Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій

Отсим засилаю привіт новій Пластунці Насті. Може б, вона комбіновала які цікаві танці, які можна б. Щодо її діловодства в Перепілок, так це хиба може заступати котрусь. На місце уступившої най буде інша Перепілка. Настю вписувати у книгу (рубрика діловодств) Перепілок не конче, бо сподіюсь, щодо місяця здасть іспит і перейде до Зозуль. А добре вчіться голосів звірят. Тим'яківна повинна внести прохання о звільнення із Пласту, підписане матір'ю, де мають бути подані дійсні причини. Це треба їй матері вияснити, інакше буде числитися за Пластунку і діставати кари. А це їй пошкодить, коли б знова забажала зістати Пластункою.

Це нове число "Українського Пласту" коштує по 600.000 марок. Для мене оставте. Славко може одно занести до судді Левицького, який все купує. При тім най скаже, що Вістники доручаться п. судді, як я верну. За всі 20 прим. "Українського Пласту" треба вислати переказом 12 міліонів; а може, був чек, то чеком. Мабуть, усі не розпродасте, хоч марки і слід би вислати всі. Але Пласт дає собі раду у всіх обставинах, тож Ви і тут зробите всьо, щоб було добре.

Щодо писем, які посилаю до Вас, мої Дорогенькі, так я міркую, що все з кожного наберете трохи хісна, бо ж у кождім є якась рада чи т. п. Тому я і казав, щоб читати на спільних сходинах усіх гуртків або кожний гурток для себе. Коли ж є хто з довгим язиком, того на той раз не кличеться — і готово.

Повідомлю ще Вас, щодня 3 березня мав я нове переслухання. Донесено з Косова, щодня 27 сер. пня 1923 р. на горі міській я вправляв із хлопцями якісь "бойове цьвіченя". Я сказав, що це тільки брехня, бо ж, крім звичайної руханки (гімнастики), не вправляємо нічого. Судця самий дуже дивувався, що поліція займається цими справами, і казав, що вона не має права ані забороняти Пластування, ані забирати річи.

Притерпіться (хоч я знаю, що Ви не журитеся) і не задирайтесь з ніким. Про цей поступок поліції пішло вже до головної пластової управи за границю. Решту поладиться після. Їм ще розходиться о те, що на наших сходинах твориться щось зле про Польшу і т. п. Та ми маємо щось кращого робити, чим займатися сплетнями, лучше бавитися "Петре, де ти?". Навіть поліції не вина було відповідати; але це нічого; най знають, що у нас нічого злого не робиться. Все ж таки багато не говорити, а тільки відповідати на питання, як воно є добре. Довідуюся, що біля пластової домівки є "добрі" сусіди, — тож третя буква пластового поздоровлення (тобто "Обережно!". — Ред.)… Ага — питали мене ще, чи по забороні поліції Пласт дальше існував. Я сказав, що про заборону поліції ніхто в нас нічо не знає, а на забави як ходили, так і сходяться. Тільки я не все приходив.

Біля мене нічо цікавішого. Коли вийду на волю — не знати. Коли б це залежало від суду, був би давно дома. Але тут ролю грає злоба інших панів… Але всьо має свій кінець. У казні співмешканці мої змінилися. Одні вийшли, других привели. Один із нихтроха глухий, троха смішний, а часом і плаче… Проте добрий хлопець. Другий — це дуже "чесна" людина… Перше я довідуюся від нього, що в наших лісах живуть слони, дикі коні і т. п., яких гуцули лапають на шкурки… А навіть мають бути недалеко льви… А медведів то повно всюди… Багато подібних дурниць плете. Що ж, люди всілякі є.

Чи вмілості проводяться у Вас? Буде з чим уладити? А руханку, певно, вправляете стало. Десь уже всі й попідростали… То-то вже хотівбим Вас побачити. Раннє вставаннє, цілоденний рух, праця в ході — це… (нерозбірливо).

Не слабуйте, Дорогенькі, бо це не по-пластовому. Сподіваюсь, що всі мої розпорядження-вказівки є виконувані як слід. При тім додаєте і від себе нового.

Під таким наголовком у "Літописі Червоної Калини" за лютень ц. р. помістив сотник У.Г.А. В. Бачинський кілька "випадків" про те, як то не раз він інстинктивно рятувався від неминучої смерти на фронті. Що воно е правдиве, не підпадає найменшому сумнівові. Знаю це з особистих переживань, як і з переживань деяких моїх співтоваришів-стрільців. І був би вже давніше описав те, але якось не було "відваги". Ще, чого доброго, хтось скаже: дивись, мовляв, який із нього вішун… Але тут нема жадного "віщунства" чи хитрування. Просто у відповідний мент людина лишає все інше, а робить це чи те, чого перед хвилею і в гадці не мала. Або в який інший спосіб дістає "авізо", що треба це чи те зробити. Аж згодом переконується, що зроблено добре. Тоді другі осуджують: "мав нюх"…

1914 рік, місяць листопад. Наш 1-й рій 1-ї сотні У.С.С. згідно з дорученням переходить на зади московських застав до села Флісенталю на розвідку. Щасливо оминаємо подвійну московську заставу, що саме відбувала зміну (80 салдатів і 2 старшин), і, хоч є тільки одна стежка, добиваємося до села. Тут, у млині, розвідавши що треба, вертаємо назад, обдаровані мельничкою хлібом та салом. Заходимо в ліс.

Розум наказував би чимшвидше видістатися з матні, тим більше що незабаром зачне смеркатися. Ато ще раз треба проходити біля московської застави. Та щось внутрі говорить: скрутім убік, за смерічки, сядьмо на колоду, от хоч би задля того, щоб хлібом поділитися. І рівночасно, як на команду, скручує цілий рій у згаданім напрямі та криється за густими смерічками. Та не встигли ще добре розгоститися, як почулася з гори пісня й тою самою стежкою надійшла змінена чета москалів. Коли б не той "внутрішній приказ", над котрим у даній хвилі ніхто глибше не застановлявся, були б небагато дальше стрінулися на одинокій стежці, око в око — нас 10 чи 12 — із 42 Москалями. І якщо не смерть кожного, то щонайменше полон ждав