Майстер реліквій - Крістофер Баклі

— З реліквіями ніколи не знаєш, що та як.

— А ти тоді що тут робиш?

— Я? Так, як і ти. Їхав повз, трохи затримався. З Італії. Ти проїжджав через Бож, як ми… тобто, як я?

— Ні. Через Екс.

— Екс?

— Курортне містечко на озері, на північ звідси.

— А, Екс, точно. Мінеральні купелі. Купався?

— Було. Зустрів там цікавих хлопців. Мисливців.

— О мисливці,— вимовив Дісмас з полегшенням від того, що розмова повернула до спокійної теми. — Олені? Вепри?

— Мисливці на людей. Найманці.

Дісмас витріщився.

— Хм?

— Когось із германської знаті — чи не графа — вбили у Шварцвальді. Здається, племінника імператора Карла, чи ким там він йому доводився.

У Дісмаса пересохло в роті, хоча він уже встиг залити у себе чимало вина.

— Слухай, як було, — продовжував Маркус. — Той граф раптово щез. З усім своїм почтом — а це дюжина людей. Виїхали на розшуки — анічогісінько, ні сліду. Наче крізь землю провалилися. Бозна-що робиться час від часу у тому Чорному лісі. Отже, поверталися вони, значить, із Ротвейля. Отаборилися у лісі, в гарному місці. Галявина, озеро і все таке. Почали збирати хмиз для вогнища і знайшли у тріщині скелі папірець. Малюнок. Гарний малюнок саме того місця, де вони розташувалися. Але на тому малюнку були позначені хрести, наче на могилах. Вони дивляться: що це, в біса, таке? Вибачте, фройляйн… Потім почали копати там, де були позначені могили. І знайшли тіла графа і його людей. Все це виглядає так, наче вбивці хотіли, щоб трупи рано чи пізно знайшли.

Дюрер похлинувся.

— Он як! — вичавив він із себе. — Це й справді дивно.

Дісмас глянув на Дюрера. Той сидів блідий, наче стіна.

Дісмас продовжив:

— Але Екс дуже далеко від Чорного лісу. Як ті мисливці дізналися… я маю на увазі, вони що… натрапили на слід, чи щось типу того?

Маркус чмихнув.

— Ці вбивці, здається, кінчені ідіоти. Вони такий слід лишили, що навіть сліпий Гомер би їх знайшов. Вони зняли все цінне з трупів графа і його людей і торгували трофеями у кожному містечку, що траплялось на їхньому шляху. Або вони тупі, або навмисне хочуть, щоб за ними вирядили погоню.

— А куди вони прямують з Ексу?

— Збиралися перейти Бож. Ти кажеш, ішов через Бож?

Двері в таверну відчинилися. Всередину ввалилися Конрад, Анкс та Наткер. Вони були такі п'яні, що трималися один за одного, щоб не впасти. Золотий дукат Дісмаса забезпечив випивкою усіх. Вони обдивилися таверну — наступну після безлічі вже відвіданих — і помітили своїх. Незграбно вимахуючи руками ландскнехти посунули до них.

Намагаючись випередити їх, Дісмас сказав:

— Ох, мені треба до вітру.

Він рвучко встав. Але вина вже було випито багато, і в нього запаморочилося у голові. Він гепнувся на місце.

— Майстре Руфус, — загорлав Конрад, хитаючись. — Майс-стре Руф-фусс! Ц-це ваша пр… пр-ри-слуга…

Він відсалютував, ляснувши себе по лобі.

Маркус теж побачив трійцю п'яниць.

— Чому вони називають тебе майстром Руфусом?

Дісмас прошепотів Маркусові на вухо:

— Не звертай уваги. Просто якісь йолопи неотесані.

Маркус чмихнув.

— Неотесані? Зараз я це виправлю.

— Маркусе…

— Гей ти, Карле, — звернувся Маркус до Конрада. — Йди собі. Швидше, якщо не хочеш проблем.

Конрад витріщився, повиснувши на Наткері, який зронив голову і хитав нею.

