Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР - Вахтанг Теймуразович Кіпіані
Там же перебував і Стус протягом 10–15 діб. Після лікування я залишився працювати в цій же лікарні і знаходився там до вересня 1975 року. Далі мене направили в зону ВТУ-19, де у вересні 1975 року я зустрівся зі Стусом і спілкувався з ним до лютого 1977 року. Стосунки з ним у мене були нормальні, особистих порахунків і сварок між нами не було.
Спілкуючись зі Стусом у грудні 1974 року, у березні і квітні 1975 року та в період з вересня 1975 року до лютого 1977 року я переконався, що Стус є відкритий ворог радянської влади, який вперто, систематично і послідовно поширював наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад, закликав мене та інших засуджених до проведення антирадянської боротьби. Він був ініціатором написання засудженими різних петицій, заяв, скарг в різноманітні установи, організації, до органів влади, в тому числі до Президії Верховної Ради СРСР. Стус також систематично спонукав осіб ВТУ-19 до проведення голодовок з різних приводів, у вигляді так званих «протестів».
Впевнившись в тому, що я був малокомпетентний в питаннях націоналістичного трактування історії України, боротьби різного роду відщепенців проти Радянської влади, Стус постійно рекомендував мені займатись «самоосвітою», вивченням цих питань, давав читати різні рукописні документи націоналістичного, ідейно-шкідливого змісту. Назви цих документів я не пам’ятаю і не знаю, ким вони були складені.
В розмовах зі мною Стус говорив, що в Радянському Союзі нібито порушуються права людини, що органи влади чинять «беззаконня», арештовують і засуджують «безвинних» людей. Як приклад цьому, він називав себе та інших осіб, засуджених за антирадянську діяльність. Стус постійно обробляв мене в антирадянському і націоналістичному дусі. Він намагався довести мені, що Україна у складі СРСР нібито не є рівноправною республікою, а перебуває «в підневільному стані», в залежності від Росії, «від Москви», і що наша республіка нібито є «колонією Москви». При цьому він заявляв, що на території України проводиться «насильницька русифікація», яку, за його словами, чинять органи Радянської влади та «кліка комуністів».
Стус постійно говорив мені, що «проти Радянської влади всі засоби боротьби підходять», починаючи від антирадянської агітації і пропаганди до вчинення терористичних акцій проти відповідальних партійних і радянських працівників, проти «поліцейських» (цим словом він називав працівників органів КДБ і міліції). Він постійно твердив: «На терор проти «нас» (маються на увазі антирадянщики), — потрібно відповідати нашим терором». Як я вказав вище, Стус був ініціатором масових голодовок засуджених, невиходів на роботу, написання різких заяв, скарг. Стус підкреслював, що таку ворожу боротьбу потрібно вести постійно, всюди: в колоніях, в місцях заслання «на волі», намагався довести, що «перемога над органами Радянської влади» може наступити тільки тоді, коли всі антирадянщики, всі течії антирадянської боротьби — дисиденти, націоналісти, сектанти та інші об’єднаються і не будуть між собою ворогувати. Стус говорив мені, що він став на шлях «революціонера», «борця за права людини в СРСР» і що з цього шляху він ніколи не зійде, завжди і всюди вестиме боротьбу проти існуючого в нашій країні ладу, який він називав — «фашистський режим», а також порівнював його з режимом царської Росії.
Я впевнився, що під вплив Стуса потрапляли інші особи, що відбували покарання у виправно-трудовій установі № 19, зокрема Овсієнко Василь Васильович, якого було засуджено Київським обласним судом до 4 років позбавлення волі. На мій погляд, саме під впливом Стуса Овсієнко залишився на ворожих позиціях. Слід відмітити, що серед антирадянщиків, які перебували у ВТУ-19, Стус вважався «есбістом», тобто виконувачем функцій так званої «служби безпеки», що існувала (як я дізнався в колонії) в бандитів-бандерівців організації українських націоналістів (ОУН).
В той період, коли я перебував в зазначеній колонії, я впевнився, що в зв’язку з ворожою діяльністю Стуса, яку він там проводив, важко було бути в колонії тим особам, що ставали на шлях виправлення, бо їм Стус і його «єдинодумці» оголошували свого роду бойкот і ті особи відчували свою ізоляцію, мусили підписувати різного роду заяви, скарги, брати участь в голодовці, не виходити на роботу.
Не дивлячись на це, я все ж таки вирішив стати на шлях справжньої радянської людини, порвати з своїм злочинним минулим. В кінці 1976 року я написав заяву до Президії Верховної Ради СРСР, щоб мене помилували, в якій визнав як злочинну свою минулу діяльність, розкаявся і дав обіцянку більше антирадянською діяльністю не займатися. У лютому 1977 року мене було помилувано і звільнено від дальшого відбуття покарання. З того часу я з Стусом більше не зустрічався, з ним не листувався, про його долю нічого мені не відомо.
ЗАПИТАННЯ. Чи можете ви назвати осіб, що перебували у виправно-трудовій установі № 19, серед яких Стус поширював наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад?
ВІДПОВІДЬ. Мені важко назвати осіб, які можуть повідомити про факти ворожих висловлювань Стуса, бо під час розмов, що Стус проводив зі мною, інших осіб не було. Стус в якійсь мірі додержувався принципу — проводити розмову з тією чи іншою особою наодинці, дотримуючись певної конспірації. Вище я назвав Овсієнка як особу, з якою Стус підтримував тісні контакти. Вважаю, що Овсієнко відмовиться дати будь-які показання відносно Стуса
