Речі і люди. Есей про споживання - Вольфґанґ Шивельбуш
Але якщо ми замінимо загальне поняття дії більш специфічним поняттям праці, то суперечність в аристотелівському визначенні розв’язується. У рабовласницькому суспільстві праця за визначенням була низькою і нечистою (незалежно від того, був раб, скажімо, читцем чи ювеліром) і не може претендувати на вищий статус і чистоту.
Знадобилося християнське переосмислення праці як перший крок, для того щоб підвищити її статус і «очистити». Як покарання за гріхопадіння і засіб повернення Божої милості праця отримала релігійну мотивацію і знайшла своє місце в ученні про спасіння. Врешті з християнської релігії праці у процесі секуляризації виник буржуазний етос праці. З кожним актом праці, від роботи лопатою будівника до експериментів Галілея і Ньютона, людина віднімала в Бога частинку природи.
*
Менш відомим, ніж цей роман виховання праці, є її зв’язок з фізичним і механічним рухом, як він був осмислений за Нового часу в боротьбі з Аристотелем. Якщо його kinesis був рухом в абстрактно-логічному, онтологічному, так би мовити, «безсилому» сенсі зміни місця (подібно до фігур на шаховій дошці), то рання новочасна механіка відкрила, «що в основі руху тіла лежить самостійна реальність». Курд Лассвіц, якому належить це формулювання, характеризує цю реальність як «силу» та «напір», що передається тілам, пронизує їх і поступово тягне за собою[232]. Як чудовий приклад цього уявлення механічного мислення періоду «Бурі й натиску» можна згадати визначення сили, що належить Леонардо да Вінчі: «Сила (forza) є духовною здатністю дії (virtu spirituale), невидимою потугою (potentia invisibile), що через зовнішнє насилля виявляє себе у русі та живе всередині тіл… Вона надає їм діяльного життя… змушує всі створені речі до зміни форми і положення, ревно підштовхує їх до жаданої смерті». В іншому місці Леонардо говорить про те, що сила полює на предмет і бере над ним гору[233].
Затримаємося ненадовго на цьому пункті історії дії, руху, сили та її зустрічі й зв’язку з матерією. Адже саме в цьому пункті (або з нього) політична економія XVIII ст. виводить продуктивну працю як творця всіх цінностей. Поняття механічної сили (імпульс зовні та сприйняття цього імпульсу тілом) переноситься до царини фізіології. Праця, що її Адам Сміт відкриває як продуктивну економічну силу, – це вже не сила механічного руху, що докладається до речей, а радше сила sui generis, еманація людського тіла, що «просочує» свій предмет (Рональд Л. Мік)[234], наче шлунковий сік їжу.
Уперше праця постає антропологізованою та фізіологізованою у такий спосіб у Джона Лока, в його поясненні походження приватної власності. Згідно з ним, власність – не що інше, як захоплення, оволодіння та крадіжка частки природи, що не має власника, через працю того, хто цю частку (зірване яблуко, зоране поле) від неї відтинає. Оскільки праця є породженням тіла, а останнє – вищою мірою приватною власністю людини, з цього випливає, що «праця його тіла і робота його рук… справедливо належать йому» (курсив мій. – В. Ш.).
Якщо розуміти присвоєння нічийної природи працею як процес, аналогічний асиміляції їжі та згадати античне уявлення про травлення як боротьбу між тілом та їжею, що веде до знищення останньої, то ми побачимо поступ у Локовому понятті праці. Замість боротьби та знищення-поїдання постають більш дружні відносини змішування праці й природної речовини. («Whatsoever hе… removes out of the state that nature hath provided… he hath mixed his labour with, and joined it to something that is his own»[235].)
Лок далекий від того, щоб приписувати природі таку саму міру сили й активності, як і праці. Провідна роль праці ясно постає у формулюваннях на кшталт того, що вона анексує захоплену нею частину природи[236]. Мабуть, тому Лок поруч із поняттям змішування вживає інше поняття для позначення зв’язку праці з матерією – фіксація. Речення, в якому він уводить це поняття, звучить так: «The labour that was mine, removing them (оброблювані частини природи. – В. Ш.) out of that common state they were in, hath fixed my property in them»[237] (курсив мій. – В. Ш.). Звернімо увагу на недоконаний вид дієслова: «The labour that was mine» (Праця, що була моєю). Адже тепер зафіксована в матеріалі праця вже не є чимось живим, тим, чим вона була в мить виходження з мого тіла та входження у матеріал. Зафіксована в природній речовині – можна навіть сказати: прикута до неї, – праця стає частиною предмета, що з’явився завдяки цьому актові, тобто продукту.
Якщо Лок не розрізняє між змішуванням і фіксацією праці, то Адам Сміт уживає винятково поняття фіксації, як, наприклад, у цьому відомому місці з «Добробуту націй»: «The labour of the manufacturer fixes and realizes itself in some particular subject or vendible commodity, which lasts for some time at least after that labour is past. It is, as it were, a certain quantity of labour stocked and stored up to be employed, if necessary, upon some other occasion»[238]; [239].
Значення зафіксованої в продукті праці полягає, за Смітом, у її довговічності, якої таким чином набуває. Продуктивна, виробнича, праця є, отже, насамперед не що інше, як зафіксована в матеріальному тілі продукту праця, на відміну від леткості непродуктивної, невиробничої, праці послуг (лакея, актора, політика), що у момент свого витрачання безслідно зникає. Дієслово, що ним Сміт позначає це зникнення – perish, – звучить як запозичення з висловлювання Леонардо да Вінчі про кінець сили.
Неважко пізнати в обох розрізнених Смітом формах праці аристотелівські типи дії: praxis (непродуктивна) та poiesis (продуктивна), – щоправда вже зі зміною оцінки навпаки. Якщо Аристотель убачає у входженні дії в матеріал кінець її самодостатньої чистоти, тобто її падіння, то для Сміта праця в момент її матеріальної фіксації саме набуває свою справжню – довговічну – цінність[240]. І подібно до Лока, який використовує поняття змішування й фіксації, Сміт уживає взаємозамінні поняття фіксації та збереження роботи в продукті. Отже, ядро теорії вартості становить переведення скороминущої, леткої, безтілесної праці у стан тривалості. Це нагадує мішок, напакований вітрами, що його Еол дає Одіссею із собою в дорогу.
Через збереження/фіксацію на тривалий час у продукті праця стає кількісною величиною (яку можна порівняти з грошима), що може бути запитана і введена в дію за потреби, а також може обмінюватися на
