Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет - Генрі Райдер Хаґґард
— Що ви маєте на увазі, сер?
— Цього іспанця, якого вона привела в дім і про якого такої гарної думки.
— Ви щось знаєте про нього?
— Зачекай хвильку, і я розповім тобі.
Джон Кастелл узяв лампу і вийшов із кімнати. Невдовзі він повернувся, тримаючи в руках лист і розшифрований текст, написаний його власною рукою.
— Це, — мовив він, — лист од мого компаньйона і родича Хуана Бернальдеса, марана, який живе в Севільї, де розташовується двір Фердинанда та Ізабелли. Окрім іншого, він пише мені: “Я попереджаю всіх братів у Англії, щоб вони були обережні. Я довідався, що один якийсь, чиє ім’я я не можу згадати навіть у зашифрованому листі, могутній високопоставлений чоловік, який хоча й знаний як любитель утіх і розпусник, є одним із найзаповзятіших фанатиків Іспанії, надісланий чи найближчим часом буде надісланий із Гранади, де він жив, аби стежити за маврами, до Англії як посол, для того щоб укласти таємну угоду з королем. Має бути складений список багатих маранів, імена яких добре знані тут, з тим, щоб, коли настане момент для винищення всіх євреїв та маранів, їх можна було схопити і доставити в Іспанію на суд інквізиції. Він повинен також домовитися про те, щоб жодному євреєві чи маранові не дозволялося шукати захистку в Англії. Використай цю інформацію й попередь усіх, кого це стосується”.
— Ви гадаєте, д’Агвілар і є цією людиною? — спитав Пітер, поки Кастелл складав листа й ховав його до кишені свого камзола.
— Гадаю, так. Я вже чув, що лис вийшов на полювання і треба стерегти свої курники. А ти хіба не помітив, що він хрестився як священик і казав про те, що перебуває серед добрих християн? Далі, зараз великий піст, а в нас, на біду, на столі було м’ясо, хоча ніхто з нас його не їв. Адже ти знаєш, — поквапливо додав Кастелл, — я не дуже суворо дотримуюсь всіляких церковних правил. Іспанець помітив це і їв тільки рибу, хоча випив чимало солодкого вина. Я впевнений, повідомлення про це м’ясо буде надіслано до Іспанії з першим же кур’єром,
— А якщо й так, то невелике лихо. Ми живемо в Англії, а англійці не підкоряються іспанським законам та звичаям. По-моєму, сеньйор д’Агвілар переконався сьогодні в цьому біля палацу. Наслідків цієї суперечки слід боятися тут, удома. І поки ми в безпеці в Лондоні, нам нічого не загрожує з Іспанії.
— Я не боягуз, але я гадаю, Пітере, небезпека значно серйозніша. В римського папи довгі руки, а в хитрого Фердинанда ще довші. І обидва вони пнуться до горла та гаманців єретиків.
— Але ми не єретики.
— Авжеж, напевно, не єретики. Та ми багаті, а батько одного з нас був єврей. До того ж у цьому домі є ще дещо, чого може заманутися навіть найвірнішому синові святої церкви. — І Джон Кастелл поглянув на двері, крізь які вийшла Маргарет.
Пітер зрозумів — його міцні руки стислися в кулаки, а сірі очі спалахнули.
— Я піду спати, — сказав він. — Я хочу одумати.
— Ні, відповів Кастелл, — налий у свій келих і посидь. Мені треба ще тобі дещо сказати, а такого слушного моменту в нас не буде. Хто знає, що може статися завтра.
Розділ ІІІ
ПІТЕР ЗБИРАЄ ФІАЛКИ
Пітер слухняно сів у глибоке дубове крісло біля згаслого каміна і, за своїм звичаєм, мовчки чекав, що скаже Кастелл.
— Послухай, — почав той. — П’ятнадцять місяців тому ти мені про дещо говорив.
Пітер кивнув головою.
— Про що ти тоді говорив?
— Що я коаю мою кузину Маргарет і прошу у вас дозволу сказати їй про це.
— І що я відповів?
— Що ви забороняєте, бо недостатньо випробували мене і вона сама не випробувала себе. І ще тому, що вона буде дуже багата і з її вродою може розраховувати на чоловіка з вищим становищем, хоча вона й дочка купця.
— Ну, а далі?
— А далі нічого. — Пітер неквапом випив своє вино і поставив келих на стіл.
— Ти дуже мовчазна людина, навіть коли йдеться про кохання, — промовив Кастелл, пильно вп’явшись у нього своїми гострими очима.
— Я мовчу, бо казати більше нічого. Ви наказали мені мовчати, я й мовчу.
— Навіть тоді, коли бачиш, як ці шановні лорди освідчуються їй, а вона гнівється, бо ти ніяк не виявляєш свого кохання, тому ладна погодитися на будь-кого з них?
— Так, навіть тоді. Це тяжко, але я мовчу. Хіба я не їм ваш хліб? Що ж, я маю дурити вас і порушувати вашу заборону?
Джон Кастелл знову глянув на нього, цього разу в його погляді були повага і любов.
— Мовчазний і суворий, але чесний, — промовив він нібито про себе й одразу ж додав: — Тяжке випробування, та я розумів це й допомагав тобі найкращим чином, посилаючи цих залицяьників — а всі вони справжні люди — до біса. Тепер скажи, ти, як і колись, хочеш одружитися з Маргарет?
— Я зрідка міняю свої рішення, а