Холодна Гора - Олександр Семенович Вайсберг

добре співав і розважав усю камеру своїми розповідями та дотепами. Але, незважаючи на це, нам здавалося, що якщо хтось із нашої камери й міг піти на службу ДПУ, то міг бути тільки Мишко. Я не хочу його образити, бо не маю ніяких об’єктивних даних для такого висновку. Однак, як я, так і Македон за довгий час виробили в собі сьоме почуття на такі речі й поводили себе дуже стримано. Македон врешті мені сказав:

— Навіщо він тобі потрібен? Не розмовляй із ним. Якщо дуже хочеш поговорити, то звертайся до Зборовського чи Кушнаренка.

З такими, як цей Мишко, ніколи не можна бути певним. Скажеш кілька нерозважних слів і потрапиш в якусь халепу.

Македон тримав язика за зубами, але іноді й він не витримував. Був правдивим сталіністом, а всі справжні сталіністи добре знають, що вся офіційна теорія, яку вони так високо шанують, є торбою брехні. Македон у своєму житті сприяв виключенню з партії багатьох її членів як опозиціонерів. У незліченних резолюціях з ентузіазмом голосував за «стерти цю гадину з лиця землі». У глибині душі він розумів, що все це є нічим іншим, як шахрайством. Тим більше, його злостило те, що він, який завжди ставав на бік сильніших, який ніколи не проявляв наймешої слабкості в боротьбі з опозицією, також мусів сидіти. В часи, коли лише Гевондян знаходився з нами в камері, він часто будив мене вночі:

— Після всього цього вся влада в країні сконцентрується в руках однієї людини. Деспотизм буде все більше нестерпним. Зсередини його не можна буде завалити. То є марні сподівання. Тут не треба робити помилок. А ти як гадаєш?

Я відповів йому пошепки. Розповідав, що думав. Коли він почув кроки в коридорі то, переляканий, зірвався й почав лаятися, що я втягнув його в таку розмову.

— Про такі речі взагалі навіть думати не слід. Ще невідомо, чи не вмонтували вони в камері таємні мікрофони.

Іншим разом він розповів:

— Олександре Семеновичу, не вір, що колись можуть випустити такого, як ти. Скоріш за все, ти згинеш на Далекій Півночі. Але якщо ти й маєш якийсь шанс вийти звідсіль, то запам’ятай цей урок і ніколи не займайся політикою. Ти ж інженер. Не вертайся в Європу, там досить інженерів. Їдь у Туреччину або Персію і працюй, там такі потрібні. І роби там гроші. А ми тут згинемо.

Наплив арештованих внаслідок процесу Бухаріна зменшився.

У травні більшість із них пішла етапом. Кілька днів я провів у шпиталю, а коли повернувся, то застав камеру майже порожньою. Залишилася лише залізна залога: Македон та Гевонді. Лагодін, Кушнаренко, Зборовський та Мишко пішли, і я не мав можливості з ними попрощатись. Найбільше бракувало мені Зборовського. Ми часто ночами лежали поруч. Він розповідав мені про колективізацію, ми обмінювалися нашим досвідом. Він був єдиним у камері, хто мав детальне уявлення про життя за кордоном. Він лишався соціалістом і часто розмірковував над тим, які помилки зробила російська революція, яких можна було уникнуть і яких уникне майбутня революція в Європі. Ми всі, маючи за плечима досвід «великої чистки», свідомо чи підсвідомо вважали, що лише до смерті Леніна революція йшла більш-менш правильним шляхом. Та обставина, що російська революція лишилася ізольованою в країні селян, що не мала великої промисловості та сильного міського пролетаріату, довів її до тієї нещасної ситуації, виходом з якої була особиста бонапартистська диктатура Сталіна. Ми всі цілковито схвалювали ленінську теорію і не сприймали сталінську практику. Зборовський був першим із зустрінутих мною комуністів, який пішов ще далі. Він часто повторював:

— Коли Ленін брав владу, він мав на увазі короткий період диктатури. Із закінченням громадянської війни мала скінчитися й ця диктатура. А що постало насправді? Диктатура без кінця. Тотальна диктатура, але вже не робітничого класу, не партії, а однієї людини.

Однак, зародок того, що зараз діється, виник у перші дні революції.

Не треба було розганяти Установчі збори.

Зборовський лишався революціонером і, незважаючи на це, піддавав засадничі принципи революції гострій критиці. Він не впадав у розпач, як це багато хто робив, а переглядав свою теорію і все ще сподівався на побудову соціалізму. Споглядав несамовитий тероризм співчутливими очима і з гіркою іронією. Якщо колись свобода повернеться до Країни Рад, люди, подібні Зборовському, які вціліють у таборах, керуватимуть новою Росією.

У Пеклі

Настав липень. Зробилося спекотно.

Ще взимку почали забивати вікна, і наше вікно повністю затулили бляшаною коробкою, лишивши тільки вгорі вузьку шпарину, яка зробила неможливим надходження до камери свіжого повітря.

Довгий час ми спостерігали за прогресом цієї роботи в корпусі № 3, де сиділи кримінальники. Невдовзі мала надійти й наша черга.

Надійшла вона в кінці травня. Звідтоді ми мусили постійно перебувати при штучному освітленні та, опріч того, втратили можливість милуватися виглядом двору.

Незважаючи на забиті вікна, ми не були повністю відрізаними.

За допомогою уламка скла, вміння й терпіння ми зробили в бляшанці отвір розміром 1–2 см. На ніч затикали його хлібом, аби не видало нас світло. З камерами на одному з нами поверсі ми спілкувалися через перестукування. Вночі, під час повної тиші, можна було чути сигнали з камери, що знаходилася під нами. Той стук чули також і наглядачі, але ми знайшли вихід. Бляшаний ящик під вікном прилягав не дуже щільно. Поміж ним та муром залишалася щілина в декілька сантиметрів. Згори ж той ящик взагалі був відкритим. Ми прив’язували записку до нитки й спускали її через ці отвори вниз.

Мешканці камери, які під нами,