Оріноко - Аркадій Фідлер

— Більше людей у роді немає.

— Але ж у нас є друзі з Серіми. Ми перетягнемо їх до нас, незважаючи на протести Конесо. А тепер ходімо побачимо, чи справді чорт такий страшний…

Перед виступом я освіжився, викупавшись у річці. Потім гладко поголився і під час сніданку наказав підстригти себе, після чого надів мундир іспанського капітана, який мені вичистила Лясана. Тепер я вже не сердився, що матеріал грубий чи чоботи важкі. Краще перетерпіти, але мати величний вигляд. Так мені казали друзі, прицмокуючи язиками, а у Лясани аж очі ставали вологими від захоплення.

— Ти легко захоплюєшся, — сказав я їй, ніби жартома, ніби поважно.

— Але ти красивий, Яне! — усміхнулася Лясана. — Ти ще ніколи не виглядав так гордо і чудово. Ой, бідні ті дівчата з Серіми!

— Невже я так виглядаю, що аж дівчата будуть бідні?

— Так! Пропадатимуть за тобою!

— Я волію, щоб краще іспанці пропали…

Покликавши в хату Арнака, Вагуру, Арасибо, воїна Кокуя і Лясану, я дав їм останнє секретне доручення:

— У нас дуже мало воїнів, а іспанців з їх союзниками — значна сила. Мусимо обдурити їх, — хай вони думають, що нас більше. Зброї у нас в запасі достатня кількість. Отже, ти, Арасибо, ти, Кокуй, і ти, Лясано, візьміть шість-сім рушниць. Ні, Лясана візьме лише пістолети — вони легші. Зброю треба набити порохом, і кожен хай займе позицію па околиці пущі, що оточує Серіму. На мій сигнал — ми домовимось, який він буде — кожний з вас швидко вистрілить шість-сім разів підряд, нехай іспанці думають, що в нас у лісі цілі збройні загони. Потім швидко зникайте і з'являйтесь в іншому місці пущі, перезаряджайте рушниці і знову чекайте мого наказу. За другим разом набийте зброю кулями.

— А ми? — запитав Вагура. — Я і Арнак що маємо робити?

— Ви разом з усіма воїнами вирушите в Серіму, як мій почет…

Потім ми домовились про деталі та сигнали і вирушили назустріч вирішальним подіям.

Було душно. Небо вкрилося гарячими сліпучобілими випарами, сонячні промені не проходили крізь них, зате з цього туманного купола на землю нестерпно шугав жар, ніби з розпаленої печі. Входячи до ліска, що відділяв нашу галявину од Серіми, я озирнувся, подивився на наші хатини. В останні тижні вони стали мені рідними, як далека батьківщина. Я не дозволю ненависним загарбникам порушити тут мир і щастя.

На краю заростей я визначив позицію Лясані, яка супроводжувала нас до цього місця разом з Арасибо і Кокуєм. Чоловіки мали заховатися також на узліссі, Арасибо за п'ятсот кроків далі, а Кокуй — за тисячу. Таким чином всі троє утворювали ланцюг, що наче півколом оточував Серіму.

Я дивувався спокою Лясани. Хоробра жінка мала витримку досвідченого воїна. В очах Лясани я читав безмірну віру в мене. На прощання я схопив її лівою рукою за волосся на потилиці і, зрозумілим для нас обох рухом, потряс її голову.

— Я не підведу тебе, Чарівна Пальмо! — усміхнувся до неї.

— Знаю, — відповіла вона без насмішки, серйозно.

Чи не багато я обіцяв?

В цей час у Серімі відбувалися недобрі справи, це ми всі бачили здалека. Озброєні іспанці та їх індійські гребці шалено гасали поміж хатинами. Крики чоловіків, плач дітей, прохання жінок перемішувалися з грубими наказами. Все це виразно доходило до нас. Серед цієї біганини не можна було зрозуміти, що означає вся ця метушня, і тільки трохи пізніше, коли ми пройшли половину дороги в напрямку головного майдану, то зрозуміли причину шуму і замішання. Загарбники виловлювали в хатинах людей і зганяли їх на центральну площу Серіми. На це насильство дивилися з опущеними руками більшість араваків, дивились, але нічого не робили, щоб захистити нещасних.

— Танці ніби вже почалися, — з гіркою посмішкою глянув я на воїнів. — Друзі! Хто не любить запаху пороху, нехай, доки є ще час, повернеться до ліска і допоможе Лясані! Ну! Бо тут буде гаряче!

— Білий Ягуаре, ти глузуєш з нас! — трохи ображено буркнув Арнак.

— Ми витримаємо це пекло! — голосно вигукнув хтось із загону.

— Ми били іспанців уже два рази, битимемо ще й третій, — додав інший юнак. — Ти, Яне, тільки наказуй!

— Я наче розворушив мурашник, такі ви всі задерикуваті і гордовиті! — охоче віддав я їм належну данину. — Але майте на увазі — треба бути спокійними і пильними, а також стежити, що я робитиму.

Тільки нас побачили в Серімі, верески швидко затихли, люди завмерли. Всі дивилися в наш бік. Навіть іспанці остовпіли і замовкли, витріщивши на нас очі. В загальному напруженні, яке раптом охопило селище, відчувалося лише піднесення кількох сотень людей, які чекали нових, незвичайних подій.

Не звертаючи уваги на їх здивування, ми йшли далі повільною, недбалою ходою. Під широким дахом без стін, де кілька тижнів тому нас зустрічав Конесо, коли ми прибули до Серіми, зараз стояли вожді племені, а також іспанський командир. Ми попрямували до них.

Вагура на чолі дев'яти воїнів зупинився за кілька десятків кроків од намету, так, щоб одночасно бачити вождів і весь майдан, аж до берега річки. Арнак і ще один воїн стали за моєю спиною, щоб захистити мене у випадку несподіваного нападу.

Коли я наблизився до намету на віддаль пострілу з лука, командир іспанців вийшов мені назустріч, хвацько вклонився і здалека ввічливо звернувся до мене:

— Дозвольте, шановний caballero, привітати вас з належним подивом як гостя, що не злякався прибути в цю пустельну країну, як гостя, скроні якого опромінює сяйво слави цілком незвичайної і… тривожної!

Такі несподівано ввічливі слова, сказані з такою теплотою, захопили мене зненацька, і я на якусь мить аж остовпів. Але, швидко зібравшись з думками, я трохи підняв капелюх і в тон іспанцеві, ввічливо відповів:

— Вклоняюсь панові з повною пошаною. Мені дуже приємно, що в цій дикій пущі маю честь зустріти таку ввічливу людину. Дозвольте мені, однак,