Копальні царя Соломона. Дочка Монтесуми - Генрі Райдер Хаґґард

— Але ж я люблю тебе, Лілі, просто не знайду слів. Я люблю тебе, кохана, я завжди любив тебе і любитиму вічно!

— Ти упевнений, Томасе? — знову прошепотіла вона.

— Я вірю в свою любов понад усе на світі! Але я хочу бути певен, що й ти любиш мене так само сильно, як я.

Якийсь час дівчина стояла мовчки, опустивши голову. Потім вона поглянула на мене таким сяючим поглядом, якого досі я не бачив.

— Невже ти маєш сумнів, Томасе? — промовила Лілі. Тоді я обійняв її і поцілував просто в губи.

Спогад про цей поцілунок я зберігав потім упродовж усього життя і пам’ятаю його дотепер, хоча я вже старий і сивий і стою на краю могили. Поцілунок той був для мене найбільшим щастям, якого мені довелося зазнати. На жаль, він був дуже короткий, цей перший чистий поцілунок юної любові!

— Але послухай, Томасе, — продовжувала дівчина. — Любити — це чудово! Ми народжені одне для одного і навіть якби схотіли розлюбити, це було б не в нашій змозі. Та що скаже мій батько, Томасе?

— Не знаю, кохана, хоча здогадатися неважко. Я упевнений, що він схоче позбутися мене і видати тебе за мого брата Джефрі.

— Може й так, але я цього не хочу, Томасе. Яке б не було сильне почуття обов’язку, воно не зможе примусити дівчину вийти заміж за нелюба.

— О Лілі! Любов — це найголовніше! Все одно ми будемо разом відтепер і назавжди! Слухай, Лілі, мені доведеться завойовувати собі місце в житті, а для цього, напевно, потрібен час. Я прошу тебе лише про одне, хоча й знаю, що прохання моє егоїстичне: обіцяй, що ніколи не станеш дружиною іншого, поки я живий!

— Я обіцяю, — ні, я клянуся тобі в цьому! В тобі я не так упевнена, але що вдієш? Жінкам доводиться ризикувати. Якщо я програю, — прощавай, моє щастя!

Не знаю, про що ми ще говорили, але ці слова вкарбувалися мені в пам’ять, і я часто їх згадував у подальші роки.

Нарешті я згадав, що мені час іти, хоча розлучатися нам дуже не хотілося. На прощання я ще раз обійняв Лілі і поцілував, пригорнувши її до себе так міцно, що кілька крапель крові з моєї рани впало на її біле плаття. Випадково я підвів цієї миті очі і завмер від страху. Неподалік стояв батько Лілі, сквайр Бозард, і погляд його не віщував нічого доброго.

Як потім виявилося, сквайр Бозард їхав стежиною до водопою і, помітивши під дубами якусь парочку, зліз із коня, щоб прогнати її зі свого парку. Тільки підійшовши зовсім близько, він остовпів від подиву.

Лілі і я, знітившись, відскочили одне від одного. На якусь мить сквайрові заціпило рота, але коли він оговтався, то слова посипалися з нього, як із мішка. Я вже не пам’ятаю, що він кричав, але я почекав, поки він замовкне, і, скориставшись паузою, заявив, що ми з Лілі кохаємо одне одного і заручилися.

— Це правда, дочко? — запитав сквайр.

— Атож, правда, — сміливо підтвердила Лілі. Тоді він вибухнув лайкою.

— Вертихвістка! — кричав сквайр. — Тебе слід вишмагати і замкнути, щоб ти посиділа на хлібі та на воді! А ти, півнику, іспанський вилупку, запам’ятай раз і назавжди: ця дівчина не для тебе! Для неї знайдеться хтось кращий! Ах ти коробка з-під пілюль! Та як же ти наважився упадати за моєю дочкою, коли у тебе в кишені вітер свище? Спочатку здобудь собі ім’я і гроші, а потім уже залицяйся до таких, як вона!

— Власне, я це й збираюся зробити, сер, — перебив я його.

— Ти зробиш? Ти, аптекарський хлопчисько на побігеньках, хочеш добитися імені й статку? Що ж, спробуй! Тільки поки ти будеш пнутися, моя дочка не стане чекати і вийде заміж за того, хто все це вже має — ти знаєш, про кого йдеться. Дочко, зараз же скажи йому, що між вами все скінчено!

— Я не можу так сказати, батьку, — відповіла Лілі, обсмикуючи волани на своєму платті. — Якщо ви не хочете, щоб я стала дружиною Томаса, я підкорюся і не вийду за нього заміж. Але у мене теж є серце і ніякий обов’язок не примусить мене стати дружиною того, кого я не кохаю. Я присягнулася, що поки Томас живий, я належатиму тільки йому, і нікому іншому!

— Ти ба яка смілива! — промовив сквайр. — А тепер послухай, що я скажу: або ти вийдеш заміж за того, кого я тобі вибрав, або я тебе вижену з дому — і живи як хочеш. Невдячна, ти забула, хто тебе виростив? А що ж до тебе, клістирна трубко, то я тебе відучу цілуватися в кущах із порядними дівчатами!

І з цими словами він підняв палицю і кинувся на мене.

Удруге за цей день гаряча кров кинулася мені в обличчя. Я схопив шпагу іспанця, яка валялася поряд у траві, і зробив випад. І якби не Лілі, яка, зойкнувши від жаху, встигла ударити мене по руці, і клинок ковзнув над плечем сквайра, — я напевно проткнув би її батька наскрізь і закінчив свої дні з петлею на шиї.

— Божевільний! — вигукнула Лілі. — Невже ти гадаєш, що матимеш мене, якщо уб’єш мого батька? Зараз же кинь цю шпагу, Томасе!

— Я бачу, мені тут сподіватися майже ні на що, — запально заперечив я, — але скажу тобі, що навіть заради всіх дівчат на світі я нікому не дозволю замахуватись на мене, як на якогось хлопчиська!

— За це я на тебе не серджуся, хлопче, — промовив сквайр Бозард уже більш зичливо. — Бачу, що у тебе є мужність, яка стане тобі у нагоді, і вважаю, що був не зовсім точний, коли згарячу обізвав тебе клістирною трубкою. Але я вже сказав, що ця дівчина — не для тебе,