У них щось негаразд з головою у тих росіян... - Анна-Лена Лаурен

Якось я брала інтерв'ю у колишнього прем'єр-міністра Росії Єгора Гайдая, коли він приїжджав до Гельсінкі на семінар, організований кандидатом у президенти Генріком Ляксом. Гайдай з'явився на семінар десь біля десятої ранку. Я відразу занюхала перегар, який ні з чим не сплутаєш, — Гайдай, без сумніву, непогано розважився напередодні. Але думка й слово Єгора Тимуровича, як завжди, були гострі й розсудливі. Розмова вийшла чудова, жвава й дотепна, набагато цікавіша, ніж більшість моїх інтерв'ю з фінськими політиками.

Російські бізнесмени та політики певного рівня часто мають добре вироблений імунітет проти алкоголю — п'ють, п'ють немало, але не напиваються до чортиків. Гадаю, це головна умова для здобуття високого рейтингу. Путін — виняток: він завжди вживав спиртні напої дуже помірно.

Горілку п'ють не лише задля звеселяння. Горілка має ще й сакральне значення, її справно вживають для відзначення найрізноманітніших подій. П'ють на честь закінчення навчання, коли купують автомобіля, привозять нову канапу чи музичний центр. Існує традиція: по закінченні університету чи інституту скроплювати диплом горілкою. Нове авто охрещають шампанським.

Фантазія росіян не має меж, якщо треба знайти привід до святкування. Немає такої покупки, навіть щонайменшої, якої не варто було б обмити, як це називається російською. Обмивають нове крісло, мотоцикла чи мобільного телефона, тобто п'ють з добрими друзями за нову річ, щоб довго служила.

Коли ми зі своїм тодішнім хлопцем купили телевізора, його приятелі та родичі кілька місяців присідали нам на вуха, мовляв час уже обмити купівлю.

— Привід завжди знайдеться. — сміявся мій хлопець.

Чимало росіян вважають горілку набагато менш шкідливою для здоров'я, ніж інші алкогольні напої. Горілка чиста, без хімічних домішок — часто чую я від своїх друзів, надто від тих, кому вже за п'ятдесят. Я знаю багатьох росіян, які п'ють тільки горілку, вважаючи, що вона менше шкодить організмові, ніж пиво чи вино.

У товаристві алкогольні напої розливає завжди чоловік. Жінки навіть не торкаються пляшки. Сідаючи за стіл, жінка чекає, коли їй наллють, а доти не п'є нічого й, звісно, не просить, аби їй наповнили келиха — не годиться... Хто саме з чоловіків наливатиме, неважливо; це не конче господар, може бути будь-який чоловік з товариства.

Те ж стосується відкорковування пляшок з вином чи шампанським. Я, так мені здається, добре вмію і сама відкорковувати пляшки, але жодний російський чоловік не дозволить мені на це. навіть у моїй кухні.

Гусари — уособлення традиційної російської культури — п'ють горілку, відставивши лікоть. Цей звичай поширився завдяки давній кавалерійській культурі. У давнину вершник усе ділив зі своїм конем, а кінь тягнувся губами до господаря, коли той клав щось собі до рота. Лікоть виставляють, щоб відсторонити уявного коня.

До пива та вина росіяни ставляться набагато прозаїчніше. У вживанні пива нічого сакрального немає, воно сприймається радше як напій для тамування спраги, аніж алкоголь. У Москві часто можна побачити респектабельних бізнесменів, які повертаються з роботи з портфелем в одній руці і з відкоркованою пляшкою пива — в другій. Вони аж ніяк не пияки, це їхній спосіб релаксувати дорогою додому, ось тільки роблять вони це не в барі, а на ходу. Чомусь люблять росіяни пити пиво на ходу — звичка, якої я так до пуття й не зрозуміла. Немає нічого надзвичайного, коли раптом, начастувавшись, усе товариство вирушає посеред ночі гуляти, тобто пройтися містом, далі пити й спілкуватись.

Ніяк не можу збагнути навіщо зриватися, іти кудись, мерзнути, якщо можна затишно спілкуватися у теплому помешканні. Відповіді на моє запитання так ніхто й не зумів дати, мої російські друзі не розуміли, у чому ж проблема. Це ж так приємно прогулятися разом!

— Але ж надворі холодно! — жалібно пхикаю я.

— Ось усі разом і зігріємося!

Наприкінці тижня у парках дедалі частіше потрапляють на очі компанії підлітків, які цмулять пиво. Лавочка — їхній найліпший друг, бо через високу орендну плату за житло, більшість молодих мешкає з батьками, аж доки їм виповниться далеко за двадцять. Звісно, кому захочеться цілуватися з дівчиною на канапі вітальні, коли тато й мама вдома!

У підліткових компаніях часто п'ють пиво або горілку з соком з пластянок. І хоча дуже багато російських підлітків вживають алкогольні напої, я лише кілька разів бачила, щоб вони поводилися так буйно, як їхні ровесники, скажімо, у Гельсінкі. П'яні, мов чіп, підлітки тиняються середмістям і справляють малу нужду посеред вулиці — це звична картина ввечері п'ятниці або суботи майже для кожного середньостатистичного міста Фінляндії. Російській молоді зовсім нецікаво агресивно горланити в людних місцях, розкидатися пляшками і справляти фізіологічні потреби на тротуарі. Навпаки, вони часто збираються гуртом, щоб поспівати й побренькати на гітарі. Як на мене, їхнє добре виховання таки помітне.

Гадаю, причина тут одна: багатовікова культура вживання горілки в Росії. Мова йде саме про культуру, не більше й не менше. Усі знають, як поводитися за столом і на парковій лавочці, бо ж п'ють росіяни, щоб разом порозважатися — з наголосом на разом. Колективістська російська культура здобуває безсумнівну перемогу над індивідуалістичною фінською культурою, насамперед над депресивною тенденцією пиячити на самоті.

— То ти Анна чи Лєна?

Таке запитання доводилося мені часто чути від спантеличених росіян. Бо ж і Анна, і Лєна російські імена, близькі й зрозумілі. Та коли вони творять одне ім'я — це звучить для російського вуха дивно. Подвійних імен у Росії немає, усіх тут називають за єдиним зразком: ім'я, по батькові, прізвище.

Якщо твій батько називається Микола Іванов, а тебе назвали Тетяною, то зватимешся ти Тетяною Миколаївною Івановою. Тетянин брат на ім'я Сергій зватиметься Сергієм Миколайовичем Івановим. Жінки до свого прізвища додають літеру «а» (так дружина президента Росії Світлана має прізвище Медведєва, а не Медведєв). Це правило не стосується українських прізвищ, таких як Чумаченко або Мазуренко