Двічі по десять: обличчя і голоси - Іван Рябчий

Спілкуватися з нею надзвичайно цікаво — це людина, яка синтезує та аналізує з легкістю, гідною шанованого нобеліанта, і при цьому залишається простою й товариською. «Чувак!» Таке від неї почуєш найчастіше. І з Поліною я відчуваю себе саме «чуваком» — такою собі людиною-гвинтиком у величезному механізмі життя; гвинтиком, утім, задоволеним своєю дуже скромною роллю; гвинтиком, який пишається своєю не пишністю і не дуже великою значущістю. Адже саме з таких гвинтиків-шарнірів складається все навкруги; з них зліплено наше суспільство, наш світ. Повірте, не амбітних гвинтиків у літературі мало…

На моє переконання, Поліна — майбутнє нашої культури. Не «літератури», а саме «культури». Вона вміє майстерно поєднати в одному проекті кілька видів мистецтва: кіно, фото, театр, поезію, музику і т. ін. Це світова тенденція, яку в Україні, на жаль, мало хто помітив. Бо ми надто вже довго милуємося собою в люстрі. Отже, мої запитання до майбутнього.

Ми даємо можливість отримати поезію справжньою поштою

Поліно, почнімо з простого, але водночас і складного запитання: як організувати літературний проект так, щоби він зацікавив навіть тих, хто ніколи раніше не цікавився літературою? Чи таке взагалі можливо?

У підготовці будь-якого з наших проектів ми виходимо з декількох ключових моментів: 1. унікальність концепції (продукуємо та обираємо для реалізації ідеї, що не лишають байдужими учасників, партнерів події, є чимось новим або захоплюючим для потенційних гостей та які надихають нас самих); 2. підготовка та організація (невидима ззовні, кропітка робота, без якої жодна ідея не збере глядачів, не засяє й не буде реалізована в найпотужнішій з можливих форм); 3. ретельний добір учасників (обираємо найкращих, тих, що оптимально впишуться за тими чи тими критеріями у задум чи концепцію проекту); 4. те саме стосується й добору партнерів: працюємо з локаціями, організаціями та установами, з якими у нас наявна спільна зацікавленість у створенні або реалізації якоїсь конкретної їдеї, з партнерами, що мають подібні, близькі нам погляди та цілі діяльності; 5. творення-експеримент-кайф: без цієї компоненти не можна так само, як без кожної з наведених вище. Якщо проект не надихає нас — учасників та партнерів, — то байдужість глядача гарантовано! Та й який сенс втілювати в життя ідею, яка не викликає захвату?

Ми не женемося за кількістю проектів, зосереджуючись на якості підготовки, продумуючи найдрібніші деталі, шукаючи ідеї, що варті всієї тієї роботи. Кожна подія готується тривало й поступово, але результат, зазвичай, виправдовує всі очікування.

Повертаючись до запитання. Добрим підґрунтям для зацікавленості будь-чим є входження тої інформації, явища, події в поле інтересів людини. Тож ми вигадуємо і створюємо нові форми та умови презентації літературного тексту, розгортаємо проекти у нових форматах, сполученнях і неочікуваних місцях. Так, поетичний текст лягає в основу для візуальної інтерпретації, стає сценарієм для кіно, знаходить свою аудиторію серед поціновувачів кіномистецтва, тих, кому більше притаманний перегляд відео, ніж читання книжок. Мова про фестиваль відеопоезії CYCLOP. Надаємо можливість отримати поезію «справжньою поштою». Влаштовуємо фотопроекти, де текст знаходить нове, візуальне прочитання за допомогою об’єктиву фотокамери, у знімках. Готуємо справжню театральну виставу, презентуючи нову поетичну збірку. Саджаємо дерева, і на подію звертають увагу не байдужі до екології. Влаштовуємо поетичний проект за участі музикантів на фестивалі опери та оперети, поєднуючи літературу і класичну музику, знаходячи там цілком нову аудиторію. І так далі. Тобто робимо проекти, де література потрапляє у коло зору людей із різними інтересами та зацікавленостями, таким чином отримуючи нову аудиторію та надаючи можливість познайомитися із літературними творами тим, хто ними мало цікавився або ж такої нагоди не мав.

Я знаю, що фестиваль відеопоезії «Циклоп» став одним із кращих у своїй галузі. Вітаю. І певно, ти, як автор проекту, цим дуже пишаєшся. А які практичні результати «Циклопу»? Що корисного він дав українській культурі, українським споживачам культури?

Фестиваль CYCLOP цікавий у багатьох сенсах. По-перше, це промоція сучасної поезії. В центрі уваги саме поетичне слово, й то завше експеримент. Молоді режисери, угруповання чи просто аматори перечитують гори матеріалів, вишукуючи «свій» поетичний текст, вигадують візуальні відповідники образам і метафорам, вчитуються, вздовж і впоперек опрацьовують вірш, аби виокремити, перекласти мовою кіно його динаміку, сюжет чи атмосферу. Тобто, віднаходять і презентують на фестивалі своє кінобачення і прочитання поезії.

Окрім загальної конкурсної програми, фестиваль має й низку інших проектів, що привертають увагу до творчості конкретних поетів. У проекті «До слова» ми пропонуємо відзняти свій відеоряд на конкретний текст, наприклад, на вірш Сергія Жадана (2014) або Оксани Забужко (2015). Або ж проект «Відеопоетична лабораторія», де три команди на чолі з кураторами-кіномитцями, занурюються у процес знімання і протягом трьох днів проходять усі етапи створення короткої кінострічки (від ідеї та сценарію до монтажу й показу на фестивалі) за мотивами творів Грицька Чубая (2014) або Олега Лишеги (2015).

CYCLOP — це й можливість познайомитися зі світовою поезією, а також кращими зразками поетичного відео з різних країн. Щороку ми привозимо та демонструємо добірки відеопоетичних робіт найбільших фестивалів відеопоезії світу (Аргентина, Греція, Шанхай, Канада, Сполучені Штати, Ірландія, Німеччина і т. д.). Українська відеопоезія так само мандрує світом, виборює винагороди, отримує визнання. Так, наприклад, із українською візуальною мовою, літературою та митцями знайомляться глядачі Рима та Буенос-Айреса, Берліна, Варшави та Лондона.

CYCLOP — це також один із тих нових майданчиків, де перетинаються різні види мистецтва. Повертаючись до того, про що говорили в попередньому питанні, відеопоезія як жанр дозволяє зводити аудиторії з різними інтересами. На фестивалі ті, хто цікавляться поезією, відкривають для себе нові форми існування тексту або ж геть нові сенси, прочитання давно відомих творів, а поціновувачі кіно знайомляться із сучасною поезією. Те саме стосується не тільки фестивалю, а й його наслідків. Мені відомий випадок, коли, переглянувши одну з коротких робіт фестивалю в youtube, людина пішла шукати інші вірші автора і врешті придбала останню його книжку. У формі коротких відео література отримала нового глядача, який не дуже нею цікавився, не потрапляв на поетичні читання чи презентації. Такий глядач потенційно дорівнює майбутньому читачеві… Над тим і працюємо.

Якому різновидові літератури ти сама відаєш перевагу: поезії, прозі, нон-фікшн, сумішам (відео + поезія, театр + проза і т. д.). Чим узагалі живуть куратори і культуртрегери? Чи не виникає в них часом відрази до всього мистецького?

Віддаю перевагу ідеї як такій. Що зачаровує, вражає чи надихає. І геть байдуже, якої форми вона набуває — вербальної,