Усі гетьмани України - Олександр Петрович Реєнт
Царський уряд установив обмеження гетьманської влади і в порядку надання нових володінь. Раніше гетьман універсалом надавав певні володіння, а цар, якщо до нього зверталися, на цій підставі затверджував право на них жалуваною грамотою. Тепер це право повністю переходило до царя, а гетьман втрачав реальну економічну владу.
У зв’язку з рішенням царського уряду щодо надання володінь Д. Апостол у травні 1729 року спеціальним розпорядженням, надісланим у всі полки, зупинив дію виданих ним універсалів на володіння маєтками.
Таким чином, рішення царського уряду про відновлення гетьманату мало на меті тільки часткове повернення автономії Лівобережній Україні. Політична та економічна влада гетьмана, порівняно з попереднім гетьманством, стала ще більш обмеженою.
З прибуттям на Лівобережну Україну нового міністра при гетьмані князя О. Шаховського було розпочате генеральне слідство про маєтності. Основним його завданням було з’ясування прав господарів на володіння їхніми маєтками та виявлення вільних маєтків.
Одним з результатів слідства стало полегшення для старшини переходу до особистої власності придбаних нею земель. У цьому був зацікавлений і сам гетьман, один з найбільших землевласників Лівобережної України. Вже після смерті Д. Апостола в 1754 році був складений «Табель, скільки у малоросійських полках у володінні складало підданих на достойність гетьманську…» За цим «Табелем» у гетьмана Д. Апостола налічувалося 9103 селянські двори. Однак це було значно менше, ніж у інших гетьманів. Так, І. Мазепі належало 19654 селянські двори, І. Скоропадському — 19882, К. Розумовському в перші роки його гетьманства — 9628.
Значним був вклад Д. Апостола у поліпшення судочинства на Лівобережній Україні. «Пункти» гетьмана, затверджені російським урядом, визначали тільки загальну схему судів. Тому для поліпшення судочинства була підготовлена і від імені гетьмана 13 липня 1730 року видана інструкція судам, розіслана для керування по всіх полках.
Головною метою інструкції було встановлення чіткої системи судочинства. Це досягалося, по–перше, ступеневою системою апеляції: Вищий суд не мав права приймати справи, що не розглядалися в нижчих. Генеральний військовий суд займався тільки справами в апеляціях. Верховною апеляційною інстанцією був цар. По–друге, інструкцією регламентувався склад полкових, сотенних і сільських судів і визначалася їх компетенція. По–третє, сотенні, городові і магістратські урядовці зобов’язувалися видавати купчі на продаж ґрунтів, духівниці та інші документи. Раніше перехід нерухомого майна відбувався, як зазначалося в інструкції, «голослівно», тобто без документального оформлення, від чого «немалые у народе устают тяжби и в судах деется трудность».
Таким чином, інструкція судам від 13 липня 1730 року сприяла упорядкуванню законодавства на Лівобережній Україні.
Під час гетьманства Д. Апостола почалася робота по кодифікації українського права. Вона просувалася повільно. Не вистачало спеціалістів для зведення «правних» книг, які використовували у судочинстві України, до одного кодексу та перекладу їх на російську мову. В 1730 році Д. Апостол звернувся до архімандрита Києво–Печерської лаври з проханням направити для цієї роботи «духовних персон до того дела искусстных и знаючихся». У 1733 році усіх осіб, які займалися цією роботою, зібрали у містечку Ічня Чернігівського полку. Деяких з них Д. Апостол навіть «увільнив від воєнного походу». Кодифікацію українського права було закінчено вже після смерті Д. Апостола.
28 квітня 1733 року о 4 годині пополудні, як зазначають архівні документи, «гетман и ордена Александра Невского кавалер Даниил Павлович Апостол заболезновал пералечом, которая болезнь его ясновельможности левую руку и ногу отняла». Стан здоров’я гетьмана погіршувався. У травні 1733 року, відчуваючи наближення смерті, він звернувся до імператриці Анни Іоаннівни «с испрошением всемилостивого ее императорского величества на дом и детей его по смерти его… защищения». 26 травня князь О. Шаховськой, який відвідав гетьмана, повідомляв імператриці, що «Д. Апостол дуже хворий, лівою рукою не володіє… Мало надії, що буде живий. Ніяких паперів не підписує».
Через хворобу гетьмана постало питання про призначення особи, яка виконувала б його обов’язки. Гетьман наказав генеральній старшині прийняти управління Генеральною військовою канцелярією. Проте міністр при гетьмані С. Наришкін та князь О. Шаховськой, посилаючись на відсутність наказу імператриці з цього питання, протидіяли цьому рішенню. О. Шаховськой на запитання російського уряду про дії на випадок смерті Д. Апостола відповів, що під час хвороби гетьмана і після його смерті управління військовою канцелярією слід доручити міністру С. Наришкіну, бо «раз допустивши старшину до правління, на випадок невірних їх дій складніше буде їх відлучити».
12 червня 1733 року міністру була відправлена царська грамота з наказом прийняти управління Генеральною військовою канцелярією. А вже з 23 червня документи канцелярії надсилалися «за докладом и по резолюции» С. Г. Наришкіна.
У липні здоров’я гетьмана покращало. Він провів зустрічі з О. Шаховським та з київським губернатором Шереметєвим, з якими обговорював державні справи. Д. Апостол продовжував контролювати роботу по кодифікації українського права. У жовтні 1733 року він наказав прилуцькому полковнику потурбуватись «о вистаченню дров для согревания квартир, отведенных в Ичне персонам, определенным для переводу книг правных», а підскарбіям — «о покупке паперу стоп 5». Але на початку 1734 року здоров’я гетьмана знову погіршало, і 15 січня він помер на 80–му році життя. Похований гетьман у Сорочинцях у побудованій на його кошти кам’яній церкві.
Після смерті Д. Апостола його дружині Уляні Василівні царським урядом була призначена щорічна пенсія у 3000 крб., що видавалися з грошей, які збиралися з колишніх гетьманських рангових маєтків. 28 травня 1734 року вдова та її діти одержали царську грамоту на маєтки, якими володів гетьман Д. Апостол.
Гетьман Данило Апостол не належав до «рвачів», а був урівноваженим, розумним господарем, який пильно дбав про маєток, а особливо про розширення своїх земельних володінь; але робив це неквапливо й без ґвалтовного порушення прав своїх полчан.
Безперечно, був Апостол релігійною людиною; відповідно духові часу дбав про будівництво церков і жертвував на монастирі. Відомо, що він 1708 року разом з миргородським суддею Григорієм Зарудним, який доводився йому родичем, подарував деякі «добра» Сорочинському монастиреві. За «Историей Русов», у самих
