Українська література » Публіцистика » У них щось негаразд з головою у тих росіян... - Анна-Лена Лаурен

У них щось негаразд з головою у тих росіян... - Анна-Лена Лаурен

Читаємо онлайн У них щось негаразд з головою у тих росіян... - Анна-Лена Лаурен
образилися на Колю, як на нелюда. Невже, справді, потрібно так нервувати щоранку?

Найбільше обурювалася й хвилювалася його сестра Анна.

— Брат став таким неввічливим бурмилом у тій Франції. Боже, як соромно... — зітхала Анна.


Росіяни просто помішані на всіляких ювілеях та спільному святкуванні якихось визначних подій. Нікого не дивують велетенські плакати в аеропорту на кшталт: «З днем шістдесятиріччя, дорогий аеропорте!» Вулиці Москви щоосені рясніють привітаннями з днем народження «Нашому рідному місту».

Якось я побувала в одній московській середній школі, де на дошці оголошень висів список усіх ювілейних дат. Я нарахувала 15 визначних днів, а тоді покинула ту марну справу. Ця школа, з-поміж іншого, святкувала День людей похилого віку, День музики, День тварин, День учителя, День пошти, День Імператорського Царськосельського ліцею, відкритого 1811 року. День шкільної бібліотеки та День ООН.

Ювілеї — це просто привід зібратися разом і відчути, що ти не сам, а частинка згуртованого товариства. Тож не дивно, що свят так багато, і вони такі популярні саме в Росії. Скасування застарілих свят відтягують до краю. Яскравий приклад — день жовтневої революції, 7 листопада. Святкування цього дня протрималося аж до 1994 року, коли Борис Єльцин вирішив перейменувати його на День згоди й примирення. Росіяни ледь животи не понадривали зі сміху з цієї незрозумілої дефініції, однак не мали нічого проти збереження ще одного вільного дня і святкували День згоди й примирення аж до 2005 року, коли Кремль оголосив про нову зміну назви — День народної єдності, саме ж святкування перенесли з 7 на 4 листопада. Кремль збагнув, що День святої Богородиці Казанської — однієї з чільних святих російської православної церкви — дуже близький до 7 листопада. Матір Божа Казанська вважалася головною покровителькою російських військ, коли вони витіснили з Москви поляків та козаків 4 листопада 1612 року.

У такий спосіб з усіх можливих історичних дат вдалося виокремити 4 листопада, який став офіційним святковим днем у Росії. Коли я запитувала російський персонал у московському офісі нашої телерадіокомпанії, чому саме цей день призначено вихідним, ніхто не зміг мені відповісти. Вони вже й не намагалися стежити за усіма змінами, що відбувалися щодня.

Однак не всіма виявами російського колективізму я захоплююся. Іноді бути гостем на російському весіллі справжня мука — тобі не дадуть ні посидіти спокійно, ні попоїсти, ані поспілкуватися з сусідами за столом. Гостювання постійно уриває якийсь пункт обов'язкової для всіх програми: треба брати участь в іграх, виголошувати тости, дивитися відеофільм або виступи паяців. Найнятому тамаді рот не закривається ані на мить! Йому ж заплатили за те, щоб розважав гостей.

Як фінка, яка живе в Росії, я вважаю своїм обов'язком навчитися поважати всі вияви російської культури, однак, мушу визнати, що весільні конферансьє змусили мене усвідомити, де межі мого терпіння.

Хай там що, російський колективізм симпатичний ще й тому, що є підгрунтям появи багатьох позитивних феноменів, як, скажімо, культурна єдність, яку мені не часто доводилося бачити в інших народів. У Росії культура, поезія, література невід'ємні від життя. І це не стереотип, а цілковита правда, що геть усі читали в школі Пушкіна, а дехто й досі навіть може цитувати його. І не лише Пушкіна. Російська література настільки важливий шкільний предмет, що більшість моїх ровесників знають усіх визначних російських класиків і скрізь цитують Некрасова чи Блока. І стосується це не тільки фахівців, а й людей, які жодного разу після закінчення школи навіть не розгортали книжки.

— Знаєш, Аню. якщо російська жінка може коня у скоку зупинити, то ти — лося! — якось сказав мені Ілля.

Я не могла збагнути, що він мав на увазі, доки моя вчителька російської не пояснила мені, що це вірші Миколи Некрасова. У поемі Мороз, Красний нос він оспівує російську жінку: Коня на скаку зупинить, в палаючу хату ввійде!

Ілля — бізнесмен, який не має часу на поезію, але він закінчив російську середню школу. Тому має загальне уявлення про літературу, як і більшість моїх знайомих у Росії.


Російська література безмежно багата й розмаїта. її вплив на світову літературу важко переоцінити. Я переконана, що одна з причин цього саме в колективізмі, який формує суспільство, де достатньо багато людей читають один і той же твір і жваво його обговорюють у широкому колі — так виникає літературна дискусія. У Росії класики — це класики, а не імена з енциклопедії, народ справді їх читає. Це додає їм більше ваги, аніж багатьом західним класикам.

Усі мають особистий досвід прочитання Толстого, Достоєвського, Гоголя, Буніна, Булгакова. Усім відомі одні й ті ж вірші, класичні твори, їхні персонажі та зміст. Довкола них точаться вічні суперечки, з яких народжується нова література, нові думки, нові класики. Це надзвичайно родючий ґрунт для молодого покоління письменників.

Раскольников Достоєвського, Доктор Живаґо Пастернака, Душечка Чехова — усі ці персонажі знайомі кожному в цій країні. Наприклад, у новелі Душечка Чехова йдеться про жінку, яка не може жити без кохання і вся до решти віддається своїм чоловікам, що в Фінляндії потрактували б щонайменше за божевілля. У Росії ж її вважають героїнею і шкодують, що такий тип жінки надто рідко трапляється в наші дні. Я бачила культурну програму, де письменники та журналісти жваво обговорювали типаж Душечки і сперечалися про те, чи має він майбутнє у Росії. Мене вразило, що росіяни й далі так глибоко живуть у своїй класиці, що дискусія про чеховського персонажа, створеного ще в XIX сторіччі, може бути такою пристрасною.

За совєтських часів усі читали ті ж самі книжки і дивилися ті ж самі фільми. Про свободу можна було хіба мріяти, зате, на щастя, росіяни мали високоякісну літературу й кінематограф. Народ дуже багато читав і дуже часто ходив у кіно — а що було ж іще робити в ті часи? Не дає мені спокою думка, що через таке поринання у культуру росіяни стали терпимішими до деяких явищ у соціумі, ніж ми, фіни, яких останні п'ятдесят років виховували в одновимірній англосаксонській площині.


Нікому не під силу змагатися з росіянами в

Відгуки про книгу У них щось негаразд з головою у тих росіян... - Анна-Лена Лаурен (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: