Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук

і поза Польщею та СССР, уважалися за звичайні півлеґальні політичні організації, які майже відкрито вели свою діяльність. Даний Відділ охоплював усіх членів ОУН, що перебували в тій місцевості, де він існував, загальні збори Відділу ОУН обирали голову Відділу і на його пропозицію затверджували інших членів управи, сходини членів були загальні. Цей виразно неконспіративний характер Відділів ОУН віддзеркалює звідомлення ПУН-у ч. 2, надруковане в офіціозі „Розбудова Нації” за березень-квітень 1929 року:

”2. Відділи Організації Українських Націоналістів мають подавати для вміщення в „Розбудові Нації” дописи про діяльність – сходини реферати, демонстрації та ін.”

В „Звідомленні ПУН ч. 3.” („Розбудова Нації” за травень 1929) зазначалося:

„1. Провідникам теренів, Секретаріатам округ і держав та Управам Відділів ОУН доручається в найшвидшому часі наладнати організаційний апарат у своєму засязі діяння, згідно з постановами Устрою ОУН та подрібними вказівками поодиноких референтів Проводу. Зокрема належить припильнувати введення діло- і книговодства, зібрання членських заяв та їх висилки до затвердження Проводові, реґулярного висилання членських вкладок і місячних звітів Управ Відділів.

2. Управи Відділів ОУН мають влаштовувати щотижневі сходини членів для вислухання розпоряджень провідних органів ОУН і для зачитання рефератів”.

Отже, Відділи ОУН вели свою працю таким самим способом, що й усі інші політичні організації еміґраційної громади: явність членства, письмові звідомлення, заяви про вступлення в члени ОУН, реєстрація членів, протоколювання сходин, виборність управ Відділів, звітування про діяльність Відділу перед усім громадянством проголошенням у пресі.

Таку засаду неконспіративности стосовано деколи і до діяльности ПУН-у. Зразу після відбуття Конґресу його Президія подала до преси докладний звіт про хід нарад, опублікувала всі його постанови й подала поіменний склад ПУН-у.

Одначе, конфронтація теоретичних міркувань і плянувань з дійсністю швидко виявила, що й за умов свободи у західньому світі є неможливим, а принаймні недоцільним, стосувати в усіх країнах ті самі організаційні форми праці і що ті справи треба достосовувати до специфічних умов дотичної країни.

[Це насамперед незастосувальне до всіх таємних відділів Організації за кордонами України, що мали пряме відношення до революційної діяльности, зокрема до станиць УВО-ОУН в Данціґу, на Литві та в інших осередках. Також унаявлення діяльности ОУН не відповідало тодішнім політично-правним відносинам у закордонних державах, ані структурі існуючих тоді українських громадських організацій в Америці.]

Станиця УВО-ОУН в Данціґу[303]

Про важливу ролю осередку ОУН в Данціґу для діяльности Організації подаємо вибрані уривки з непублікованого до цього часу матеріялу керівника того осередку Андрія Федини, що знаходиться в організаційних архівах.

„Організаційний період праці на терені вільного міста Данціґу за час мойого побуту – пише А. Федина – був такий живий і многогранний, що він займе окреме місце в історії ОУН. Він дотепер ніде не був публікований тому, що я все ще уважаю, що були там події, які в міжнародній комбінації мають ще сьогодні свою вагу, та які ще сьогодні передчасно подавати до публічного відома. Рівнож були там застосовані в праці методи, з яких ще сьогодні може користати як Організація в Краю, так і її частини за кордоном...

В наслідок свого специфічного політичного положення Данціґ був в тому часі ближчий Львова, ніж Луцьк чи Варшава. Там перебували члени Організації, яким треба було якийсь час переховуватись, чи відпочити. Там жили короткими періодами члени, які після довгої тюрми потребували спокою і поправлення свого здоров'я, яких треба було відповідно примістити та з огляду на незнання мови ними заопікуватися. Жоден із них не попав в руки поліції, ані в дорозі до Данціґу, ані в повороті до Краю. До Данціґу приїжджали на організаційні зустрічі, і то не один раз, Бандера, Стецько, Янів, Колодзінський, Кордюк і ряд інших членів Крайового Проводу, а з другого боку Сціборський, Сеник, Мартинець і другі. Ні в одному випадку не було у них будь-яких труднощів з приводу зв'язку зі мною, чи іншими, тощо.

Через Данціґ переїжджала щасливо в один і другий бік група бійців на вишкіл у Східніх Прусах, або інша група на вишкіл з хорватськими усташами. В Данціґу відбувся військовий перевишкіл бувших старшин УГА під проводом генералів Курмановича і Капустянського. Ціла підготовча робота, зв'язана з приміщенням, харчуванням, підшуканням місця на вправи і т. п., взагалі з переведенням цього перевишколу, лежала на моїх плечах.[304] Мені невідомий ані один випадок, щоб котрийсь із курсантів був затриманий в дорозі, хоч було там понад 20 осіб.

Данціґ був часовим місцем побуту Сеника-Грибівського в часі, як він безпосередньо керував бойовим відділом ОУН. В найбільшій таємниці виїжджав він не один, а „більше разів до Краю і щасливо вертався назад. Він не був ані разу арештований. Я єдиний знав з обов'язку конспіративну кватиру під час його побуту у Львові. Через Данціґ переїжджали члени Організації, які одержували за посередництвом консульства правильні документи і прямували туди, куди вони мали доручення.

Я перебрав свої функції та деякий виряд від зв'язкових УВО, якими були за чергою інженери К., З., і Л. По виїзді з Данціґу всі вони працювали на теренах Польщі й ні одного разу не мали до діла з поліцією.

Від 1929 до 1934 року осередок в Данціґу був найважливішим оперативним пунктом ОУН в дорозі до Краю і з Краю. За той час пройшли через Данціґ десятки тисяч примірників „Сурми” та інших революційних видань до Краю, тому що всякі інші дороги, особливо через Карпати були важкі, коштовні та ще більш небезпечні... Ці транспорти переводив не якийсь спеціяльно для цього вишколений штаб, але люди, які уважали таку роботу своїм національним обов'язком і не шукали в цій готовості особливого геройства ... До послуг у транспортах підпільної літератури ставали навіть члени нашої тодішньої Парляментарної Репрезентації. В конспіративній кімнаті вони пакували „Сурму” і везли до Варшави, чи аж до самого Львова і ані одно число з тих транспортів не попало в руки польської поліції... (Рискували) оті батьки родин, поважні досвідом і віком громадяни, поставлені тоді на найбільш відповідальних постах нашого суспільного і політичного життя. Я ще сьогодні з пошаною клоню голову перед тими, без сумніву вийнятковими, представниками нашої старшої ґенерації. Ми могли з ними не погоджуватися у справах тактики наших визвольних змагань, але вони розуміли конечність існування нашої Організації і давали їй свої послуги. Годиться підкреслити, що поміж ними були теж і члени нашого священичого стану.

Для легшого