На землі кленового листу - Левко Лук'яненко
Чому так сталося? Річ у тім, що до революції впродовж усього XIX сторіччя російська інтелігенція підтримувала тісні взаємини з Францією. Дехто з них жив у Франції більше, ніж у Росії, і навіть свої твори писав французькою мовою (наприклад, Тургенєв). У Парижі були російські клуби, де збиралася російська і французька інтелігенція. Усе це дихало російським імперським духом. Української інтелігенції у Франції не існувало. Від імені України ніхто не промовляв, і Україну ніхто не боронив. Після революції з Росії до Парижа повтікало багато інтелігентів. Вони утворили політичну антибільшовицьку еміграцію. Ця еміграція ненавиділа комунізм, але ще більше вона ненавиділа «інородців». Тим часом комуністична влада червоної Російської імперії засновувала й підтримувала у Франції не просто комуністичну ідею, але образ великої Росії, що «об’єднала» навколо себе темні народи й вела їх до світлого комуністичного майбуття. Радянська пропаганда у Франції не заперечувала дореволюційної проімперської роботи, а навпаки — доповнювала, продовжувала і значно посилювала її.
Французькі автори шкільних підручників брали інформацію з російських енциклопедій та різних досліджень, що в основі своїй були проімперські й антиукраїнські, і виховували в такому дусі своїх громадян, починаючи від першого класу початкової школи до закінчення університету. Потім ця людина сама ставала вихователем молоді. Вона, може, й не підозрювала, наскільки неправильне у неї уявлення про Росію і весь Радянський Союз та народи, що там проживають.
Після Першої світової війни у Франції з’явилася й українська політична еміграція. Але вона була невелика. Не мала тих величезних коштів, що їх вивезло російське дворянство, генерали й державне чиновництво. Українська еміграція не мала широких зв’язків у колах французької інтелігенції і через те була неспроможна серйозно впливати на зміну уявлень французів про Росію й Україну. Крім того, ЧК — цей передовий бойовий загін російського імперіалізму — дуже уважно слідкував за діяльністю українських політичних організацій в еміграції і значно послаблював ефективність їхньої роботи. Убивства Є. Коновальця і С. Петлюри — це тільки найвідоміші антиукраїнські акції, а скільки було менш відомих, але страшенно згубних для української справи!
Україна була німа. Не вона говорила світові про себе, а вороги її говорили від її імені про неї. І це тривало впродовж трьох сторіч! І не тільки у Франції, а в усьому світі, не виключаючи й Канади!
Тепер Україна стала незалежною державою, і вона може почати виправляти історичну несправедливість, створюючи про себе належний образ. Проблема величезна за географічними розмірами — всюди, куди сягнула Москва, вона посіяла про нас брехню, і ми тепер мусимо сягнути туди ж, щоб спростувати її. Проблема величезна за змістом, бо охоплює різні галузі знань і багато сторін життя: історію, літературу, культуру тощо. Тут незліченні факти спотворення та привласнення наших досягнень, до того ж українцям приписано такі негативні риси і властивості, які зовсім нам не притаманні.
Уся пропаганда українства перебуває в зародковому стані, бо дипкорпус зовсім малий, туризму в Україні майже не існує, а спортсмени наші переважно ще й мови української не знають. Українське радіо, телебачення технічно відсталі, електросигнал губиться в ефірі, кореспондентів за кордоном немає. Газети бідні і не здужають виходити за межі України. Отже, хоч це й дуже перспективна галузь діяльності, але вона цілковито залежить від економічних можливостей держави. Та оскільки швидке зрушення в економічній сфері малоймовірне, то й немає підстав сподіватися на широке розгортання цієї праці в міжнародних масштабах.
Наукові дослідження проводило кілька осередків, навколо яких гуртувалися українські патріотичні вчені — НТШ в Серселі під Парижем, Український вільний університет у Мюнхені, Торонтонська група в Канаді та Канадський інститут українських студій при Альбертському університеті. Не маючи підтримки з України, вони, ясна річ, не могли змагатися за впливи з потужною системою московської пропаганди. І все-таки група українських учених з Торонто підготувала шість товстих томів Енциклопедії українознавства англійською мовою. Це чудовий довідник, що гідно протиставляє антиукраїнським російським енциклопедіям правдиве зображення України та її народу. Тепер всякий, хто складатиме підручники для шкіл чи університетів, має можливість скористатися цим науковим українським джерелом.
Заслуговує уваги діяльність канадського Інституту українських студій Альбертського університету, що під проводом доктора Зенона Когута працює над перекладом творів М. Грушевського англійською мовою. Інститут має намір дати серйозні українські історичні дослідження для тих англомовних людей, які збираються взятися за ґрунтовне вивчення української історії.
Поширення української художньої літератури, поезії, мовознавчих, філософських, політологічних та наукових праць ще майже не починалося. Українці не мали коштів перекладати іншими мовами свої праці, а чужинці не цікавилися творчістю недержавного народу. У майбутньому ця справа залежатиме від заможності держави. Буде мати держава кошти, то й посприяє перекладам на іноземні мови українських творів і зуміє зацікавити ними чужинців. Ми маємо що пропагувати, тільки досі мало що пропагували. Пропаганда окремими людьми окремих творів не могла вивести нашу культуру і науково-технічні досягнення з московської тіні на світовий простір. Щоб це зробити, необхідно бути державним народом. Держава будує театри й підтримує драматичне й оперне мистецтво, вона будує філармонії й підтримує музик, держава плекає архітектуру і сприяє монументальному мистецтву, вона підтримує образотворче мистецтво. Найсильніша спонука для поширення у світі національної літератури й мистецтва — це факт існування самої держави. Якщо нація має свою державу, то це свідчить про її здатність до самоорганізації і створення всіх систем національного самозахисту. Така нація має всі державні функції, в тому числі функції захисту від зовнішніх ворогів, тобто становить силу. А силу всі поважають.
Тепер, коли Україна проголосила себе незалежною державою, інтерес до неї помітно зріс. Скрізь чути запитання: що таке Україна? Політики, економісти більшості країн світу кинулися шукати на нього відповідь. Вони потяглися до різних довідників. А ці довідники виготовлені не українцями, а чужинцями на основі московської антиукраїнської інформації. Добре, що з проголошенням незалежності Україна розширює свою дипломатичну службу, яка хоч і кволо, але все-таки видає ідейну проукраїнську продукцію, що бодай трохи нейтралізує антиукраїнську брехню.
З цієї потреби я написав листа директору видавництва «Українська енциклопедія» панові Кудрицькому, де порушив питання про необхідність видання довідника про Україну англійською мовою.
Відчуваючи ту ж потребу, директор видавництва «Смолоскип» Осип Зінкевич та Володимир Гула видали 1993 року путівник «Україна» англійською і українською мовами на 450 сторінках. У Канаді, готуючись до економічної