— Кого ти назвав Карлом? — спитав Конрад.

— Тебе. Давай, і забирай тих двох Карлів із собою.

— Годі вам, — весело сказав Дісмас. — Не треба імен. Усі ми тут добрі германці.

— Ти, між іншим, швейцарець, як і я, — зауважив Маркус.

— Германський.

Дісмас звернувся до ландскнехтів:

— Вітаю, добрі молодці. Ми не дуже раді вас бачити. Зрозуміло?

Ландскнехти все ще лупили п'яні очі, хитаючись на місці. Вони подивилися на Маркуса, тоді на Дісмаса, тоді один на одного.

— А-а-а… — протягнув Конрад. Він хитро посміхнувся і, намагаючись торкнутися кінчика носа, шпирнув собі в око.

— Зррзміло! Ми вас не бачили!

Він повернувся до Наткера з Анксом.

— Ясно, хлопці? Ш-ш-ш!

— Не бачили, — підтвердив Наткер і замотав головою, як сенбернар, що намагається обтруситися від снігу. — Ніколи…

Анкс, який вже був не в змозі вимовити ані слова, кивнув і теж затряс головою, використавши разом усі опції, на які був здатний.

Дісмас порився в кармані і дістав півтестона. Він уклав монету в долоню Конраду.

— Дозволь нам пригостити тебе і твоїх друзів. Чому б вам не перебратися в…

— Ні-і-і-і-і! — проверещав Конрад, несамовитим рухом вибивши срібло з Дісмасової руки. — Ні! Ми с-самі купимо вам вип-пивки!

— Багато випивки, — підтвердив Наткер, хитаючись у різні боки.

— Випивку для тебе, масс-стр Руф-ф-сс… Діш-мш-сс. І для шестри Гілди… гради… і для його милості графа Лотара Шрамб… Страмб…

Конрад, намагаючись церемонно вклонитися, з розгону врізався у стіл. Кухлі і свічники з гуркотом посипалися на підлогу. А ландскнехт, знепритомнівши, ще довго так і лежав — обличчям на столі.

39. Ловці

Маркус спокійно та уважно вислухав розповідь Дісмаса про події, які привели його до Шамбері. Дісмас вибачився за спробу надурити його, додавши, що робив це виключно через бажання не втягувати старого друга у сумнівну комбінацію, чий успіх малоймовірний.

Маркус усе прийняв без заперечень, окрім розповіді про те, що плащаниця розмовляла з Дісмасом, прохаючи «перевести» її і не віддавати герцогу Урбіно. Щодо цього Маркус висловився таким чином:

— Що за бісова маячня?

— Я тільки передаю тобі те, що бачив і чув. Я не примушую тебе вірити у це.

— Ті покидьки тримали тебе у підземеллі на м'ясних гаках. Таке може пошкодити мозок. Ти одужаєш. Але чи доживеш ти до цього — інше питання.

— Це ж ясно, як божий день. Святі — в цьому випадку сам Ісус — спілкуються через реліквії. Не словами, а…

— Досить, Дісмасе.

— Ти став справжнім циніком. Раніше ти таким не був. У Рокка д'Араццо ти не був таким цинічним навіть тоді, коли тобі списом проштрикнули нутрощі. Наскільки я пам'ятаю, ти був дуже побожним. Ні від кого я не чув палкіших молитов. Що ж — блаженні поранені, їм належить царство небесне.

Маркус застогнав.

— Що ти за довбаний святоша! Не треба мені Нагірної проповіді. Щось до тебе напевно зверталося, але не Ісус.

Дісмас засопів.

— Нема сенсу сперечатися, якщо ти такий упереджений. Залишайся зі своїм цинізмом. Насолоджуйся ним.

Перші промені світанку висвітлили небо над горами Бож. Дісмас з Маркусом сиділи у міських садах. Вони прийшли сюди вже після того, як відтягли п'яних ландскнехтів до апартаментів архідиякона. Магда і Дюрер лишилися з ними, тож Дісмас отримав можливість