Українська література » Пригодницькі книги » Вибрані твори. Том перший - Леонід Михайлович Тендюк

Вибрані твори. Том перший - Леонід Михайлович Тендюк

Читаємо онлайн Вибрані твори. Том перший - Леонід Михайлович Тендюк

До тієї частини острова, де стоять наші курені, вони не доходили, розбиваючись об довгий кораловий мис, що, висунувшись в океан, захищав бухту й берег від південно-східних вітрів.

Але тут, видно, штормило неабияк: лінія прибою — вилинялі на сонці камінці й черепашки — простяглася за десятки метрів від берега, попід самими хащами.

Океан вгомонився, притих. Лагідно й ширококрило повівав над ним пасат.

І все ж пірнати в цих місцях, біля берега, звернутого до океану, небезпечно. По-перше, це навітряний бік острова, біля якого, як твердить боцман, значні глибини, а отже, розгулюють акули; по-друге, ми не знали, чи є тут течії і куди вони спрямовані.

Звичайно, лізти у воду, не знаючи місцевості, ризиковано, а то й просто глупство. Тому ми обігнули мис — південну окраїну Кілі-Кілі — і вийшли на берег, до внутрішньої лагуни.

Як я вже казав, усі острівці в атолі роз'єднані протоками, що ведуть з океану в лагуну. І хоч лагуна мирно й непорушно синіє під захистом довколишніх острівців і нагадує затишне лісове озеро, все ж у неї з океану проникає вода. Через вириті природою в кораловому кільці атола канали її наганяє вітер і прибій.

Протоки ті здебільшого глибокі, вільні од коралового нашарування, але є й такі, що, як сказав би Мотовило, старій жабі по коліна. Ніби степові вибалки бур'яном, поросли вони живими коралами.

Я одного разу гортав лоцію Тихого океану. В ній, пригадую, застерігалось, що без тубільних провідників, які добре знають підходи до островів, мореплавці повинні користуватися протоками з великою обережністю — можна сісти на рифи.

Ось така неглибока протока лежала і між Кілі-Кілі та сусіднім з ним пласким острівцем.

Ми поклали під тінистим деревом пожитки, захопили знайдені Паганелем маски і подалися до води.

Першим у лагуну, на наш подив, кинувся Мотовило. Я сказав «на подив», бо від природи Анатолій боягуз — кроку не ступне, якщо це небезпечно. А тут, на тобі, не розібравшись, що й до чого, скочив у воду.

Часто його вчинки, помітив я, розраховані на зовнішній ефект. Він, так би мовити, мастак напускати туману або, висловлюючись мовою боцмана, майстер «суричити мозок».

От і зараз — пірнув, баламут, і, щоб здивувати чи навіть викликати наше занепокоєння про свою персону, кілька хвилин не випливав на поверхню.

— Чи не скоїлось, бува, лиха? — першою стривожилась Наташа, пильно вдивляючись туди, де над Мотовилом колами розійшлась вода.

Ми теж, затамувавши подих, з острахом дивилися на притихле плесо. Але Мотовила там не було.

— Він що — гратися з нами надумав, цей пришелепуватий! — втративши терпіння, вигукнув Журавка. І, не діждавшись, поки той випливе, надів маску, пірнув, аби роздивитися, що ж там, під водою, трапилось.

Тієї миті, коли Журавка виткнувся з води, за сусідньою скелею майнула голова Мотовила.

Ну й штукар! Проплив під водою і сховався за камінням. Хоч я й сам люблю жарти, але… Тепер я цілком погоджуюсь із боцманом, який говорить, що море, мовляв, консервує людину, тобто якщо тривалий час буваєш у плаванні, то до берега повертаєшся таким, як і був раніше, — ніщо в тобі не міняється і не додається нічого. Новонароджений та й годі! «Але коли змалку в Мотовила в голові було лише дві звивини та й ті, мабуть, прямі, то їх, звісно, не побільшає!» — думав я про нього, обурений, як і решта товаришів, тією легковажною витівкою.

— Ти, Мотовило, егоїст, і на інших тобі наплювати! — кинула йому гнівно Наташа.

Паганель, розхвильований, блідий, втрутився теж.

— Від вас, шановний Анатолію Саврадимовичу, такого не чекав, — приклавши руку до серця, мовив він.

— Каюсь! — з легковажною посмішкою на устах вигукнув Анатолій.

— З тебе — як з гуски вода! — зауважив я.

Лише наш старший мовчав, міцно зціпивши зуби. Потім він сердито процідив:

— Поки ми тут, у воду більше не полізеш. Баста! Віддай маску і йди до речей.

«Ось так, голубе! — подумав я. — Піймав облизня, бо ж дисципліна є дисципліна. І, хоч ми й опинились на безлюдному острові, ніхто з нас, крім хіба що Мотовила, не збирається її порушувати. Ми здружились, а дисципліна нас спаяла воєдино».

Ось цей, дарма що малий, колектив і поставив зарозумілого матросика на місце. Осуд був загальний, і Мотовило, понуривши голову, знехотя побрів геть від лагуни.

— Ну, то як — пірнаємо всі чи лише ті, в кого є маска? — поцікавилась Наташа.

— Краще, звичайно, навперемінки і з маскою, — відповів Журавка. — Хто перший? — звернувся він до нас.

— Я! — неначе школярка, підняла руку Наташа.

— І я — теж! — вихопивсь я.

— Гаразд, ви пірнайте зараз, а ми з Адамом Варфоломійовичем потім, — погодився старший.

— Ходімо, Солоний! — взяла мене за руку Наташа.

Відколи ми на острові, вона засмагла, тіло її відливає бронзою. Струнка, сильна, Наташа нагадує спортсменку. Слід сказати: не було жодного дня, щоб вона на лужку, неподалік від свого персонального бунгало, не виконувала вправ, не бігала узбережжям, а потім не йшла купатись.

— Я не вірю, що не можна себе змусити постійно займатися фізкультурою, — на наші нарікання, що буцімто лінощі заважають робити фіззарядку, відказувала Наташа.

— Бракує сили волі, — жартома відповідали ми, впевнені потай, що тієї сили у кожного з нас — через край.

— Може, й бракує, — розважливо погоджувалась дівчина. — От тільки невтямки, чого ви зветеся моряками далекого плавання…

Критика — нищівна! І ми таки Наташу послухали: щоразу день починали з комплексу спортивних вправ. Навіть Мотовило позбувся зайвої ваги. Ну, а я став ще жилавішим.

Ми

Відгуки про книгу Вибрані твори. Том перший - Леонід Михайлович Тендюк (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: