Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій

Супроти такого поступку згаданих панів я рішив поки що подати до відома ширшому загалу цей опис цілої події, а рівночасно п'ятную оцим нечесну і негідну навіть пересічного громадянина поведінку таких "героїв", що тільки за плотом відважні, а не мають відваги доочно явитися і доказувати чи відкликати свої наклепи. Їхній поступок говорить сам за себе й ясно представляє моральну вартість таких панів, про що оцим ширше громадянство має нагоду переконатися. Косів, у грудні 1935. Михайло Горбовий.

Шановна Редакціє!

Прохаю вічливо не відмовити мені помістити у Вашому цінному журналі оце моє вияснення.

У "Сокільських Вістях" (ч. 1, за січень 1937 р.) у статейці "Без кадила" помістив Вп. п. професор Ст. Гандучок уривок моєї статейки з календаря "Червоної Калини" за цей рік, з чого вже виводить причини "програння українцями війни" та виводить, що "воєнними споминами виховуємо пацифістичні глисти".

Поміщення на самому початку моїх "титулів", як: "6. У.С.С., б. провідник Пласту і провідник каменярів у Косові", доказувало б, що це більше мав би бути закид особистий, хоч у це годі повірити. Тим більше не можу надивуватися Вп. п. проф. Гайдучкови його суб'єктивиости в цьому випадкові, знаючи його як старшу і з життєвим досвідом людину та шануючи його за велику працю і заслуги. Здається, якби п. проф. Гайдучок був уважно прочитав кінець згаданого спомину, де я кажу: "зате добули один воєнний досвід більше, а це не раз пізніше придалося. Бо незадовго цей відділ перевів на Кирлібабі наступ, що вповні вдався", — повинен би прийти до інакшого висновку. Але йдім дальше — п. проф. Гайдучок хоче, щоб ті знущання (у згаданому вишколі!) приймати за вправи. Тут є вершок тої дивної суб'єктивности проф. Г., каже: "Як радо ці вправи виконує сьогодні молодь на руханці, це знає кожний провідник". Це вже хиба — наївність! Тільки порівняймо — там молоді стрільці, в четвертому році війни, в повному зоруженні (сотки набоїв, кріс, наплечник), під сикатурою садистів-старшин чи підстаршин (це ж не стрілецькі старшини!), що не тільки гонять без віддиху, але і гноблять морально, безчестять твої почування, лають і зачіплюють усякі можливі прізвища… До того без найменшого вирозуміння, крайньо безоглядні!

А візьмім ще під увагу брак потрібних харчів, усякі "ерзаци" були в повному ході, а хліб тоді як розломив, то й по пригорщі живої трачки сипалося. Був тоді випадок, що один стрілець (Ю. Черл.) випорпав десь кусень медвежої лаби надігнилої, зварив сяк-так і їв (правда, мало не минувся…). А конятина була мрією…

Тепер біля того стрільця поставмо теперішнього руховика, що прийшов з хати на площу чи в рухівню в легеньких трикотах чи плавцях, добре відживлений, випочитий. А при тім не вправляе цілими днями під наказами садистів, а коротенько, під оком рідних інструкторів, вирозумілих, з годинником у руці…

І ще одно — п. проф. Гандучкови, як руховикови, відомим є те, що фізична праця не узнається за руханку. Адже хоч селянин-рільник ціпом або косою намахається, бутинар сокирою намордується чи копальняний робітник біля джагана пріє 8 годин — й все це не узнається за руханку, а поручається тим більше вправляти ще й руханку. Чому? Бо вся та фізична праця є примусова і під строгим наказом — як не фізичним, то моральним (не зробиш — не матимеш що їсти!).

Дуже дивуюся, що такий теоретик і практик руханки не бачив тут ріжниці між одним і другим і дав аж таке порівнання. А ще й такий закид, що "не диво, що українці війну програли"… Це аж надто сміливий закид, котрий кривдить нашу армію взагалі, а У.С.С. зокрема. Хіба ж п. проф. Гайдучкови аж так невідомі є незвичайно геройські, просто одчайдушні не раз подвиги У.С.С. й УГА, щоби аж закидати брак духа?! Й охоти до видержливости і саможертви?! Чи мало У.С.С. дали примірів, гідних наслідування? А чи багато було в ті часи армій навіть стабілізованих держав, щоби так, як наша УГА, просто голіруч чуда доказувала (Чортківська офензива, добуття Києва і ін.!)?! Та ж у той час усе розліталося, а наша армія навіть "чотирикутником смерти" не здеморалізувалася! (Не відповідає дійсності. — Ред.). А наші люди не тільки, як і другі, від 1914 р. були на фронті, але й на своїй землі переживали воєнні страхіття!

І тому тільки, що я назвав події правдивим іменем, виводиться легкодушно "причину програння війни", а до того ще й протиставиться "спомини Мономаха"… Коли йде про мої спомини, дотепер друковані, то, здається, ніхто не найде того тону, якого п. проф. Г. конче дошукується у згаданім описі, надто пропускаючи якраз закінчення. Якби так п. проф. Г. перейшов усі, не лише в "Літописі Червоної Калини" й календарі "Червоної Калини", але й по інших часописах чи журналах друковані мої спомини, то чей же повинен би переконатися, що не лише загальний їхній тон бадьорий, оптимістичний, але й далеко не пацифістичний. Це не раз стверджували об'єктивні читачі чи критики. У часописі для молоді повинно б ся об'єктивніше насвітлювати дані події, не баламутити уривками!

Дякуючи сердечно за поміщення повищого листа, прохаю приняти заяви глибокої пошани й поважання, з яким остаю.

В ні одному закутку наших українських земель не є так розвинений домашній промисел, як у нас на Гуцульщині. Чималу вже досі славу добули собі такі наші вироби, як килими, ліжники, кераміка, мосяжництво, дерев'яні, мистецькі вироби і т. п. Знають про них уже і захоплюються ними широко по світі всякі чужинці та не можуть надивуватися їхній красі та високій мистецькій вартості.

До появи цього промислу причинилися ріжні обставини. Комунікація на Гуцульщині лишала багато до бажання. А як воно виглядало перед пару сот літами? Ні доріг добрих, ні інших засобів лучби. Гуцульщина була прямо відірвана від світа. А