Копальні царя Соломона. Дочка Монтесуми - Генрі Райдер Хаґґард

Спочатку він спробував позбутися суперника, викликавши мене на дуель, проте обставини примусили нас розійтися, навіть не оголивши шпаг. Згодом він заплатив найманим убивцям, щоб вони упоралися зі мною, коли я вийду вночі на вулицю. Але у мене під плащем була кольчуга, об яку зламалися кинджали бандитів, і я сам заколов одного з них. Двічі зазнавши невдачі, де Гарсіа, проте, не заспокоївся. Із дуеллю і вбивством не вийшло, отже залишався ще один найнадійніший засіб. Уже й не знаю, як він довідався про деякі подробиці мого життя, зокрема, про те, що я втік із монастиря, але з таким козирем на руках йому залишалося тільки видати мене Святому судилищу як єретика і віровідступника. Отож він так і зробив.

Це сталося напередодні того дня, коли ми мали сісти на корабель і відплисти з Іспанії. Луїса, її мати і я сиділи в їхньому севільському будинку, аж раптом до кімнати увірвалися шестеро людей із каптурами на головах і без жодного слова схопили мене. Коли я запитав, чого вони хочуть, вони замість відповіді ткнули мені в обличчя розп’яття. Я відразу зрозумів, у чому суть. Жінки відсахнулися, захлинаючись риданнями. Потім мене таємно доставили в башту Святого судилища.

Я не розповідатиму про те, чого мені довелося скуштувати. Двічі мене катували на дибі, потім припікали розжареним залізом, тричі батожили канчуками і весь час годували такими помиями, які у нас в Англії ніхто б не запропонував і собаці. А коли моя “злочинна” втеча з монастиря та інші так звані “святотатства” були остаточно доведені, мене засудили до смерті на вогнищі.

І ось, коли після цілого року тортур і жахів я вже втратив останню надію і приготувався до смерті, несподівано прийшов порятунок. Увечері останнього дня (на ранок мене повинні були спалити живцем на вогнищі) до темниці, де я лежав знесилений на соломі, заявився мій головний мучитель. Він обійняв мене і сказав, щоб я кріпився, бо церква зглянулася на мою молодість і вирішила повернути мені свободу. Спочатку я нестямно розреготався, вважаючи, що це було тільки новим випробуванням, і не повірив жодному слову. Лише коли з мене зняли лахміття, одягнули в пристойний одяг і вивели опівночі за ворота в’язниці, я увірував, що Бог здійснив це чудо. Змучений і вражений, стояв я біля воріт, не знаючи, куди мені бігти, аж тут до мене наблизилася закутана в чорний плащ жінка і прошепотіла: “Ходи за мною!” То була ваша мати. З хвалькуватого базікання Хуана де Гарсіа вона дізналася про мою долю і поклала собі мене врятувати. Тричі всі плани її зазнавали краху, але, нарешті, при допомозі спритного посередника золото зробило те, в чому мені відмовило правосуддя і милосердя. За моє життя і свободу їй довелося заплатити неймовірну суму.

Тієї ж ночі ми повінчалися і втекли до Кадіса. Проте мати Луїси не змогла поїхати слідом за нами, бо на той час була хвора і не вставала з ліжка. Отож заради мене ваша кохана матінка кинула все, що залишалося від її посагу після викупу, сплаченого за моє життя, і полишила назавжди свою сім’ю і батьківщину — отака дивовижна любов жінки!

Усе було підготовлено напередодні. У Кадісі стояв на якорі англійський корабель з Брістоля, “Мері”, за проїзд на якому було вже заплачено. Проте штормовий вітер затримав нас у порту. Він був такий шквальний, що, попри бажання нас врятувати, капітан не наважувався вивести “Мері” у відкрите море. Ми провели в гавані два дні і ще одну ніч, страхаючись усього на світі, а все ж таки щасливі нашою любов’ю. І боялися ми не без підстав. Той, хто запроторив мене до в’язниці, здійняв тривогу, запевняючи всіх, що я втік за допомогою диявола, і мене шукали по всьому узбережжю. Окрім того, виявивши, що його наречена зникла, Хуан де Гарсіа здогадався, що ми сховалися разом. Загострене ненавистю і ревнощами чуття допомогло йому простежити наш шлях крок за кроком, і врешті-решт він нас знайшов.

На ранок третього дня лютий вітер ущух, якір підняли і “Мері” рушила в путь. Але коли матроси приготувалися підняти вітрила, до борту підійшов човен із двома десятками солдатів. Ще два човни поспішали за першим. З човна капітану наказали кинути якір, бо за велінням Святого судилища корабель має бути затриманий і обшуканий. Випадково я з’явився на палубі і вже збирався спуститися в трюм, щоб сховатися, аж тут хтось у човні схопився на ноги і закричав, що я і є той єретик, якого вони шукають. У цій людині я відразу упізнав Хуана де Гарсіа,

Напевно, капітан видав би мене, злякавшись, що його корабель затримають, а його самого з усією командою запроторять до в’язниці. Але я у відчаї зірвав з себе одяг і, оголивши страшні рани, що вкривали все моє тіло, закричав до матросів: “Англійці, невже ви віддасте свого земляка цим чужоземним дияволам? Погляньте, що вони зі мною зробили!” І я показав на ще не загоєні шрами від розжарених щипців. “Якщо ви мене видасте, ви приречете мене на ще страшніші тортури, бо я буду спалений живцем! Згляньтеся хоч над моєю юною дружиною, якщо вам не жаль мене! А якщо у ваших серцях немає жалощів, дайте мені шпагу, щоб я міг померти і врятуватися від тортур!”

І тоді один з матросів, уродженець Саутуолда, що знав мого батька, вигукнув: “Присягаюся Богом, я за тебе, Вінгфілде! Якщо їм потрібен ти і твоя кохана, їм доведеться спочатку вбити мене!” Услід за ним і решта матросів закричала: “Якщо вам потрібен хтось із нас, ану, суньтеся сюди! Візьміть його самі! Нумо, кляті мучителі!”

Дивлячись на матросів, і капітан прийшов до тями. Нічого не відповівши іспанцям, він наказав половині команди якнайшвидше підняти вітрила, а решті в цей час бути напоготові, щоб скинути солдатів, якщо ті полізуть на палубу.

Але тим часом підійшли ще два човни і учепилися баграми за борт корабля. Якийсь іспанець майже видерся на палубу, і я упізнав у ньому одного зі священиків інквізиції, який допитував мене під час тортур. Шаленство