На землі кленового листу - Левко Лук'яненко

Поліщук справив на мене враження ділової і фахово підготовленої людини. Мої пропозиції він сприйняв як настанови посла, котрі належить виконувати. На той час я вже подав заяву про відставку, і до від’їзду в Україну мені залишалося менше місяця. Що зробить Поліщук для втілення моєї ідеї в життя, тепер залежало не від мене, а від нього самого і ще більше від нового посла України в Канаді Віктора Батюка. При зустрічі в Києві з Батюком перед його від’їздом до Оттави я розповів йому те, що слід було розповісти, і згадав лише побіжно про мій задум стосовно написання і публікацій у Канаді правдивих статей про Україну. Сподівався, що Поліщук докладно доповість справу новому послові, і вони її продовжать.

Джон Бослі

Хтось із українських членів канадського парламенту назвав Джона Бослі канадським Павличком. Джон Бослі, як і Павличко, очолював постійну комісію парламенту у зовнішніх справах. Але і в їхньому характері було щось спільне: обидва завзяті, енергійні, швидко збуджуються і в полеміці легко передають куті меду. Уміють підтримувати невимушену атмосферу, часом висловлюються зовсім не делікатно. Не ображаються і легко прощають нечемність інших. Щоб зупинити потоки їхнього красномовства, співбесідники змушені вживати дуже гострих слів, на які вони, одначе, не ображалися.

Після дезінтеграції Радянського Союзу парламентська комісія Бослі виготовила документ на 49 сторінках під назвою: «Стратегічний вибір: канадська політика щодо нових республік колишнього Радянського Союзу». Документ не таємний: його ще свіженьким приніс мені доктор Кіндій. Як і всі урядові й парламентські документи, він був надрукований двома мовами: англійською і французькою. Документ дуже важливий як перша спроба переосмислити ставлення Канади до колишнього Радянського Союзу і замість орієнтації на одну Москву звернути увагу на його складові частини, особливо на Україну й Прибалтику.

Франкомовний варіант я негайно надіслав до нашого МЗС, а англомовний вирішив перекласти українською мовою, щоб надіслати до Києва комісії Верховної Ради у закордонних справах (очолювану Павличком), уряду, Інституту стратегічних досліджень та ще півсотні адресатам, що займаються виробленням політики чи бодай серйозно її вивчають.

Я вже згадував, що з оттавських українських друзів створив групу перекладачів з 14 осіб. Групу очолив професор Федір Підгайний. Він усе життя пропрацював офіційним перекладачем у канадському уряді, добре знав і українську, і англійську мови.

У неділю я приїхав до церкви, зустрів Степана Яворського, розділив документ на частини і попросив роздати членам перекладацької групи, аби кожен швиденько зробив свою частку праці й передав для доведення перекладу до належного рівня панові Підгайному. Врешті-решт текст був публіцистичний, а не художній, і його легше перекладати.

За тиждень — півтора виявилося, що з 14 осіб, які записалися до перекладацької групи, насправді готові працювати лише кілька осіб, а решті все щось заважало. Найбільше переклав Яворський. Потім недосконалий переклад довів більш-менш до літературної норми Анатолій Нікула. Зайняло це майже два місяці. Я надіслав переклад до МЗС. Його звірили з оригіналом і оцінили на «трійку». Такий переклад поширювати не можна було.

Мій намір допомогти нашому МЗС з допомогою оттавської перекладацької групи провалився.

Проте провернуся до Джона Бослі.

20 липня 1992 року я відкрив двері його кабінету в парламентському будинку й зайшов. Назустріч мені рушив високий чоловік років сорока п’яти з густою чорною бородою. Весело усміхаючись, він подав руку, запропонував сісти і сказав:

— Це наша друга зустріч. Перша була торік. Тоді ви не були послом, і Україна ще не стала незалежною державою. Ви приїздили до Канади і США з нагоди п’ятої річниці Чорнобильської катастрофи. Тоді вас нагородили медаллю.

— Ви знаєте такі подробиці моєї біографії?

— Голова комісії з іноземних справ повинен знати послів, які в Оттаві представляють свої держави.

— Таж їх понад сто.

— Україна належить до тих держав, що заслуговують на особливу увагу.

— Дякую. Це мені приємно чути.

— Торік ви просили мене, щоб Канада заснувала генеральне консульство в Києві. Ви тоді казали, що це сприяло б вашій боротьбі за незалежність. Ми консульства тоді не заснували, а ви незалежною державою стали.

— Антидержавний заколот у Москві і його поразка допомогли українським національно-демократичним силам.

— Яка мета була у заколотників?

— Врятувати Радянський Союз від розвалу.

— Як ви гадаєте, Горбачов був зв’язаний із заколотниками?

— Оперативний план державного перевороту складали, мабуть, без його участі, але ідейно він був з ними. Зрештою. Янаєва, який очолював заколот, Горбачов зробив своїм найближчим заступником. А як ви особисто ставитеся до розвалу Радянського Союзу?

— Позитивно.

— Чому ж тоді міністерство не підтримує Україну та інші нові держави?

— Поки що міністерство приглядається до нових держав.

— Але канадське міністерство закордонних справ уже встигло стати на бік Росії. Канадський уряд погодився визнати Росію за єдину спадкоємницю Радянського Союзу в Раді Безпеки ООН, тоді як і Україна, і Білорусь від 1945 року були членами ООН і з точки зору права мають не менше підстав на успадкування місця в Раді Безпеки.

— З практичного боку Україна і Білорусь не були державами. Ви ж самі, пане посол, казали, що Україна була колонією.

— У той момент, коли був демонтований Радянський Союз, Україна вже була незалежною державою.

— Наш уряд був і залишається стурбований ядерною зброєю Радянського Союзу. Розосередження зброї дуже небезпечне.

— Але визнанням Росії за єдину спадкоємницю місця в Раді Безпеки ООН та єдину спадкоємницю ядерної зброї Канада благословила Росію на величезне пограбування України і всіх колишніх так званих союзних республік. До розпаду імперії Росія грабувала свої колонії, і при розвалі імперії Захід узаконив володіння награбованим, і тепер Україна не отримала в Оттаві жодного із шести будинків колишнього Міністерства закордонних справ СРСР, бо всі передані Росії. Страшна несправедливість!

— Вищий інтерес Канади збігається з інтересом країн «великої сімки» — не допустити збільшення кількості ядерних держав, а Україна поки що має ядерну зброю.

— Україна зацікавлена в ядерному роззброєнні, але чи готова Канада допомогти Україні зберегти свою незалежність?

— А вашій незалежності хтось загрожує?

— Росія загрожує.

— Вона має так багато своїх економічних проблем, що їй не до вас.

— Історія знає немало прикладів, коли правителі держав шукали способів розрядити невдоволення народу шляхом зовнішніх військових авантюр.

— Пане посол, у чому ви бачите своє головне завдання в Канаді?

— Я його вбачаю в тому, щоб укласти між Україною і Канадою широку політичну угоду, за якою Канада