Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук

У відповідь на ті закиди „Об'єднання” опублікувало в „Свободі” з датою 15. 4. 1931 р. докладний виказ розподілу зібраних фондів, з якого виходило, що з круглої суми 24 тисяч долярів на бойову акцію УВО-ОУН передано суму 12.575 дол., а решту на інші потреби Краю відповідним крайовим організаціям та інституціям. На другий виступ „Діла” з повчанням, що, мовляв, зібрані в Америці гроші на потреби Краю повинні розділювати згідно з власним вирішенням тільки західньоукраїнські леґальні партії, „Об'єднання” відповіло окремим комунікатом, надрукованим в „Свободі” за 27 травня 1931 року, в якому, між ін., сказано:

„Виходило б, що бойова акція – це не акція „краю”, бо „відповідальні чинники” і „Діло” є проти неї. І ось тому „Діло” закидає „Об'єднанню”, що воно не повинно збирати на бойову акцію під фірмою „на потреби старого краю” ... От доперва тепер „Діло” поставило справу ясно. Щойно тепер знаємо, про що йому йде. І чи не краще було так відразу поставити справу, а не питатися „Об'єднання”, де ділися 20.000 долярів, коли „Об'єднання” вислало їх туди, куди йому казали вислати жертводавці? Бо чи „Об'єднання” тому винне, що для американських українців „бойова акція” є крайовою справою? „Діло” виступає проти „Об'єднання” за розподіл жертв, коли сама українська еміґрація поставила „Об'єднанню” вимогу висилати пожертви тільки на ті цілі, на які йому призначено висилати і що воно за американськими законами зобов'язане зробити... Зібрані на „бойову акцію” гроші відіслало „Об'єднання” туди, куди собі жертводавці бажали. „Діло” каже, що ті жертви не були вислані „на край”. Знову ж ті, що висилали на „бойову акцію”, є того переконання, що те, що „Діло” розуміє під краєм, вони уважають „нездоровою атмосферою”, яка може нас у кожний час скомпромітувати і зробити нашу справу на Західній Україні внутрішньою справою Польщі... Через крайову нездорову атмосферу недавно дійшло до компромітуючих нас пертрактацій з польським урядом тоді, коли наша справа була трактована на міжнародній арені. Ота нездорова атмосфера навіть не дала створити якогось крайового комітету для рятування „спацифікованих”; вона навіть нищить своїми нерозважними політичними скоками той престиж, якого добилася наша справа, окуплена „спацифікованими українськими жертвами”.

Кампанія опортуністичних українських партій в Краю і за кордоном, скерована ніби лише проти УВО-ОУН, насправді вдаряла по всій визвольно-революційній боротьбі українського народу, тому, що ширила справді нездорову атмосферу й сіяла зневіру й дезорієнтацію серед українського громадянства на чужині. А тому треба було й відповідної відсічі з боку організованого українського націоналістичного руху.

У зв'язку з цим у „Розбудові Нації” за липень-серпень 1931 року опубліковано окрему деклярацію „Від Проводу ОУН до наших прихильників і противників з-поміж українського громадянства”, текст якої такий:

„Від самого початку існування й діяльности ОУН різні чинники українського національного життя в краю і за кордоном не переставали поборювати нашу організацію та її провід. Нема чого цьому дивуватися, коли зважити виразну відмінність нашої політики й тактики від позицій і метод наших угрупувань. І їх протичинність є природньою, як природньою є боротьба в житті. Але ж ті засоби поборювання, що їх вони проти нас уживали й уживають, не можна уважати за корисні для нашої національної дійсности і наших національних змагань.

„Не мігши збутися зростаючого українського націоналізму кпинами й критикою, наші противники вхопилися за інсинуації, роблячи з нас свідомих чи несвідомих спільників московських большевиків. Ширено провокативні чутки, без найменшого доказу правди, проти колишніх і теперішніх членів Проводу ОУН. Роботу, яку переводять організовані націоналісти, зображувано, без огляду на факти, як руїнництво, а цілий рух як новітню гайдамаччину. Пробували кинути на ОУН, зближуючи її з іншою організацією, тінь зрадництва і провокації, цим разом на користь Польщі. В краю і за кордоном ведуть проти нас – і групи, і особи – шалену кампанію, використовуючи найменші похибки в нашій роботі, незручність, труднощі, щоб лиш очорнити і сплюгавити. Нині та кампанія дійшла до свого вершка.

„Ми спокійно приглядалися тій метушні, певні свідомости і карности нашого членства, здорового інстинкту загалу, певні нашої остаточної перемоги, тріюмфу наших гасел, нашої політики, нашої правди. Якщо нині й забираємо голос, то не тому, щоб боронитися чи протестувати проти нападів. Боронимося, наступаючи, та приймаємо і напади, які вважаємо за неморальні. Прийнявши всі виклики і відбивши всі атаки, хочемо лише звернути увагу наших противників і прихильників з-поміж нашого громадянства в краю і за кордоном на одну важливу річ, а саме на те, що внутрішня політика та боротьба не повинні чинити шкоди українському організмові, ані робити підбою українській національній справі, лише навпаки.

„Стверджуємо, що в нас у виборі засобів взаємопоборювання перейдено межі і заходить небезпека затруєння українського національного організму з середини. Свідоме вживання тяжких інсинуацій, брудних наклепів, безпідставних обвинувачень, взаємне очорнювання, кидання тіні зради і провокації, недопустимі не лише з етичної точки зору, але також і внутрішнього здоров'я нації. Для національної солідарности і спаяности небезпечна не так розбіжність думок і переконань, як взаємна відраза, виплекана на чуттєвій основі. Тим часом така солідарність не мусить заникнути навіть при умові внутрішньої боротьби. Обставини, серед яких живемо, кажуть нам уникати всього, що зменшує нашу внутрішню міць і відпорність назовні.

„Мужньо й отверто признаємося, що і з нашого боку були поповнені помилки. Але наші помилки були спричинені виключно недоглядом, браком належної орієнтації, нестриманістю поодиноких осіб, а ніколи свідомо і зі злої волі. Тим не менш Провід є далекий від думки відпекуватися від відпо-відальности за хиби націоналістів і в цілому бере їх на себе. Але він уважає за потрібне заявити, що було б великою помилкою добачати в окремих випадках систему, а в ухилах від основної лінії її заперечення. І ті, що нам закидають руїнництво, потурання ворогам, виламання з національного табору або грубо помиляються, або виразно є злої волі.

„Цим звертаємося до наших прихильників, рівнож як і до противників, не з метою усунути з нашого національного життя боротьбу, що є не можливе, а може й некорисне, але з метою оздоровити її, щоб та боротьба стала чинником творчим, а не руйнівничим. Доконання завдань, що їх ми, українські націоналісти, собі поставили, і які нам накидає історія, вимагає борні, борні назовні і борні всередині. Будемо боротися проти немочі, яка знесилює нашу націю, і за правду, яку вважаємо єдиноспасальною для нашої справи. Але будемо старатися переводити