Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій
Дня 14 червня уладили ми прогулянку на півдня в околичні ліси. Програма була дуже цікава. Головно підходження з пірванням хоруговок і нападом на ворожий табір. А 15 червня ми вислали речі до Львова на пластову виставку. Це були ножі, ручки й інші речі дерев'яні, різьблені прибори до писання, вишивані рушники, гурткові хоруговки і т. п. Найцікавішим був модель килимкарського верстату, випалений у гуцульські взори із зачатим килимком. А все це власної роботи.
Післали ми теж звіт і до змагань. Поза тим відбуваються звичайні гурткові сходини й спільні сходини пластових умілостей. Береться читання, гутірки і ін.
Але все до такої гарної праці мусить долучитися щось гіркого. Перед самим Великоднем були ми змушені виключити одну пластунку, а тепер таке саме сталося із двома пластунами-учасниками. Причина: інтриги посторонніх осіб, які конче наважилися розбити Пласт. Вони всякими способами підмовляють декого із членів Пласту до поганого поведения, щоб спричинити їх виключення. Треба боротися з ними.
Мандрівка на Закарпаття — Допомога з Америки — Судовий процес у Коломиї — Публічні виступи — Нова пластова домівка — Листопадове свято — Судова розправа в Коломиї — Перша пластова проба в Хімчині.
Оце трапилося, як сліпій курці зерно… Розуміється, що вибрались ми на кілька днів (2–3 дні), так бодай говорили батькам. А це тому, що на довше не пустили б.
Але йдім по порядку.
Дня 17 липня загостило до нас кілька пластунок і пластунів по дорозі в Чорногору, точніше, на пластову зустріч на Говерлі.
До того часу батьки наших пластунок і пластунів нічого й чути не хотіли про прогулянку. Але коли являться другі пластуни, це для них наче наказ. Вони переконані, що так, а не інакше мусить бути. От як тим гіерелетним птицям: приходить пора в мандрівку, так і нам.
Закипіли в нас приготування, і вже 18 липня з полудня рушили ми за нашими попередніми. Ночуємо в Жаб'ю-Слупейці. В неділю 19 липня обідаємо в Ільці, а о год. 3-й по полудні варимо кулешу на зарінку в с. Бистрець. І тут не дігнали ми наших, що передучора вийшли з Косова. А бракувало не більше 2-х годин. Коли б так у нас карта, то могли б ми обчислити дорогу й ще цього дня їх дігнати. Але наша карта скінчилася. Дороги ніхто з нас не знав, то ж годі нам п'ятьом пускатися під ніч та ще й без нічних перепусток. Рішаємо ночувати.
У понеділок 20 липня з різними перепонами (дощі, мряки) заходимо на вечір під Говерлю. Але звідсіля один робітник радить нам повертати на Туркул, бо там, каже, в одній землянці є багато таких, як ми. Радо повертаємо, хоч потомлені.
Дійсно, застаємо там наших "утікачів" і ще деяких давніших знайомих, як Генка Щульчицький] й ін. Тут знайомимося ще з Ярком Іван., з яким ми пізніше дуже щиро заприязнилися. Довідуємося, що зустріч була, але несподіваний дощ перервав. Буде ще 22 цього місяця. Підкріплюємось і за короткий час укладаємося до сну, наче оселедці в бочці…
Дня 21 липня ми втрьох вирушаємо на одноденну прогулянку на саму властиву Чорногору, т. зв. Піп Іван. Геть смерком повертаємося. Інші зуживають час на відпочинок і оглядання краєвиду.
Дня 22 липня ідемо майже всі (кількох вернулося на доли) на Говерлю. Але з Закарпаття не було нікого із Пласту. Йдемо ще до полудня. Розставляємо ще шатра, бо надходить мряка й дощ. Згодом повертаємо (перше напилися води з найвищого джерела Прута). Десь о 3-й годині обідаємо на [горі] Туркул й зараз-таки вибираємося у напрямі Попа Івана, щоби там переночувати по дорозі на [озеро] Шибене. Мені ще відучора не дає спокою думка майнути в табір до закарпатських братів.
Радимо над цим.
Четвер, 23 липня. Ночування на передостанньому верху перед Попом Іваном (назви немає). Тут не одному вигодою служать воєнні землянки. І ми з таких користаємо. З ночі були трохи помокли. Але сталось добре. На мандрівку до табору я ще не рішився. Справді, я уже давно рішений, але що скажуть батьки наших? Ми ж тільки на 2–3 дні вийшли. Але осмілює нас це, що коли попереднім разом верталися ми із прогулянки, то батьки казали: та було ще сидіти… Вкінці рішаємо!
У справу втаємничуємо ще трьох, які йдуть з нами, та одного, що вертається додому. Ним передаємо наші листи до батьків, щоб не журилися вдома. В полуднє прощаємося з тими, що йдуть на Шибене, і з Богом у долини…
По дорозі стрічаємо сліди Світової війни. На мене, як на військового чоловіка, впливає це трохи хвилююче… Нічого… Згодом зустрічаємо людей, а то й двох чеських жандармів. Побалакавши гарно, йдемо далі. І дивно якось робиться на душі людині. Адже ж ще недавно, бо 20 липня, коли вступили ми на Закарпатську Землю на Туркулі, із захопленням витали ми її Пластовим гимном Закарпаття. Тоді й у думку не прийшло це, що тепер сталося. Ідемо дальше бадьоро. На душі так якось гарно і свобідно — дарма що це ми під чужою владою. На ніч заходимо до одного господаря в Лугах біля жандармської станиці. Гарно спиться, свобідно. Не відчувається на собі слідження агентів чи провокаторів, як у нас, на кожному кроці. А написи й мова скрізь українська. Аж душа радіє.
П'ятниця, 24 липня. Зрана ідемо через Б[огдан]до Р[ахо]ва. По дорозі зустрічаємо знайомих, п'ємо "буркуту". У Рахові скручуємо праворуч на горби й ліси. Ночуємо над рікою Косів у свіжому сіні. Чудово й приємно. Всіх нас 8.
Субота, 25 липня. Відпочивши гаразд, вимившися чудово в ріці, пізнім ранком
