Майстер реліквій - Крістофер Баклі

Дісмас розплющив очі.

— Що відбувається?

— Ти впав, — сказала Магда. — Як ти почуваєшся?

Дісмас піднявся на ліктях.

— Добре. Мені наснився сон. Де всі? Котра година?

— Північ. Ти довго спав.

Дісмас подивився на Дюрера.

— Що ти тут робиш?

— А ти як думаєш? Турбуюся про тебе.

Магда спитала у Дісмаса:

— Ти щось пам'ятаєш?

— Нарс сказав, що знає, як зробити плащаницю.

— Щось іще?

— Ні. А що?

Магда посміхнулася і погладила його по голові.

— Нічого.

Дюрер сказав:

— Поки ти перебував у обіймах Морфея, я розв'язав задачу, як підмінити плащаницю.

Дісмас подивився на нього стомлено:

— І?

— Герцог Карл планує поставити ще одну живу картину. У ніч перед показом плащаниці.

— Так.

— Як ти думаєш, що це за картина?

— Не знаю. Мабуть, канонізація живописця Дюрера?

Дюрер пирхнув.

— Ну, ти ще станеш свідком канонізації цього живописця. Тема картини — «Тайна вечеря». І кого, як ти вважаєш, обрали на роль найулюбленішого Ісусового учня?

— Не провідна роль? Це просто сором. Як ти таке допустив?

Дюрер подивився на Магду:

— Здається, гарячка минула. Він повернувся до тями. На жаль.

36. Вдалося?

Опівночі наступного дня до апартаментів архідиякона прийшов один із людей Ростана з повідомленням для сестри Гільдеґарди від Караффи. То був наказ «Приходь».

Дісмас звелів слузі почекати за дверима. У кімнаті були лише він і Магда. Дюрер пішов з ландскнехтами — шукати все необхідне для виготовлення другої плащаниці.

Магда зітхнула і покірно кивнула.

— Мені треба йти.

— Ні.

— Як я можу відмовити?

— Ти не бачила його у каплиці, коли він кинувся на плащаницю. Він божевільний. Він може зробити що завгодно.

— Я монахиня. Як це буде виглядати, якщо я не піду?

— Ти не його монахиня. Ти нічим не зобов'язана італійському герцогу.

Але Магда вже збирала аптекарське начиння.

— Він хворий, — сказала вона. — Може, він вмирає зараз. Якщо ти думаєш, що він мене зґвалтує — не бійся. У нього не вистачить сили.

— У нього вистачило сили у каплиці погратися у «хто кого перетягне» з архідияконом і двома єпископами.

— Дісмас, він послав за лікарем, а не за блудницею.

— Ростан сказав, що він атакував уже п'ятьох служниць. П'ятьох!

— Я зумію попіклуватися про себе.

Вона витягла з-під ряси короткий кинджал.

— Магда, будь ласка…

— Якщо ти впевнений, що вони приїхали сюди викрасти плащаницю, чому б не дізнатися про це все, що вдасться? Може, він щось скаже у гарячці.

— А якщо Караффа почує, що він тобі сказав? Думаєш, він хоч на мить завагається перерізати тобі горло? Він вигодуваний тарантулами.

Магда підійшла до вікна.

— Що ти робиш?

— Дивлюсь час. На баштовому годиннику пів на першу. Опів на другу підійди до опочивальні герцога Урбіно. Виклич Караффу надвір. Затримай його там так довго, як тільки зможеш. Наодинці з Лоренцо я дам йому трохи більше ладануму. Може, це розв'яже йому язика.

Опиратися було марно. Вона піде.

Магда розгладила чернечу мантію і наділа молитовні чотки на шию.

Потім узяла обличчя Дісмаса в свої долоні та поцілувала його. Це був довгий поцілунок, але Дісмас хотів би, щоб він тривав ще довше.

— Ну і гарна ж я монахиня! — сказала вона і вийшла за двері.

Дісмас підійшов до відчиненого вікна. Він бачив, як вона, мов тінь, ковзнула через двір і пішла слідом за слугою, піднімаючись по бруківці до замку.

Він молився за неї:

«І пам'ятай, Господи, її ім’я: Магда, Магдалина, та, до якої ти прийшов одразу після воскресіння».

Дісмас був дуже стомлений. Він намагався не заснути, сидячи прямо, але все одно клював носом. Нарешті він ліг на тверду підлогу. Це звісно не дасть йому заснути.

Але він заснув. Йому наснився сон.

Марія Магдалина йшла до могили на світанку третього дня, несла масло і пахощі, щоби намастити тіло. Біля могили вона побачила великий камінь, який був відсунутий від входу. Побачила також римських солдатів, які дрімали, охороняючи могилу. Вона увійшла всередину і побачила порожню плащаницю, наблизилася і взяла її. Плащаниця була біла, як кістка, ніякого зображення Ісуса на ній не було.

Дісмас прокинувся, скочив на ноги. Його кинуло у піт, дихання прискорилось. Він шарпнувся до вікна — побачити, котра година. Чверть на другу. Слава Ісусу, не проспав.

Він невідступно думав про цей дивний сон і білосніжну плащаницю. Чому це йому наснилося? Який у цьому сенс?

У кабінеті архідиякона була Біблія. Вона лежала на підставці, розкрита, біля неї стояли чотири дзеркальних підсвічники. Він запалив свічки. Світло впало на велень[31]. Це була чудова Біблія, вишукано ілюстрована монахами, які вже давно померли.

Дісмас почав гортати сторінки, мимоволі дорікнувши собі за те, що так давно не заглядав до Святого Письма. Він не знав грецької, але його латини було достатньо, щоб розуміти хоча б прості речення.

Він водив пальцем по цупких, яскраво оздоблених сторінках і в кожному Євангелії відшукував розділи, пов'язані зі світанком на могилі Спасителя.

У жодному не було нічого про плащаницю із зображенням Ісуса. Як тоді плащаниця з Шамбері може бути справжньою? Якщо Христос лишив свій образ на плащаниці, звісно, Марк або Матвій, чи Лука, чи Іоанн обов'язково згадали б про неї. Це не схоже на незначну деталь.

Він задмухав свічки, пішов до іншої кімнати і почав ходити по колу.

Отже, плащаниця, скоріш за все, несправжня. Тоді він згадав те, що трапилось учора, коли він втратив свідомість після почутого: «Сьогодні ти будеш зі мною у раю». Хіба це не плащаниця говорила до нього? Як зрозуміти сенс усього, що відбувається?

До того ж він був надто стривожений думками про те, що Магда зараз у лапах божевільного сифілітика Лоренцо.

Дісмас підійшов до вікна. Вже майже чверть до другої. Треба поквапитися. Він наспіх вискочив з дверей, забувши надіти рукавички.

Він біг так швидко, що аж дух перехопило. Захеканий, він вчасно прибіг до герцогських апартаментів у замку.

Двоє охоронців біля дверей пильно його обдивились. Лакей увійшов до опочивальні і повідомив управителя, що якийсь спітнілий та захеканий германець жадає аудієнції.

Дісмас намагався зазирнути всередину, але там було напівтемно, а дверна ляда перекривала собою потрібний кут кімнати. Але жіночих криків також не було чути.

За мить двері відчинилися і вийшов Караффа. Він був здивований і не дуже задоволений.

— Майстре Руфус?

— Синьйоре!

Дісмас уклонився.

— Вибачте… важко дихати… ці гори… тут, у