Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук

29 жовтня 1937 року львівський суд присяглих засудив 21 річного селянського хлопця Михайла Іванишина з с. Мальчич, пов. Городок на 2 і пів року в'язниці за те, що він дав 12 літньому учневі Іванові Соколові картку з похвальною піснею в честь Біласа і Данилишина, яку в учня знайшла учителька. На першій розправі присяглі судді заперечили вину Іванишина, але після протесту голови суду відбулася друга розправа, що винесла цей присуд.

У Борщівщині в жовтні 1937 року, під закидом участи в підпалах господарств польських колоністів, арештовано С. Пшеничного, П. Січкаря, В. Малиника, П. Дульчина і В. Дубика.

Суд у Бережанах у жовтні 1937 року засудив за приналежність до ОУН і підстрілення солтиса-”хруня”: Івана Стельмаха з Поручина, пов. Бережани, на 8 років, а Гринька Николишина на 2 і пів року тюремного ув'язнення. Г. Возняка звільнено.

Львівський суд засудив у листопаді 1937 року, під закидом приналежности до ОУН, Миколу Футуйму і Павла Хому по 3 роки, Мирона Гайдука на 2 роки ув'язнення, а М. Цьопу, Б. Ценка і Б. Конашевича звільнив.

У Коломиї в листопаді 1937 року за приналежність до ОУН заарештовано – Б. Войткова. С. Гошовського і Б. Тичинського. У Львові 24 листопада арештовано студента Степана Галамая з Плугова, пов. Золочів. У Щирці – студентів Івана Однорога, Костя Фітія й Івана Медведя, в Дрогобиччині – 20 осіб.

8 грудня 1937 року за приналежність до ОУН у Львові засуджено В. Гоція з Жовкви, В. Зеленого з Камінки Волоської і Д. Марка з Камінки Лісної по 3 роки ув'язнення.

13 грудня 1937 року в Чорткові відбулася розправа проти Івана Бараника за приналежність до ОУН. Обвинуваченого звільнено.

17 грудня 1937 р. львівський суд засудив І. Мельника, селянина з с. Корчмина пов. Сокаль на 10 років важкої в'язниці без зарахування слідчого арешту.

У Луцьку на Волині в грудні 1937 року за приналежність до ОУН засуджено Івана Васильчука на 4 роки, Олександра Кокоса на 3 роки ув'язнення.

Золочівський суд засудив Осипа Балка на 10 місяців арешту за „образу польського народу”. Балко сказав: „Якщо б я був поляком, то я мусів би застрілитися”.[300]

У Золочеві в грудні за приналежність до ОУН та участь у протиколонізаційній акції засуджено: Б. Казанівського на 12 років, Д. Кушинського – 11 років, В. Демчука – 10 років, І. Шпака, В. Федишина й І. Харчука – по 8 років, Е. Апонюка, Б. Шпура та Гричанюка – по 7 років, Г. Березюка – на 6 років, Войцєховського – 2 роки тюремного ув'язнення.

ВИСТУПИ ПРОТИ ПОЛЬСЬКИХ ПОГРОМНИКІВ

У зв'язку з львівським процесом проти членів КЕ ОУН вліті 1936 року, польська преса висунула твердження, що поліції вдалося нарешті завдати смертельного удару Організації Українських Націоналістів. Припинення офіційним проводом ОУН на ЗУЗ всяких зовнішніх виступів ще підсилювало те переконання поляків. Це додало відваги польському шовіністичному шумовинню й воно вирішило підплатитися українському населенню у Львові. Бойового духу додавали польській шовіністичній молоді її легкі „перемоги” під час довготривалих погромів над жидами, що їх влаштували польські студенти.

[Безпосереднім приводом до протиукраїнських виступів було подразнення викликане серед поляків українськими демонстраціями з нагоди подій у Карпатській Україні і нападом боївки ОУН на польську поліцію в Гаях.]

2 листопада 1938 року на окремому студентському вічу в залях львівського університету польські студенти (а було їх у Львові понад 5 тисяч) прийняли постанову не допускати українських студентів на виклади в університеті й політехніці та знищити українські вивіски на українських крамницях і установах Львова. Після закінчення віча багатотисячна юрба польських студентів вирушила групами на місто, щоб нищити вивіски українських установ, а при тому плюндрувати українські крамниці.

Одначе, тут їх зустріла дошкульна несподіванка з боку українців, які дали напасникам гідну відсіч. Та відсіч була зорганізована під проводом Романа Шухевича згадуваним „середовищем Академічного Дому”, тобто, українським націоналістичним студентством. Сам „Академічний Дім”, після кількакратного використання його як інтернату для українських богословів, був пізніше, в 1937 році, знову переданий для вжитку студентів. Але центром тодішньої діяльности українського студентства у Львові стала студентська харчівня на розі вулиць Міцкевича і Зємялковського, де містилися теж різні організації українських студентів.

Погромницькі пляни польських студентів заздалегідь стали відомі українському студентству, яке зразу приспупило до зорганізування належної відсічі. Керівництво тією акцією, як сказано, перебрав Роман Шухевич, а працівник текстильної фірми „Полотно” Омелян Грабець зорганізував групу львівських „батярів” українського походження, які опісля дуже добре справилися із завданням – під час нападу польських студентів на український „Академічний Дім”. Проникаючи в гущу польських напасників, вони „оперували” серед них ножами, вдаряючи в спини. У висліді такої „операції” кількох польських студентів забрано до шпиталю, де, як були поголоски, дехто із них помер.

За короткий час зорганізовано кілька інших боївок, які одержали призначені їм об'єкти оборони. Коли ж вістка про напади польських студентів дійшла до українського робітництва у Львові, воно масово ввімкнулося в активну дію. Отож, юрбу польських погромників зустріла прикра несподіванка вже за кілька кроків від університету. Коли вони вийшли на вулицю й кинулися демолювати „Українську Гостинницю”, приміщення „Української Преси”, український банк і станицю українського „Маслосоюзу”, що містилися при вулиці Костюшка, – то в той час із вікон тих усіх установ посипалися на голови погромників каміння, а навіть револьверові постріли. Полилася кров, польських погромників охопив страх і вони кинулися втікати. Врятувала їх поліція, яка наскочила на українських оборонців, та, арештувавши їх, відвела до в'язниці. Очевидно, що з польських напасників нікого не арештовано, навпаки, поліція дала їм змогу з-поза своїх плечей вибивати камінням вікна в українських установах.

Таку саму разючу відсіч зустріли польські напасники по всіх інших українських установах. Невдалий наступ на український „Академічний Дім” кількох польських погромників оплатило своїм життям, а оборона дому „Просвіти” напроти міської ратуші перетворилася в регулярний кількагодинний бій, що його зліквідувала щойно поліція, яка заарештувала багатьох оборонців дому. Ув'язненими в той час українцями були переповнені не тільки камери, а й подвір'я всіх львівських в'язниць. Такий стан розбурхав прилюдну опінію й викликав інтервенцію в польського уряду, тому з Варшави прийшов наказ до польської поліції у Львові звільнити всіх ув'язнених українців.

Сутички українців з польським шовіністичним шумовинням продовжувалися кілька тижнів, набувши вигляду ніби поділених ролей: під вечір на вулиці Львова виходила