ва є першою і покищо одинокою з цих спроб.

Теорія "сепаратизму" може відіграти в нас шкідливу ролю. "Нова програма Д-ва не може бути реальною програмою широких мас", (с. д. "Дзвін", Київ).

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ ІДЕЇ, Винниця 1917. Львів 1919.

Похід карла XII. НА УКРАЇНУ

Культура примітивізму, Черкаси-Київ, 1919.

Міжнароднє положення України і Росія, Київ 1918.

Підстави нашої політики, Відень 1921.

… Клясична характеристика російського світа. Клясична критика Драгоманівщини. (Гром. вістник, Львів).

Поетка українського рісорджімента (Леся Українка), Львів 1922.

…Оригінальний інтерпретатор і тонкий критик. (Зеров — "Леся Українка", Київ 1924).

Націоналізм, Львів-Жовква. Печатня оо. Василіян.

Де шукати наших традицій, Львів 1937.

Наша доба й література, Львів 1937.

Політика принціпіяльна і ОПОРТУНІСТИЧНА, Львів 1928.

Що таке інтернаціоналізм, Львів 1928.

Патріотизм, Львів 1935.

Маса і провід, Львів 1928.

Дурман соціялізму, Львів,

Хрест проти диявола, Торонто, 1948, Мюнхен, 1949.

За який провід, Вінніпег 1948, Мюнхен 1949.

Демаскування шашелів, Мюнхен 1949.

Дух нашої давнини, Прага, 1944, Мюнхен, 1951.

Правда прадідів великих, Філядельфія 1952.

Туга за героїчним, постаті та ідеї літературної України, Лондон 1953, вид. СУМ-і.

Поетка вогняних меж, Олена Теліга, Торонто 1952, накладом О. Тяжкого.

Примітки

1

Ф. Федорців — редактор стрілецьких львівських "Шляхів" (1915-17), потїм, по війні — "Діла", нарешті, разом з А. Крушельницьким і М. Рудницьким, співредактор большевицьких "Нових Шляхів" у Львові, заложених рос. консулом для поборювання впливів "ЛНВістника". В Галичині погляди на переворот 29 квітня у Київі, були дуже розбіжні.

О. Скоропис-Йолтуховський, був разом з Меленевським перед 1914 членом т. зв. "Украинского Союза Рос. С.-Д. Партії" (т. вв. "Спілки"), обласної галузи рос. Соц. Демократії на Україні. До тої "Спілки" в ворожих відносинах була Укр. Соц. Дем. Партія, до якої тоді належав і я разом з С. Петлюрою, В. Садовським, Д. Антоновичем, В. Дорошенком, М. Поршем, Б. Матюшенком та ин. Коли до заснованого у Львові, безпосередно перед 1-ою війною, "Союзу Визволення України" (В. Дорошенко, А. Жук і я), прилучилися О. Скоропис, Меленевський і М. Залізняк, здається, в жовтні 1914 p., вони, відкинувши мене, вибрали себе в президію Союза, зараз по чім я з Союзу виступив. Вступивши з вибухом війни в відповідний контакт з австрійською владою (чого не зробив я), Скоропис з Меленевським хотіли забезпечити собі неподільний вплив в Союзі.

2

С. Шелухин, перед 1914 — прокуратор в Одесі, пізніше український політик, демократ, стояв в опозиції до соціялістів. Був кревним славної основоположниці теософічного світового руху, авторки 6-томового твору "Таємні Доктрини", Г. Блаватської. Лишив спогади про неї (мабуть в Музею Визвольної Боротьби у Празі), автор цікавої розвідки про кельтське походження українців.