Рік 1918, Київ - Дмитро Іванович Донцов
Жах збирає на вид наших "міссіон ордінер", часом "тре ордінер", коли взяти під увагу членів тих місій. Захованням, убранням, — звертають на себе увагу всіх.
Вечеряв з Біленьким, секретарем нашого посольства. Бідолаха просив мене відмовити Липинського від повороту на Україну, бо тоді б і він мав забратися. Оповідав про теперішнє положення посольства, про свої відносини до Липинського і до нового режиму. Розпитував про положення на Україні і в Києві. Просив зайти до них післязавтра, коли приїде з Праги посол.
22 січня.
На Ґрабені, коли йшов, якийсь пан затримав мене: "Ґутен Таґ, Гер Доктор"! Переді мною стояв високий старший пан, в короткім кожусі, з тирольським капелюхом на голові. Ледві пізнав його: ґенерал граф Спанокі! Чомусь своїм виглядом пригадав мені зустріч, в березні м. р., коло будинку Центральної Ради у Києві з Липинським. Якась розгубленість і збентеженість серед світу, що розсипався в руїни. Поговорив з ним кілька мінут. Тоді, над Дніпром був безжурний карнавал демо-соціялізму. Тепер, над Дунаєм, той самий карнавал на труні стародавньої монархії.
Нині рано авдієнція у Липинського, який щойно вернув від Масарика з Праги. Казав, що йому цікаво пізнати про події думку людини, "що має ясну голову на плечах". Я оповів йому про все. Він цілком прихилився до нашого пляну диктатури, про яку ми говорили у Києві з Коновальцем. Сказав Липинський, що не боїться большевизму, бо сподівається після нього страшної і радикальної реакції. Тільки боявся, чи ця реакція виллється в українські форми, чи в инші? Запросив на завтра на вечерю.
О 3-ій — побачення з Дідушком. Посольство посилає завтра курієра до Києва. Відомості з Франції: ця остання нібито жадає утримання протибольшевицького фронту і занехання соціялістичних експериментів. Курієр повезе листи до Петлюри і Коновальця, які мусіли б скінчити з соціялістичною оперетою у Києві і усталити ясну лінію політики. М. і. в Італії є коло ста тисяч наших полонених, з яких можна було б створити протибольшевицьку армію. Дідушок мав нагоду, в часі трьохтижневого панування в Києві большевиків, перед приходом німців, говорити з Евгенією Бош і Авсемом. Вони казали йому, хоч це було їм і неприємно, що Україна не є податний ґрунт для большевизму. З кільканадцяти тисяч міських робітників у Києві, ледві 700 вписалося тоді до червоної Гвардії. Селяни відмовляли довозу збіжжя, а на базарах приходило до бійок між ними і большевицькими яничарами — лотишами. Большевики чулися чужинцями у Києві, і так там на них і дивилися[51].
23 січня.
Здається, між Англією і Францією компроміс щодо Росії. Не визнається отже представництво большевицької Росії, але не визнається рівнож Сазонова з Мілкжовим.
Вечеряв у "Захера" з Липинським. Ідучи до нього, стрів на сходах Василька і Петрушевича. Перший запросив мене до себе на неділю.
Липинський питався про своє положення як посла. Я переконував його залишитися наразі на своїм пості, поки остаточно не виясниться, хто надаватиме курс нашій політиці на Україні, і який це курс буде. Ми погодилися щодо головних рис спільного пляну: на вні добиватися визнання України переможцями, в середині або перевороту, або диктатури військової. Дальше — коли можливо, створення двох баз для боротьби з большевизмом: в Галичині і — з Італії — в Одесі. В тій справі треба говорити з ґен. Сеґре і майором Кенінґгамом. Завтра, мабуть, підемо до Вишневського.
Перед вечерею з Липинським, був у Сінґалевича. Дав мені свій меморандум до Кенінґгама. Просив доповнити його[52–53].
24 січня
Пропозиція Вільсона про Принцові Острови. Дуже добре! Панове, зайвий раз нагадують нам, що ми і ніхто інший є ковалі своєї долі. Вибрався з Липинським до Вишневського, але на жаль, він виїхав. Липинський пропонує їхати в двох до Парижу і робити там політику просто в імени нашої партії. Найперше — припинити ту київську оперету, яку почав Винниченко. Говоритиму в цій справі з кн. Трубецьким. Липинського дуже болить недовіря хохлів до нього. Казав, що руки в нього опускаються: — "якийсь Перерепенко, що вчора був або чорносотенцем, або малоросом, більше має у них довіря, ніж я". Оповідав як тяжко йому говорити з М. Лівицьким і з іншими[52–53]).
25 січня.
Приїхав Якозяів. Через те, що нас досі не. перепускають до Франції, рішив Лівицький половину паризької місії відіслати назад до Києва. Першим на проскрібційній лісті стояв я. Їдугь дальше — Макар Кушнір, Трубецькой та інші.
26 січня.
Карашевич скаржиться на своє фалшиве положення репрезентанта большевицького уряду. Він вручив Липинському свою димісію, але той її не приняв. Увечері Василько робив приняття у "Захера". Маса народу: ми, наддніпрянці з ріжних місій і з посольства, галичани, буковинці, жиди, чехи, югослави. Семака в нудній про мові просив не забувати на конференції про Буковину. Він був переконаний, що нашу делєґацію допустять на мирову конференцію! Брендзан, який стояв коло Семаки, шепнув мені: "Гер Доктор, махен зі зіх ніхтс дараус"! Промови крутилися довколо ідей "славянської солідарности" і демократизму. Жид, якого везли як лікаря нашої місії до Лондону, теж уважав за потрібне сказати по-анґлійськи кілька слів, скінчивши окликом: "Хай живе Україна"! Перед нашими очима пересунулася ціла мішанина словянських народів бувшої чорно-жовтої монархії. Вставив кілька слів і Хомик, який теж попав у дипльоматію. Говорив, очевидно, про наш демократизм і про те, що, "на щастя", брак у нас вищих кляс. Мимоволі, хоч і досить тихо, кинув я межиоклик: "От цього треба було б післати на Прінкіпо"! Це почув Василько і погрозив мені пальцем. Я з Брендзаном і Ганкевичем, бавився коштом цього товариства. Бачив і Сіяґалевича. Свого часу, у своїй "Украініше Корреспонденц" передрукував він мою статтю з "Цюріхер Пост", випустивши — як це часто робили ці панове — імя автора. Дістав тоді від мене грубянського листа. Тепер він був дуже милий і чемний, лиш оповідав іншим, що я "небезпечна людина". Підійшов до мене Лівицький і заявив, що справа зі скресленням мене з членів паризької місії, є помилка, яка буде направлена. Очевидно, каже неправду. Цих моїх милих земляків можна було б шанувати, коли б вони бодай не були такі трусливі
