Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій
Неділя у таборі, 26 липня. Цей день вільний від занять. Перед полуднем купаємося у недалекій ріці. Зараз сходяться селяни, цікаві побачити життя у таборі. Переважають батьки пластунів (-ок). Дуже цікавляться діяльністю своїх дітей. У нас цього немає. Рідко коли вдається мені стягнути до пластової домівки батьків, щоб поглянули на працю своїх дітей. А тут сильно цікавляться усім.
По полудні виступ — хор, забави, танці, музика і ін. Учителі беруть у всьому участь, як і комендант табору професор Леонід Бачинський, заступник професор Богдан Заклинський, професор Недоля (Осип Костів. — Ред.). А митцем у викликуванні гумору в таборі є п. Михайло Біличенко (Кобза). Це щирий приятель Пласту. Коби й у нас таких.
При веселій програмі день скоро минає і приємно. Гості починають розходитися, дякуючи за розривку. Після підвечірку було ще декілька забав, опісля вечірній звіт, наказ і Ватра Великої Ради. Цього дня ми провадили нею.
Середа, 29 липня. Цих два останні дні пройшли в таборі звичайно. Цього дня наш гурток переводить Святочні сходини в честь Дорогого Гостя у таборі — дир. [Івана] Устияновича, колишнього діяча й організатора нашого (Косівського. — Ред.) повіту. Сходини тривають від 10.30 до 12.30 години дня. Участь бере весь табір. Програму виконує виключно наш гурток. До неї входять деклямації, співи, доповіді, вправи, ілюстровані пісні, промови, побажання і т. д. Ціле торжество зробило на присутніх глибоке враження. Не одні мали сльози в очах зі зворушення. А декотрі й заплакали. А вечором при ватрі відбувається епілог цього свята. Такі дні мало трапляються.
Четвер, 30 липня, проходить на приготуваннях до повороту. Хоч як не хочеться, одначе обставини примушують. Переводимо ще із братами й сестричками з Бичкова сходини, вчимо деяких вправ. При цьому переконуємося, що матеріял на пластунів і пластунок є тут знаменитий, та й обставини багато кращі, чим у нас. Але вишколених провідників тут ще менше, як у нас. Вечором при Ватрі Великої Ради, точніше, при вечірньому звіті довідалися усі про наш відхід. Що то за сум настав, яке хлипання — годі описати. Вже й ватра не перейшла як слід; дарма що всі — з бр. Кобзою включно — силувалися бути в гуморі. От як за пару днів зжилися разом!
У п'ятницю, 31 липня, о год. 2-й удосвіта вийшли ми з табору. І хоч старалися без галасу вийти, щоб нікого не збудити, не вдалося, ждали на нас. То з одного, то із другого шатра далися чути голоси щирих побажань доброї дороги і т. п. Нас відпроваджувало кількох місцевих на двірець. Ішли до денної праці. Бо в таборі було кілька таких пластунок (- ів), що на день ішли 11 км додому працювати на полі, а на вечір повертали до табору, щоб хоч трохи пожити пластовим життям, погуторити при ватрі.
О годині 5.30 сідаємо на поїзд і ідемо до год. 7. Відтак пішки заходимо на вечір до Л[угів] і ночуємо у знайомих господарів. По дорозі зустрічаємо жандарма, який жалує нас, що в таку спеку мусимо мандрувати. А в Польщі найперше питають за пашпортом.
У суботу, 1 серпня, йдемо понад ріку Говерлю дальше. Минаємо станицю жандармерії, звідкіля повиходили жандарми, бажаючи нам доброї дороги. Культурний народ! Опівдні ми на [горі] Брескул. Заходимо до стаї і варимо полуденок. І дивно. Доки ми минулого тижня лазили по верхах, погода була досить погана. Коли перейшли ми на Закарпаття, випогодилось, сонце приємно засвітило, начеб нас вітало. Майже весь час була [гарна] погода.
Тепер, коли стали ми опускати Закарпаття, небо захмарилося, став крапотіти дощ, начеб сама природа жалувала за нами. Згодом повіяв студений вітер, верхи закутались у хмари, стало мести снігом.
О 3-й годині після обіду рушили ми в напрямі Туркула. Вітри ревуть, сніг мете в очі, хмари налягли, а темрява всюди. Треба було добре напружувати орієнтаційний змисл, щоб не зблудити в цій пітьмі; а вітер із ніг валить. Біля 11 — ї години ми добилися до цілі й з невисказаним вдоволенням розложилися у колибі на відпочинок. Але нам не поталанило. Незадовго запіяли "червоні півні" — від вітру… й ми мусили доночувати підголим небом, укриті шатрами. Чи смакувало воно, це лише ми знаємо… А надворі природа лютувала дальше.
У неділю, 2 серпня, о годині 10.30 попрощалися ми ще з любим братом Ярком, який повертав назад, і, гонені вітрами, то летіли, то падали. Заночували в Ільці. А в понеділок, 3 серпня, на вечір були ми вже вдома, розказуючи батькам свої пригоди. А вони знову кажуть: "Могли ще трохи походити собі…" Нічого — буде научка на майбутнє.
По повороті із прогулянки застаємо в курені все в порядку. Зараз навідуємося у Хімчин. Там теж праця не устає. Уже й селяни починають хвалити Пласт. Наприклад, один батько пластуна оповідає сусідові, що його все дивувало, чому кури кудкудакають, а яєць нема. Тепер вияснилося, що його син тоді носив яйця до жидівки й міняв за тютюн. А тепер дуже несуться кури…
Одне зле, що в селі нема годинників і важко було точно починати сходини. Тепер вони порадили собі так: сходини зачинають зі сходом або заходом сонця; перед або після Богослужения; перед або після вечірні. Це їхній годинник. І незле ходить.
Вдома ми застали запомогу для нашого куреня від косівців з Америки, в сумі 50 долярів. Це прийшло саме впору, бо дуже круто було нам з фінансами. Внесків мало, видатків багато, й то конечних. То ж зараз виплатили більшу частину боргу, заплатили за пластову домівку на кілька місяців наперед, і вже по грошах.
А все ж багато помогло. У днях 26 і 27 серпня відбулася у косівському суді головна розправа проти Пласту. Шкода тут описувати, як її переводили. Досить того, що з першого разу помітно було, що суддя Розвода старається довести
