Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій
Про часи української влади я не одне вже подавав у часописах і журналах. І то за повним підписом своїм, щоб не було сумніву о правдивости фактів. З тих описів ясно теж і про мою працю. Як УСС ("стара война") я виконував точно прикази своєї команди. І тільки на доручення команди я співпрацював у підготовці й перейнятті влади в Косові. Дальше сповняв я не тільки військові обов'язки, котрі мені доручено, але співпрацював і з цивільною адміністрацією при встановленні влади по селах, куди я їздив з тодішнім головою Української Національної Ради вчителем п. Устияновичем.
Живе ще й тепер учитель п. Устиянович, з котрим я тоді працював і підучувався до ширшої громадянської праці. Живе ще бувший кошовий УСС д-р Н. Г. (Никифор Гірняк. — Ред.), що знає гаразд ті часи і тямить доручення, які видавав. Живуть ще й інші старшини УСС, з котрими приходилося спільно працювати. Живуть ще й ті п. п. професори, що вели в Косові через 5 місяців учительський курс, на котрому я був з іншими стрільцями точним учасником, сповняючи, поза тим, військові й інші обов'язки. Коли цього замало, то здороводумаючій, чесній людині дало б дещо до думання й те, що із приходом польської влади в 1920 р. у цвітні мене арештовано й держано по всяких тюрмах майже до кінця 1921 року. І пізніше не було такого року, щоб мене бодай на пару місяців не арештовано. А чейже "дезертирові й бунтівникові УГА" належалася б яка нагорода або хоч супокій, а не тюрма… Це ясно всякому.
Та, мабуть, ясно було це і згаданим панам. А коли вони, мимо всього, займалися так негідним ділом — то ясно, що робили це тільки тому, щоб понизити мене на чести та пошкодити тим інституціям і товариствам, в яких я працюю. А робили це так штудерно, що я довший час не міг дістати у свої руки згаданих "протоколів". Аж з кінцем вересня, зглядно з початком жовтня 1935 p., дістав я з кооперативи "Червона Калина" (котрої я є членом від часу оснування) і редакції "Літопису Червоної Калини" повідомлення про одержания такого "протоколу", а вслід за тим і самі "протоколи" та оригінальне письмо п. Куриленка такого змісту: "До Редакції журналу "Літопис Червоної Калини" у Львові. Вважаю своїм обов'язком подати до відома Хвальної Редакції відписи протоколів, які характеризують співробітника журналу п. Михайла Горбового. З поважанням М. Куриленко".
Коли я познайомився зі змістом "протоколу", не міг зразу повірити, щоб людина, займаючи становище директора гімназії, могла щось подібного говорити і писати чи підписувати. Тому я написав до п. Глушка запит, чи писав такі протоколи, а якщо так, чи їх надальше піддержує.
На перше письмо не дістав я відповіли; аж на друге відповів п. Степан Глушко потверджуючо. Зміст цього письма оправдав у деякій мірі автора "протоколу", бо в ньому м. Їн. є сказано: "…побуту в Косові, де був я першим командантом міста й повіту…", а кожний потвердить, що п. Глушко командантом повіту Косова ніколи не був.
Після цього я рішив віддати справу під осуд громадянського суду. Бажаючи, щоб відбувся він якнайбільш об'єктивно, поважно, а при тім у місці, що влекшувало би приявність обжалованим і евентуальним свідкам, я попросив на своїх заступників Вп. п. професора Романа Шипайла і Вп. п. д-ра Івана Новодворського, адвоката, обох у Коломиї. З важних і вповні оправданих перешкод Вп. п. проф. [Роман] Шипайло не міг приняти на себе цього обов'язку, натомість від себе поручив адвоката Вп. п. д-ра А. Кузьмича, теж у Коломиї, на що я погодився і передав громадянам оцю справу.
Оба п. п. заступники, по провіренні фактичного стану справи, вислали до всіх трьох мною обвинувачених письма такого змісту:
"Коломия, дня 11 листопада 1935. До Високоповажаних Панів Степана Глушка, директора гімназії R Ш. у Станіславові, Михайла Куриленка, директора "Гуц. Мистецтва" в Косові, Петра Прибитківського, кооператора в Косові.
Високоповажані Панове! Пан Михайло Горбовий з Косова почувається обиджений тим, що Ви, Високоповажані Панове, закидаєте йому, начебто він був дезертиром і бунтівником Української галицької армії, і той закид поширюєте серед українського громадянства. З приводу цієї обиди він покликує Вас на Суд чести. Своїми заступниками до цього Суду установив він нас. Виконуючи свій обов'язок, просимо оцим Вас, ВПоважані Панове, визначити зі свого боку представників до Суду чести.
Остаємо з належним поважанням д-р А. Кузьмич, д-р І. Новодворський".
Письма ці того ж дня надано на пошту поручено, до чч. 1351, 1352 і 1353.1 письма ці не вернули, [це] знак, що адресати їх одержали. Одначе всі три як води в рот набрали. Ні одному з них не стало відваги й того обов'язку чесної людини (про котрий писав п. М. Куриленко до Л.Ч.К., висилаючи "протоколи") явитися на Суд чести чи хоч би якось відповісти.
Коли ж і минув аж цілий місяць, а згадані панове не давали жадного "знаку життя", оба мої Вп. п. п. заступники постановили на цім і покінчити справу та вислали до всіх трьох друге письмо такого змісту:
"Коломия, дня 16 грудня 1935. До Високоповажаних Панів Степана Глушка, директора гімназії RUI. у Станіславові, Михайла Куриленка, директора "Гуцульського Мистецтва" в Косові, Петра Прибитківського, кооператора в Косові.
Високоповажані Панове! Дня 11 листопада 1935 року вислали ми, як заступники Пана Михайла Горбового, до Вп. Панів поручені письма із проханням визначити своїх заступників до Суду чести, котрий мав розглянути справу обиди чести Пана Михайла Горбового. Вп. Панове досі не визначили своїх заступників ані не дали жадної відповіди. У виду того уважаємо, що наше завдання як заступників Пана Михайла Горбового є покінчене, а рівночасно, пересилаючи п. Михайлові Горбовому всі документи в цій справі, полишаємо йому вільну руку до пошукування сатисфакції на іншій дорозі. Остаємо з належним поважанням д-р А. Кузьмич, д-р І. Новодворський".
Усі ці три письма подані теж
