Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук

В Данціґу була влаштована хемічна лябораторія Організації, яка мала свою власну програму праці. В Данціґу був приміщений арсенал і бойовий виряд Організації. З Данціґу в останньому часі мойого побуту робились приготування до влаштування трьох зв'язкових пунктів на терені Краю та Польщі, які мали бути виряджені в короткохвилеві радіоапарати і в той спосіб мали відтяжити Організацію від поважних витрат, зв'язаних з особистими поїздками та зустрічами. Це все ще не всі вияви організаційної праці.

За моєю редакцією виходив в німецькій мові друкований на цикльостилі неперіодичний „Інформаційний Бюлетень” про українські справи для місцевої преси, бібліотек, інститутів і зацікавлених політичних кругів. Ми здобули собі приятелів і мене лучило особисте знайомство з такими видатними людьми в Данціґу, як д-р Реке, посол Мартіні, сенатор Фолькман і цілий ряд других. Д-р Реке, директор „Східнього Інституту” в Данціґу, видавець журналу „Схід” і посол до данціґського парляменту бачив досяглість української проблеми на сході і почав сам вивчати українську мову. Навіть президент данціґського сенату, тобто голова уряду д-р Зам, цікавився українською справою, а зокрема українськими студентами на політехніці та їх поступами в науці.

Робота на терені Данціґу велась і розвивалась кругло п'ять років, а по афері Нича станиця в Данціґу проіснувала тільки один рік. В останньому часі моє мешкання було обставлене днем і ніччю польськими аґентами, польський уряд вимагав моєї офіційної видачі, в цілій польській пресі появились оголошення, щоби доставити мою фотознимку, якої поліція ніде не могла дістати, на мою голову була поставлена нагорода, за мною гнались посіпаки по цілій Европі. Доказом – інциденти в Будапешті і Ковні. Перед залишенням данціґського терену я знищив згл. заховав серед найбільшої небезпеки все, що було важливе для Організації так, що нічого не попало в руки ані данціґської ані польської поліції.

Так закінчився мій данціґський період праці”.

Творення окремих політично-громадських організацій у США і Канаді

До Америки виїхав полк. Є. Коновалець кілька тижнів після Конґресу ОУН.[306] Метою його поїздки було поінформувати особисто українські громади в США й Канаді про мету й завдання новопосталої Організації Українських Націоналістів і створити в тих країнах своєрідне, під психологічно-політичним і фінансовим оглядом, запілля для революційно-визвольної боротьби за УССД і таким способом ввімкнути ввесь український загал на чужині до тієї боротьби. Постава українського загалу до ОУН та її дії виявила наступних років, що поїздка полк. Коновальця за океан була доцільною й цілком успішною.

Одначе, познайомившися з політично-правними відносинами в США й Канаді, полк. Коновалець прийшов до висновку, що не є доцільним розбудовувати на тих теренах, як масову політичну організацію, ту саму ОУН, що веде підпільно-революційну боротьбу на рідних землях. Тому він вирішив, що на чужині повинні бути організовані тільки невеликі клітини ОУН, як зв'язкові центри поміж проводом ОУН та українським громадянством даної країни. Для організаційного охоплення широких мас треба творити цілком окремі націоналістичні організації, самостійні й достосовані до правних вимог дотичної країни та пов'язані з ОУН тільки ідейно-політичними вузлами.

У висліді такої постанови, з доручення полк. Коновальця, як голови Проводу Українських Націоналістів, створено такі українські ідеологічно-політичні організації з суспільно-громадським характером діяльности: Організація Державного Відродження України – ОДВУ в США та Українське Національне Об'єднання – УНО в Канаді. Це мали бути ті українські націоналістичні організації масового характеру, які замість планованих на цих теренах частин ОУН унапрямлювали акцію постійного залучування українського громадянства на теренах США й Канади до визвольної боротьби цілого українського народу під прапорами ОУН. Обидві ці організації гідно виконували покладене на них полк. Коновальцем завдання – аж до другої світової війни. Згодом впливи в цих організаціях – ОДВУ й УНО – перехопила організація полк. А. Мельника.

Таку систему застосовано й на інших теренах поза українськими землями й обмежено творення окремих клітин ОУН конечним мінімумом. Завданням цих клітин було виконувати окремі доручення ПУН-у в ділянці зовнішньої політики та керувати націоналістичними організаціями даної країни, що мали масовий характер, як згадані ОДВУ й УНО. При цьому ці клітини ОУН спирали своє керівництво в організаціях масового характеру не на якихось правно-організаційних вимогах, а на здобутому для себе авторитеті серед громадянства. Обов'язком членів ОУН за кордоном було теж увімкнутися в ряди членів усіх інших українських організацій та установ і, за змогою, скерувати їхню працю по лінії потреб визвольно-революційної боротьби українського народу.

Разом із звуженням кількости клітин ОУН та кількости їхніх членів прийшло також законспіровування цих клітин на зразок клітин ОУН на українських землях, хоч далеко не так суворо – через цілком інші політичні умови на чужині.

Первісно заплянований характер масової й цілком явної організації затримали ще протягом деякого часу тільки клітини ОУН на терені західньо-европейських країн. Одначе ПУН-ом була апробована тенденція, щоб і в тих країнах організувати працю на такий зразок, як це зроблено на теренах США і Канади.

ПІДРИВНІ ЗАХОДИ З БОКУ ПРОТИВНИКІВ

Нотуючи в нашій праці відгук, викликаний постанням ОУН, серед українського партійно-політичного світу, ми вказали на ворожість, а то й ненависть, з якою українські партійні діячі в Краю й на еміґрації зустріли нову політичну силу в українському житті. Таке становище тодішніх партій та їхніх діячів було зрозуміле: вони боялися, що втратять свої впливи серед українського громадянства, слушно сподіваючись, що це громадянство зверне свої симпатії до революційно-визвольного руху, а відвертатисьме від партійництва з його постійною гризнею й опортунізмом. Маючи на увазі цей страх за втрату впливів, можна б виправдувати ворожість згаданих партій і їхніх діячів до ОУН, якщо б та ненависть виявлялася в дозволених політичною мораллю межах.

На жаль, ворожість до ОУН українських партійних діячів далеко перейшла ті межі – з виразною шкодою для всенародніх українських інтересів. А тому закордонні клітини ОУН мусіли витрачати куди більше уваги й снаги для поборювання тієї партійницької отрути, ніж це випливало з наставлення ОУН до інших українських партій.

Ворожа до ОУН акція еміґраційних українських партій скеровувалася в двох напрямках: в політичному, щоб підривати авторитет ОУН в очах своїх і чужих громадян і відривати українське суспільство на чужині від співучасти в політичних акціях націоналістів, та в фінансовому, щоб не дозволити виявитися українській жертовності в ім'я визвольно-революційної боротьби, що її вела ОУН на українських землях.

Промотором кампанії проти ОУН були соціялісти з східніх українських земель, які безцеремонно користувалися для того