У них щось негаразд з головою у тих росіян... - Анна-Лена Лаурен
Треба визнати, росіяни дуже добре знаються на людях, вміють їх читати — дар, який вони вишліфували за сотні років суспільного тиску. Щоб вижити, треба було швидко визначитися, що за людина перед тобою. Тому так важко мені щось приховати від російських друзів чи колег по роботі, вони вмить здогадуються, у чому річ.
Користь від російських надчутливих рецепторів я збагнула, щойно приїхавши до Москви працювати кореспондентом. Тоді моя російська була ще дуже недосконалою, я часто не могла дібрати слова. Однак наш російський персонал чудово мене розумів. Вони приглядалися до мого обличчя, жестів і про все здогадувалися, чого я недоказала. Здатність росіян спілкуватися не лише за допомогою слуху залишила фінів далеко позаду — це зовсім інший щабель.
РОЗДІЛ 11ПРО РОСІЯН І АЛКОГОЛЬ
Русі єсть веселіє пить,
не можемо без того бить
Повість временних літ, 986— Завтра річниця смерті тата. Треба поїхати на кладовище, — сказала Валентина своєму синові.
Ми були в Апатитах на Кольському півострові, приїхали провідати маму мого тодішнього хлопця Сергія — Валентину. Сергіїв батько помер кілька років перед тим, і Валентина ревно пильнувала кожну річницю. Це властиво всім росіянам у стосунку до родичів.
Вшановувати пам'ять своїх померлих, згадувати їх, розмовляти про них, пити за упокій їхньої душі — усе це дуже важливо для росіян. Бо ж усі аспекти життя є невід'ємною часткою людського гуртожитку. На кладовищах часто можна побачити біля могил лавочки. Їх ставлять родичі, щоб можна було посидіти біля місця останнього спочинку дорогої людини, поговорити з нею.
Наступного дня ми вирушили в дорогу. Кладовище було за містом, тож замовили таксі, чорну Волгу, яка за копійки довезла нас на місце.
Валентина мала з собою чималеньку торбу, поставила її біля могили й заходилася розпаковувати. Чорний хліб, сигарети, пляшка горілки й чотири маленькі кришталеві чарочки. Жінка поклала дві скибки хліба на кам'яну плиту, налила горілки в чарку і теж поставила до хліба, а наостанок поклала сигарету. Усе це призначалося для Вови, її чоловіка, який був запеклим курцем.
Потім Валентина налила горілки решті, подала нам. Ми мовчки підняли чарки й, не цокаючись, вихилили до дна: так поминають померлих у Росії. Ми випили разом з Вовою, якого вже давно не було на білому світі, але, завдяки цьому ритуалові, він ніби перебував з нами.
Ще ніколи не доводилося мені пити горілки в гарніший та зворушливіший спосіб.
Алкоголізм — найбільша причина катастрофічно високої смертності серед чоловіків середнього віку (59 років). Йдеться про проблему гігантських масштабів. Тому мене не полишали деякі сумніви, коли я сіла писати цей розділ: нізащо не хочу применшити чи приховати того факту, що алкоголізм — гнійник на тілі російського суспільства, який щорічно забирає десятки тисяч життів, руйнує родини, знижує здатність суспільства до виживання. З іншого боку, горілка — невід'ємна частина російської культури. Якщо вживати її помірно, вона стає своєрідним культуртреґером. Церемонії, пов'язані зі споживанням горілки, неймовірно гарні й урочисті. Коли приходиш до російського дому, сідаєш у крихітній кухоньці, господар наливає у малесенькі чарки горілки, щоб випити за знайомство, тебе огортає таке тепле, довірливе і дуже російське відчуття затишку, яке б я нізащо не хотіла втратити.
Росіяни почувалися б дуже знічено й розгублено, якби ненароком не мали чим почастувати гостей. Якщо ви не знайомі, то можете не сумніватися: на столі неодмінно з'являться чарочки, щоб випити за нове знайомство. Пропонуючи випити, росіяни сигналізують про свою готовність до дружби. Найліпший спосіб потоваришувати — випити разом.
Тому так важко відмовитися, коли росіяни пропонують випити чарку. Відмову можуть сприйняти як погорду господарями, небажання приятелювати.
Якось я подалася зі своїми норвезькими друзями в автомобільну мандрівку Підмосков'ям. Ми відвідали Бородіно, де 1812 року відбулася битва між армією Наполеона та військами легендарного російського генерала Кутузова. Біля одного з численних пам'ятників з'юрмилася весільна свита, щоб, за російським звичаєм, сфотографуватися і випити за молодих. Щойно компанія помітила нашу появу, до нас рушив дружба молодих з пляшкою горілки і пластянками в руках, радісний, збуджений, розпашілий, він хотів, щоб й іноземні гості випили за здоров'я молодої пари.
Троє моїх норвегів одностайно відмовилися, бо один був за кермом, іншому боліла спина, і він вживав знеболювальні ліки, а третій зовсім не пив міцних напоїв. Бідолашний дружба нічого не розумів. Я врятувала ситуацію, хутко вихиливши горілку. Повестися інакше — означало б образити молодят, які вичікувально дивилися на нас звіддалік. У Росії не існує настільки поважної причини, щоб можна було вибачити відмову випити за щось дуже важливе, наприклад, за щасливе подружнє життя.
Мене почастували ще й канапкою з ковбасою — як же інакше? Росіяни ніколи не п'ють, не закусуючи. Пляшка горілки і келишки завжди з'являються у товаристві тареля з нарізаною ковбасою та сиром, квашеними огірками, шинкою або оливками. Без закусок можна швидко сп'яніти, а сенс застілля зовсім не в тому. Щоб підтримати організм, треба попоїсти. Бо ж пити горілку в товаристві — це спілкуватися, сміятися, розмовляти, співати, танцювати, сваритися і знову миритися, а не напитися так, щоб заснути чи зняти бучу.
За роки мого перебування у Росії я побувала на сотнях свят, обідів та посиденьок за чаркою. Не можу пригадати жодної бійки чи інших форм вияву агресії, які є наслідками номер один усіх пиятик у Фінляндії.
Це зовсім не означає, що росіяни п'ють помірно. П'яні чоловіки — це нормально (жінки напиваються дуже зрідка), соромитися цього абсолютно зайве. Навіть якщо на ранок від чоловіка відгонить перегаром на роботі. Але захмеліти — зовсім не означає стати некерованим і
