Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій

Кождий мав доволі гроша, не мав де пускати, тож грав у карти, забиваючи вільний час.

Раз сидимо ми недалеко мосту і граємо в "очко". Трьох Мадярів і я (при картах усі мови зрозумілі)… Я саме держу "банк", а Мадяри "гопають" і "гопають", а все програють. У "банку" вже чимала сума, і кождому ясно, що "банк" припаде мені. Але я нараз, не чекаючи кінця, складаю карти, лишаю все й іду на недалеке попівство. Мадяри дивуються. Не встигли встати, як з-за Панталихи надлетіла фаната — і по Мадярах, картах і грошах. Остали куски й велика яма. Товариші жартували, що "дурний Іван" зробив "гоп за все"…

І чи одні ще подібні випадки пережилося…

М. Горбовий. Про п'єси зі стрілецького життя

Цього року (1935 р. — Ред.) вийшли із друку дві театральні п'єси, про котрі пишеться, що вони "з життя У.С.С.". Перша з них "їхав стрілець на війноньку", а друга — "Десятник Люлька", або "Бо війна війною"[21], - обі автора Б. О. Пирятинського.

Читаючи їх, хочеться звернутися до автора (як і будучих авторів) та видавництв цих п'єс, щоб трохи більше застановилися над їхнім змістом. Не можемо легковажити собі надто такої великої сторінки нашої історії, як період Українського січового стрілецтва.

У найдальшому закутку наших земель добре відомі геройські подвиги і значіння У.С.С.-ва. Не можна їх понижувати такими виставами. Перейдім до змісту.

П'єса "їхав стрілець на війноньку" ще можлива. Змістом вона сильніша від "Залізної Остроги"[22]. Одначе є одна, і то важна, хиба. Автор чомусь виводить кінець дії так, що У.С.С. відступають, а окопи займають Москалі…

Чи в цей спосіб ми гідно представимо стрілецькі подвиги? Давати одиноку дію позиційної борби й якраз її кінчити відступом? Тим більше що в дійсності відступів стрілецьких не було, бо як деколи відступали, то з вини інших, австрійських, частин, що піддалися чи відступили.

Правда, п'єса має успіх. Але якраз тому, що наші режисери саме замінюють відступ на наступ! Цим і влекшують собі постановку, бо не треба даром виводити на сцену Москалів (відпадають строї і люди, а з тим і кошти). І така зміна саме потягає за собою публику. Так теж і повинен був автор написати.

Ще гірше випала справа з "комедією" "Десятник Люлька". Зміст цього "Десятника…" такий, що він нічого не робить на відпустці, тільки дивиться й придумує, як би то попоїсти і де зарвати якнайбільше харчів зі собою до сотні. На це й створена ціла "комедія".

Чи ж то вже нема що кращого показати з життя У.С.С., та аж таку "комедію"? Чи ж ми вже перебрали всі теми й моменти стрілецького життя, щоб аж у такому від'ємному світлі представляти стрільця, та ще й десятника? Стрільцям, ще й на відпустці, не треба було аж до штучок удаватися, щоб добути харчу, бо кожний із "цивільних" собі не залишав, а стрільця обдаровував.

Отже, на будуче най шановні автори творять щось оригінального і правдивого. Романтичне життя стрілецтва таке багате в усякі пригоди, що можна на їх основі творити безліч усяких п'єс, комедій, драм і т. п., які не будуть понижувати стрілецтва.

М. Горбовий. Переглядаючи альбом "У.С.С."

Дістаю з пошти довгожданий альбом "У.С.С.". Несу домів як найбільшу святість, зашиваюся в садок, у найтихішу закутину, та уважно розпаковую.

І нараз перед очима пересувається недавно минула історія… Чоловік забуває про все, що окружае його, і духом переноситься на два десятки літ назад. В уяві пересувається найкраща, найдорожча фільмова лента пережитих подій.

Ось тут знайома позиція. Скільки-то вона жертв коштувала! Скільки там вірних друзів залишилося навіки…

Або знову весела побутова картинка із села, між "цивільними". На знимці тільки один моментик закріплений, а в пам'яти вже відразу пересувається ціла низка всього, романтичного побуту. Тут і наш Цястечко (зі Львова). Образець маленький, а викликує в пам'яті цілий ряд споминів про цього веселого, бадьорого товариша, що під Бережанами заслонювався парасолею від тріскаючих шрапнель.

З інших сторінок дивляться на тебе знайомі обличчя стрільців, старшин і зараз стають перед очима всі, мов живі. І пригадується: той у бою був як лев, а цей знову на кватирі незаступний у своїй веселості, а той знова…

На 69 стор. находжу підхорунжого Сторожука з нашої (Дудинського) сотні. Холоднокровний, обов'язковий підстаршина, безбоязний боевик. І в пам'яти виринає одна подія.

Кілька днів перед головними боями на Маківці сотня Дудинського пішла в Головецько на відпочинок. По впорядкуванню одностроїв, перебраиню білля тощо ходимо, як звичайно, на вправи. Відбувалися вони переважно-таки на схилі самої Маківки, начеб відчувалося, що тут і треба опановувати добре терен, вишколюватися!

На вправи ходили ми полегоньки, без наплечників, а більшість не брала навіть набоїв. Те, що на недалекому верху чимдень все дужче кипіло, що кульки і сюди залітали, це нікого не зворушувало… Вправи відбувалися під лісом.

Саме вдень першого головного бою за Маківку програма вправ була така: підхорунжий Сторожук іде зі своею четою від Головецька, заходить у ліс і маркує Москалів. На нього "наступають" дві інші чети, а четверта остає в недалекому ярку в запасі.

Вправи почалися. А на самій позиції, в окопах іде вже дуже завзятий, правдивий бій. Стрілянина вже така, якої ще на цій позиції таки не бувало. Час до часу чути "гурра!" наступаючих. Ми, як сказано, не переймаємось