Проти червоних окупантів (частина 1) - Яків Гальчевський-Войнарівський
Дійшли до нас чутки про отамана Мордалевича, що десь у районі на північ від Бердичева в лісах і зачіпає своєю повстанчою діяльністю східню частину Волині й північну Київщину. Про нього, як про кожного повстанчого ватажка, кружляло чимало легенд. Ніби то він має силу силенну війська з гарматами й кулеметами, що немилосерно ріже комуністів і т. п. Мав отаман Мордалевнч кілька поважніших боїв із большевиками: одних він розбив, другі його розбили. Доходить вістка про якусь зраду в його відділі, а то й таке, що він із цілим своїм відділом, що нараховував 1000 чоловік, перейшов на бік червоних. Цього отамана я не знав і ніколи не бачив. Слухи про нього дійшли до нас досить пізно, бо він провадив свою діяльність такими ж методами, як Пугач; його зліквідували червоні, чи вій сам зліквідувався. Ми хотіли навязати з ним звязок, але він уже був не на часі: отаман Мордалевич блиснув і згас, як багато інших. Ходили слухи, що він десь подався за кордон і то ніби з відома своїх нових червоних протекторів. Важко мені сказати, скільки в цьому було правди, а скільки брехні.
Розмови селян про другого повстанчого ватажка Івана Трейка, зі сквирського повіту, були реальні. Трейко й тепер був діяльний. Його способи боротьби з червовими були оригінальні, відмінні від тактики інших отаманів. Іван Трейко був для червоних несхопний, тому, що на терені кількох повітів (Сквира, Тараща, Біла Церква) він мав велику конспіративну сітку. Збере своїх людей, зробить було напад на якийсь комуністичний обєкт, своїх козаків розпустить, а червоні попадають у порожнечу, шукаючи відділу отамана Трейка. Коли все перетреться, небезпека минеться, подія призабувається, то Трейко було знов вибирає місце удару, хитро реалізуючи задум, Своїх довірених козаків мав Трейко до 20. Були це люди відважні й добре озброєні. Козаків, якими послуговувався додатково й які могли бути вночі на повстаичій роботі, а вдень гречку сіяли, було кілька соток, Така тактика зробила Трейка на Київщині дуже популярним і грізним для комуністів. До речі, Трейко завсіди провадив терористичну акцію проти симпатиків і агентів червоних. Страх перед ним давав йому можливість вижити в найгірших умовинах.
Життя Трейка було тверде. Він залишився сиротою і мав дуже лиху мачуху, від якої втік у хлопячих роках. Був у російській армії на фронті і цілий постріляний був на тілі як решето. Кидала його доля всюди, але при всіх обставинах він був активним українцем. Червоні не досягли його в Україні, лише змарнували йому його першу дружину. Трейко одружився другий раз. Його другу дружину поранили большевики при переході кордону. У 1925 році осів на Рівенщині в с. Самострілах, де неодному емігрантові з України поміг матеріяльно й морально. У 1927 р. ГПУ з України робить замах на Трейка. Агенти ГПУ простріляли Трейкові шию і лише чудом вийшов він і на цей раз живим. Із багатьох повстанчих отаманів І. Трейко належить до числа кількох, що їх доля зберігла від смерти.
Отож маючи відомості про діяльність от. Трейка в Сквирщині, хотів я з ним якось порозумітися. Висилав своїх „ходаків", але вони його не знайшли, лише приносили з собою багато відомостей. Одного мого посланця затримали чекісти, і він ледве викрутився з їхніх рук. Тому я більше не посилав до нього. По деякім часі я з ним і його людьми зустрівся особисто.
При кінці місяця липня почули ми дуже сумну вістку, що в Київі черезвичайка викрила Всеукраїнський Повстаичий Комітет і негайно розстріляла понад 600 українців. 1 я був звязаний із повстанкомом. Періодично зявлявся в мене курієр із Києва. Він був родом з міста Прилуки, де я запізнався з ним у Осінчука. Ця обставина держала мене на Київщині довший час, бо такий був наказ Повстанкому з Києва. В місяці серпні передбачалось повстання на Київщині більших розмірів і повстанком хотів мене мати ближче себе. Організація була дуже сильна, але якась студентка закохалась в „симпатичному" мужчині. Вона була членом повстанчого комітету в Києві і в своїй дівочій простоті поділилась таємницею з своїм „милим", що був агентом Київської Черезвичайки.
Одного разу зявляється в мене якийсь „шустрий" панок. Це було по кількох днях, коли Повстанком був здеконспірований, а його члени — розстріляні. Той пан каже, що він є звязковим до мене від Українського повстанкому з Київа і через Прилуки добрався до нас, бо йому сказали, що повстанці є в Турбівських лісах. Розмова була коротка. Той „звязковий" не мав і на думці, що ми вже знаємо про арешти і розстріли у Києві. Кажу „курієрові", що йому не вірю, бо знаю вже всю правду. Та правда виглядає в той спосіб, що прибувший є звязковим, але… з Черезвичайки і, як такий, мусять вмерти. На допиті признався той панок, що він дійсно є з Ч. К. В актах Повстанчого Комітету і зізнаннях арештованих було прізвище „Отамана Орла", тому його вислали мене шукати, бо я мав дуже добру опінію в Повстанкомі. Агента повішено, а потім закопано в землі, навіть сліди закопання замасковано.
Не пригадую дня, коли то до нас прибуло неочікувано шістьох озброєних людей. Яким робом вони до нас попали? Їх привів козак Дядюк, якого вони шукали, піславши до нього післанця. Мати прислала свого післанця до сина. Дядюк пішов і по кількох годинах прибув з тими людьми. Бачу, що Дядюк дуже веселий і радий. Підходить до мене і представляв мені отамана Карого-Яворського, а цей представив мені своїх товаришів. З них запамятав я собі хорунжого, чи поручника Вогня-Горбанюка. Решта чотирьох були так само старшини з
