Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій

Підходимо розстрільною в напрямі ліска. Кожний легкий, без наплечника, без плаща і… без набоїв (тільки в набійницях по одній-дві магазинки), кріси з наложеними багнетами в руках, — словом, як на вправах. Дехто зі стрільців каже, що не шкодило б так і у правдивий наступ іти…

А бій кипить чимраз дужчий. Нараз начебто щось урвалося… Часом притихне, то знову закипить. Згодом одинцем пробігають узад з окопів австрійські вояки. Щось там твориться… Але ми маємо свою задачу, тож пильнуємо її. Та тут стало і нашу розстрільну зачіпати. Зразу цівкне поміж нас одна-дві кульки спереду, а там-таки й громадка їх… Щось воно не теє!..

Та ми й дальше підбігаємо під ліс, хоч нас починають уже не згірше острілювати з ліса. Дехто голосно міркує, чи часом Сторожукови не надто раниа мряка очі заступила, що стріляє… Але звідки стільки набоїв у них? Нараз понеслося слово:

— Москалі!

Розстрільна як ішла, так і залягла — як на команду. Вп'ялила очі напружено в ліс. Так і є — Москалі! Правдиві Москалі, а не сторожуківці.

Тут уже все пішло лискавкою. Вертати нема часу. По набої бігти — шкода й думати. Одинокий вихід — наступ! Байдуже, що нема доволі набоїв. Над цим ніхто не застановляється. Сотник шле одного стрільця в ярок по запасну чету, а сам з розстрільною із крісом у руках кидається наступом на ліс, повний уже Москалів. Залунало могуче стрілецьке "слава!", й почалася рубанина.

Москалів було в кілька разів більше, як стрільців, до того ще мали опертя в лісі. Правда, зразу збентежилися від несподіваного стрілецького наскоку, але, прочунявши і переконавшися, що стрільців мало, стали здорово відбиватися. Двом наступаючим четам приходилося вже надто круто… Та враз від сторони Головецька гримнула сальва і пронеслося нове "слава" та "гурра". Це Сторожук вмить зорієнтувався в ситуації, не дивлячись на свої скупі сили, вдарив нагло на Москалів з боку. І це рішило побіду.

Московська лінія заломилася, спантеличилася. Фронтові чети зі сотником вдарили багнетами з новою силою, а ще як надлетіла четверта, запасна, чета і вдарила зі свого боку по Москалях, ті не видержали і пішли врозтіч. Сотня пігиалася за ними, таки на їхніх плечах зігнала в долину, відбила втрачені Австріяками окопи й опанувала позицію. Головне, не допустила Москалів заняти нагло Головецько і піти дальше вперід. Новобранці Гуцули зараз (під скаженим московським огнем гарматним) донесли набоїв, і так-то сотня Дудинського ввійшла несподівано в бій.

Такий-то був наш тихий герой Сторожук. І чимало про нього ще кращого можна б оповісти. А які чуда доказував під Бережанами, на Лисоні!

Такі спомини виринають, переглядаючи альбом "У.С.С.". Він нагадує пережите, відриває відтеперішности і переносить у чарівну, геройську минувшину.

Щоби понизити мене у громадянській опінії, деякі людці стали у окритий, нечесний спосіб ширити проти мене всякі наклепи. Я зразу не прив'язував ваги до людської злоби й до цеї "роботи". Але коли в останньому часі, точніше в літі 1935 p., ця акція набрала масовости й готова була шкідливо відбитися на деяких інституціях та иоодиноких невинних громадянах, я мусів зацікавитися цею справою, щоб вислідити тих "відважних", що вміють тільки з-поза плота нападати, а не мають відваги стати доочно. Показалося, що цими особами є:

1) п. Михайло Куриленко, директор і власник робітні "Гуцульське Мистецтво" в Косові;

2) п. Степан Глушко, директор г імназії "Рідної Школи" у Станіславові;

3) п. др. Петро Прибитківський у Косові.

Перед у всьому вів і був найбільш "активний" у цій "роботі" саме п. М. Куриленко. А "робота" ця полягала на тім, що ще в 1927 р. п. Степан Глушко, будучи в с. Річці б. Косова, наговорив перед п. Куриленком чи ще ким, що "в 1918 p., як він, п. Степан Глушко, був командантом у Косові, істнували там так звані "зелені кадри" військових дезертирів і бунтівників, а між ними був і Михайло Горбовий, котрий дуже спритно цілий час укривався, і п. Степан Глушко не міг його зловити".

Ці зізнання, списані у формі протоколу і підписані п. Степаном Глушком, містяться на одній сторінці канцелярського паперу машинового письма. Не входжу тут у те, що самі зізнання є в кількох місцях неправдиві навіть щодо особи п. Степана Глушка, зглядно його ролі в той час. Але щодо мене, то вони е в цілости цинічно-неправдиві, а складати їх могла тільки людина, не поінформована про стан справи або злобна, з певною тенденцією мені пошкодити.

Ясне одно, що в час писання цього "протоколу" не було там машини під рукою й писалося ручно. Тепер вони є друковані на машині Royal, що є тільки в "Народній касі" в Косові, в котрій була приміщена кооператива "Збут". У цій кооперативі "Збут" працював у pp. 1934/35 якраз п. д-р Прибитківський.

І ці зізнання п. Глушка у виді "протоколів" якраз масово поширювали п. М. Куриленко і п. др. Прибитківський. Ширили вони поміж приватними особами, членами товариств, а навіть висилано ці наклепи в ін. місцевости. Крім того, поширювано це усно при кожній нагоді та ще й перестерігалося людей переді мною, мовляв: "Ви пристаєте з Горбовим, а не знаєте, хто він такий. Та він є теж дезертиром і бунтівником УГА! Роблю вас уважними перед ним…"

Між культурними і чесними людьми водиться так, що, коли мається які сумніви відносно минулого чи теперішнього даної людини, котра занимае видніше й відповідальне становище у громадянському житті, — старається перше основно провірити фактичний стан справи або й віддати — за потреби — під осуд громадянського суду, щоб часом не принести шкоди не тільки невинній людині, але й установам, у котрих працює дана одиниця.

Тут, одначе, не було нічого подібного, хоч "протокол" писаний перед… восьми літами, а я весь час працюю в численних установах. Панове М. Куриленко і др. Прибитківський не мали відваги стати доочно, не мали чести піти чи спричинити громадянський