Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук
Завдання щодо обслуговування українських часописів, що стояли на позиціях українського націоналізму або з ним симпатизували, постачання їм політично-інформативних матеріялів з націоналістичним насвітленням подій і проблем, – це завдання виконувала „Націоналістична Пресова Служба”, осідком якої був Берлін. „НПС” видавала й розсилала дотичним редакціям українських часописів видавані на цикльостилі „Бюлетені НПС”. Праця „НПС” була щільно пов'язана з працею „Української Пресової Служби”, яка видавала німецькою мовою політично-інформативні бюлетені для вжитку німецьких редакцій і політиків. Обидві ці клітини ОУН приміщувалися в тому самому будинку в Берліні і в обидвох працювали майже ті самі члени ОУН. Керівником „Націоналістичної Пресової Служби” був Орест Чемеринський-”Оршан”, член ПУН-у. Співпрацівниками „НПС” були: Іван Ґабрусевич-”Іртен”, Володимир Стахів-”Мек”, Богдан Кордюк-”Дік”-”Сніп” та інші.
Герб і гимн ОУН
Цінуючи виховне значення окремої емблеми й гимну організації, ПУН розписав у 1931 році конкурс на проєкти герба й гимну ОУН. Про висліди конкурсу та вирішення ПУН-у в цій справі було повідомлено в офіційному комунікаті, надрукованому на сторінках „Розбудови Нації” за січень-лютий 1932 року. Текст цього комунікату такий:
„Від Проводу ОУН:
1. Подаємо до відома членству ОУН, що з надісланих проєктів відзнаки-герба ОУН прийнято проєкт, поданий арт.-мал. проф. Р. Лісовським. Репродукцію відзнаки-герба подаємо окремою відбиткою як прилогу до поточного числа „Розбудови Нації”.
2. Прийнятий герб ОУН буде вживаний як відзнака для членів ОУН, на прапорі, печатках, фірмових блянкетах, на обкладинці офіційного органу ОУН тощо, отже, всюди там, де йде про офіційний виступ ОУН назовні.
3. Із надісланих проєктів тексту гимну ОУН прийнято проєкт, поданий одним із наших найвизначніших поетів, що запроторений у ворожу тюрму. Слова прийнятого гимну є наступні:
Вродились ми великої години
З пожеж війни і полум'я вогнів,
Плекав нас біль по втраті України
Кормив нас гнет і гнів на ворогів.
І ось ідем у бою життєвому
Міцні, тверді, незломні мов ґраніт,
Бо плач не дав свободи ще нікому,
А хто борець, той здобуває світ.
Не хочемо ні слави, ні заплати,
Заплатою нам радість боротьби:
Солодше нам у бою умирати,
Ніж в путах жити мов німі раби.
Доволі нам руїни і незгоди;
Не сміє брат на брата йти у бій.
Під синьожовтим прапором свободи
З'єднаєм весь великий нарід свій.
Велику правду для усіх єдину
Наш гордий клич народові несе:
Батьківщині будь вірний до загину,
Нам Україна вища понад все.
Веде нас в бій борців упавших слава.
Для нас закон найвищий та приказ:
Соборна Українська Держава
Міцна й одна від Сяну по Кавказ.
Разом із тим повідомленням було додано до згаданого числа „Розбудови Нації” відбитку прийнятого проєкту герба ОУН. Це був таким способом стилізований український національний герб, що його середня частина мала вигляд меча, а щит, на якому намальований і оформлений золотий тризуб, мав синю обвідку із золотими краєчками по обидвох боках. Від числа за січень-лютий 1932 року почавши, „Розбудова Нації” мала цей герб ОУН на своїй обкладинці, подібно, як усі інші офіційні видання ОУН, але без щитового обрамування, що його подано тільки на відбитці проєкту.
Цей герб був відмінений постановою II Великого Збору ОУН у квітні 1941 року з уваги на прийняту в українському житті засаду, що національного герба не вільно „стилізувати”.[311]
Автором гимну був поет Олесь Бабій, який у той час перебував у польській тюрмі, засуджений за участь у Конґресі ОУН.
Проєкти музики до гимну ОУН були друковані в „Розбудові Нації” за липень-серпень 1932 року. Прийнятий проєкт, з поправками автора, надруковано в „Розбудові Нації” за березень-квітень 1934 року, без подання прізвища композитора, при чому назву „гимн ОУН” замінено в тій публікації назвою „Марш Націоналістів”.
Консолідаційні заходи на чужині
Українські націоналісти на чужині почали робити консолідаційні заходи в усенаціональному засязі вже в перші роки після першої світової війни. Теоретично беручи, консолідація українського загалу багато легша до реалізації на чужині, ніж на рідних землях. Бо на батьківщині, в умовах ворожої окупації та тиску, попри визвольно-революційні самостійницькі організації повинні існувати також опортуністичні, а консолідація одних з одними теоретично і практично є немислима. На чужині безпосередньо ворожого тиску немає, а тому немає тієї супротивної зовнішньої сили, яка ламає морально-політичний хребет одиницям, групам і політичним організаціям.
Вислідом тодішніх заходів українських націоналістів на чужині було створення в 1926 році Всеукраїнського Політичного Об'єднання, до якого ввійшли були майже всі тодішні українські політичні групи на чужині. Одначе, дійсність аж надто швидко виявила, що анархістичні й руїнницькі прикмети деяких партійно-політичних напрямків не є вислідом тиску сторонніх ворожих сил, а випливають з характеру тих напрямків і є невід'ємною частиною їхньої суті; для українських соціялістів, наприклад, є цілком природнім належати до тієї організації – „Інтернаціоналу” – разом із польськими й московськими соціялістами, але „зрадою соціялістичних ідей” є належати до якоїсь спільної централі, де є українські націоналісти.[312] Не дивно, отже, що нову консолідаційну спробу зустріла доля всіх попередніх: Всеукраїнське Політичне Об'єднання у своїй праці швидко було спаралізоване партійно-груповими суперечностями і, проіснувавши коротко, розпалося.
Невдача з об'єднанням усіх українських політичних груп спрямувала увагу й заходи українських націоналістів на об'єднання лише всіх націоналістичних груп, що й було успішно завершено створенням єдиної ОУН.
Все ж думки про загально-національне об'єднання не занехано, а тільки, використовуючи досвід, вирішено змагати до об'єднання не на партійній, а на суспільно-громадській базі.
У висліді тих заходів ОУН, у грудні 1930 року в Празі відбулися збори Контактного Комітету українських еміґраційних організацій в ЧСР, в яких взяли участь представники понад 50 організацій, а в січні 1931 року в Женеві відбувся з'їзд представників з осередків української зовнішньої пропаґанди з дев'яти европейських країн. Обидва ті з'їзди визнали за корисну і потрібну почату працю для об'єднання українських сил на чужині й доручили створеним ними комітетам докінчувати її. Завершенням цієї акції було створення на початку 1932 року Об'єднання Українських Організацій за кордоном. Про постання цього Об'єднання українське громадянство довідалося з такого опублікованого в пресі комунікату:
„Об'єднання українських організацій за кордоном.
