Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років - Михайло Дорошенко

З початком Першої світової війни, чоловіків віком від 19 до 43 чи 45 було змобілізовано до царського війська. Найбільше у війську було неосвічених та малописьменних селян та робітників, яких в ті часи звали "голотою" Та голота й воювала та віддавала своє життя за батюшку царя та його вірних прислужників: князів, графів, баронів та поміщиків, Та коли настав 1917 рік, а зним і "лютнева" революція то воювати за царя ніхто вже не хотів. Хто залишився і живих, збирались гуртами і сумували, думали як далі жити і що їм дала війна. Але більшовицький хитрий лозунг, що пройшов по всьому фронту взяв верх. "Грабуй награбоване". Земля без викупу селянам, фабрики та заводи робітникам. Війні кінець! Всі додому!

Солдати, де і як могли, кидали фронт і поспішали до дому зі зброєю в руках ділити землю. Кожний поїзд був обсажений солдатами так, що на було місця й для його обслуги. Було повно не лише у вагонах, а й на приступках, буферах та й на дахах вагонів.(Чимало людей гинуло під колесами вагонів) Повернувся бідний селянин додому, хоче землі, не чекаючи урядової реформи, а багатий каже що це є моє.

Скрізь по селах Херсонщини, як і в моєму селі Цибулеві панувало безвладдя як і по всій Україні. Большевики намовляли селян зразу ділити землю, не чекаючи урядової реформи. Такі самовільні розподіли мали місце в житті вашого села Цибулева.

Знайшовся одного селянина син по прізвищу Неводничий Федір, виявив себе большевиком та підібравши собі прихильників, почав кожної неділі скликати збори селян, які в ті часи охоче сходилися. Неводничий виявився добрим промовцем, демагогом і закликав солдатів та селян не боятися а ділити поміщицьку та й інших землевласникків землю. На однім такім зібранні ухвалили перевести розподіл землі. Неводничий запевняв, що він знає закони і бере на себе відповідальність перед владою.

На другий день вранці Неводничий зібрав біля сотні озброєних людей, сіли на вози та і поїхали ділити. Земля була десь за 15 верст від села. Земля була майже толочна, тому вся ця валка отаборилася серед поля. До землевласників Лупенка і Ткача вислали делеґацію повідомити, що вони прибули з села Цибулева та будуть ділити Лупенкову й Ткачеву землю, яка належить до села Цибулева. Лупенко відмовився їхати на поле, а сказав: " якщо маєте право, робіть що хочете". Ткач приобіцяв вийти на поле і подивитися.

Землю Лупенка ділили без спротиву. Неводничий розпорядився міряти по одній десятині на родину, а багатодітним по півтори й по дві. Коли підійшли до землі Ткача й почали ділити, Ткач прийшов і запитав їх: "Що ви тут, браття, робите"? Неводничий відповів, що вони безземельні і малоземельні, а тепер є закон, що вся землі переходить до селян без викупу. Ткач відповів, що це не закон, а лише гасло, то може б вони почекали поки буде закон? Неводничий сказав, що для них і це є закон, згідно якого вони й ділять між собою землю. Ткач; " Це земля моя, я і купив та й ще сплачую". Неводничий сказав: "Добре, я тобі заплачу". Витягає з кобури наган, наставляє Ткачеві в груди і каже: "Ось тобі, кулацюго, плата, якщо хочеш, то я тобі заплачу!" Ткач від такої "платні" відмовився і більше не сперечався, лише з огірченням виявив свою образу словами: " Дякую вам, товариші, беріть її вже й без викупу", — повернувся й пішов. Ті, які буля при цій розмові, глузували з власника землі, кажучи: "Що, одержав "викуп"?!

Інші землевласники тієї округи, почувши про Ткачеві пересправи, більше на такі розмови вже не виходили.

Так була поділена земля по всій Україні, а маєтки різних князів, баронів, генералів, поміщиків та інших землевласників були розграблені.

Згодом на Україні зформувалась українська національна влада — Центральна Рада і проголосила свої Універсали, де було сказано, що всі землі переходять без викупу селянам, але без застосовування методів насилля. Большевики на деякий час мусіли притихнути й чекали нагоди.

На початку 1918 року майже по всій Україні, та й у моєму селі, було переведено голосування в межах самовизначення. В будинку волосної управи та в інших залюднених місцях було виставлено ряд номерів та описи різних форм державного устрою, щоб населення могло довідатись і вибрати за що віддавати свої голоси. За незалежну Україну був н. 8-й. Біля цієї відозви майже все село гуртувалось, а за большевиків був 1, 9–й.

До місцевих большевиків, на чолі з Федором Неводничим, належало не більше як 9–ть, а головні: Навроцький Гаврило /злодій/, Нечуйко Феоктист, Бондаренко Зінько, що пізніше був головою міста Зінов'євська, а ще пізніше помічником наркомзема Молдавської ССР, Вакуленко Іван /кравець / був головою Зінов'євського Ревтрибуналу. Місто Єлисаветград було перейменоване в Зінов'євськ в 1919 рокі. Від імені жида революціонера Апфельбаума, що народився в сусідньому селі та прибрав собі ім'я Зінов'єва.

Ці большевики тепер зверталися до населення, щоб віддавали свої голоси за тих, хто дав їм — селянам землю, цебто за н.9 /большевицький /.

Але тепер народ уже почав розбиратися в політиці й за підступної н. 9 в селі Цибулеві віддано лине 9 голосів. Всі голоси село віддало за н. 8, за українську владу та її провід — Центральну Раду. Большевизм після голосування майже завмер. Ці верховоди ставилися до населення з великим огірченням, що село їх не підтримало, а віддало свої голоси за Самостійну Україну. З таким же успіхом це голосування пройшло і по всьому "Югу Россії".

Навіть центральна російська газета з С.-Петербургу "Русское Слово", яку, на прохання мого головного кондуктора, я купував кожного дня, писала, що "Юг Россії самоопредєляєтся", бо населення віддало 77.8 % своїх голосів за Самостійну Україну. Але не так сталося, як населенню бажалося. Та дійсність виявилась інакшою.

За мирною угодою Центральної Ради з Німеччиною і Австро-Угорщиною німецьке військо вступило на Україну, та почало просуватись ї на південь в напрямку станнії Бобринська-Знаменка.