Майстер реліквій - Крістофер Баклі

З'явився Дюрер.

— Нарешті! Чому так довго? Ти зупинявся по дорозі полапати якусь дівку?

— Не чіпай мене, художнику, — сказав Конрад, — бо малюватимеш власною кров'ю.

Дюрер прибрав тканину з цебра.

— Я так і знав! Майже зсілася. Ну, швидше, чоловіче. Занось, занось!..

— Давай я, — сказав Дісмас, щоб Конрад часом не виконав погрозу щодо пролиття крові Дюрера.

Наткер і Анкс уже крехтіли у дверях, кожен тримав по два великих відра води, хлюпаючи на підлогу. Вони поставили їх і оперлись на стіну, важко дихаючи роззявленими ротами.

— Дідько лисий, — сказав Наткер. — Усе. Досить з мене.

— Вас послухаєш, — сказав Дюрер, — то можна подумати, що ви ніколи як слід не працювали цілий день.

— Це, по-твоєму, зветься «добре працювати»? — спитав Конрад.

Відчуваючи зародження бунту, Дісмас пішов у кімнату і повернувся із золотим дукатом. Він кинув його Конраду.

— Іди, віднови запаси своєї мікстури.

Дюрер наказав:

— Дай мені брудний рушник.

Ландскнехт подав. Дюрер кинув рушник, з якого майже стікав піт, на вугол столу.

— Добре, починаємо.

Він зник у кухні.

— Навіщо йому наш піт? — спитав Конрад Дісмаса.

Дісмас знизав плечима.

— Митець. Ідіть, хлопці, поки він не винайшов для вас нову роботу. Побачимось.

— Може, ти нас і побачиш. Але ми тебе — навряд чи. Бо ми нап'ємося.

Дісмас і Магда рушили за Дюрером у кухню.

Дюрер поклав рушник, просяклий потом, у прес для фруктів і почав закручувати гвинт. Піт ландскнехтів стікав із жолобка у маленьку миску. Дісмас скривився.

Дюрер і Магда тим часом обговорювали стан цебра з кров'ю.

Дюрер невдоволено мовив:

— Дивись, вона вже загустіла! Ці ландскнехти ні на що не здатні.

Він налив трохи крові у миску.

— Синю пляшечку, — наказав він Магді.

Магда подала.

Дюрер відкрив її і налив трохи жовтуватої тягучої рідини у миску.

— Мішай. Легенько.

— Що це? — спитав Дісмас.

— Зміїна отрута. Коштує два дукати. Але нема нічого кращого за неї.

— Парацельс казав про п'явок. Їхня слина також ефективна.

— Ефективна для чого? — спитав Дісмас.

— Для того, щоб кров не зсідалася, — відповіла Магда.

Дісмас сіпнувся.

— Кров, зміїна отрута, — промурмотів він. — Піт ландскнехтів. Що ще? Сльози єдинорога? Печінка ворона? Якщо хтось зайде, нас арештують як чаклунів та спалять. І будуть праві.

Дюрер доручив Дісмасу чорну роботу — підтримувати вогонь у печі і слідкувати, щоб вода в горщиках постійно кипіла. Після чого вони з Магдою зайнялися своєю справою. Дісмас спостерігав. Художник і дівчина розмовляли якоюсь дивною мовою, яку він майже не розумів. Але на тлі огидності всієї справи, то було досить природно.

На одному з кухонних столів стояв кошик з яйцями. Магда розбивала їх і відокремлювала жовтки в миску. Потім збивала, додаючи краплі з іншої пляшечки.

— Якщо це сніданок, — сказав Дісмас, — я не буду, щось немає апетиту.

Дюрер буркнув:

— Що ти розумієш у мистецтві!

— Якщо це мистецтво, я й не хочу розуміти.

— Це називається «темпера».

Дюрер додав трохи поту ландскнехтів до крові у мисці, тоді інших рідин із різних пляшечок. Потім зняв з себе одяг. Увесь.

— Нарсе, — нагадав Дісмас, — трохи пристойності, хоча б заради Магди.

— Готова? — спитав Дюрер у дівчини, не звертаючи на нього уваги.

Вона кивнула і дала йому широкий пензель із короткою жорсткою щетиною і миску з яєчною мішаниною.

Дюрер став біля дзеркала.

— Я так і знав, — сказав Дісмас. — Автопортрет.

Дюрер занурив пензель в яєчні жовтки і почав

працювати. Спочатку чоло — трохи торкнувся там і тут. Тоді ще більш товстим пензлем він провів по правому боку грудей, під огруддям. Потім торкнувся плесен і підошов.

— Клістир, — сказав він Магді.

Магда вмочила клістир у миску з кров'ю і наповнила його.

Дюрер став у мідний чан архідиякона перед дзеркалом. Узяв у Магди клістир і, починаючи з чола, вичавив на помазані жовтками місця дозовані порції крові. Кров миттю прилипла до шкіри.

Потім він вичавив смужку на грудях. Міняючи руки, зробив так само на плеснах і ступнях.

Покінчивши з цим, він оглянув себе у дзеркалі. Це було неймовірно: зараз Дюрер вражаюче нагадував Христа з його п'ятьма ранами.

— Розпорскувач, — скомандував Дюрер Магді.

Як добре, що жінки користуються парфумами!

Магда наповнила розпорскувач з іншої миски, де був піт ландскнехтів і трохи крові.

— Давай, — сказав Дюрер і міцно заплющив очі.

Магда оббризкала його тіло повністю, з голови до п'ят, укривши шкіру рудою маслянистою плівкою.

Дюрер розплющив очі і обдивився себе у дзеркалі.

— Більше на обличчя. І на бороду, — наказав він.

Нарешті задоволений, він указав на стіл.

Магда принесла дві монети.

— Сестерції,— сказав Дюрер. — Йосип Ариматейський був славний хлопець, але використовувати для цього ауреус чи солід[32] було б марнотратством.

— Де ти їх узяв? — спитав Дісмас.

— У Базелі. Припини патякати і допоможи Магді.

Він вийшов з чану і рушив до столу. Ліг на полотнище спиною. Поклав монети собі на очі і схрестив руки на паху.

— Покладіть тканину на мене, але не натягайте, хай впаде сама. Перевірте, чи повністю вона вкрила мене аж до пальців ніг.

Магда і Дісмас взялися кожен за свій вугол полотнища і разом підняли його з підлоги. Потім накрили Дюрера. Тканина лягла і прилипла до вогкого тіла.

— Що тепер? — спитав Дісмас. — Чекати три дні, доки ти повстанеш з мертвих?

— Дісмасе, — дорікнула Магда, — трохи поваги!

Дюрер бухтів з-під плащаниці:

— Слідкуйте, щоб горщики кипіли. Кімната має бути наповнена парою!

Він лежав нерухомо майже три години. Полотно просякло вологою, обгорнувши тіло. Показалася «кров із ран». Проявилося обличчя: чоло, очі, борода, ніс. Дісмас і Магда весь цей час мовчали.

Нарешті, Дюрер сказав:

— Ну?

— Що? — спитала Магда.

— Годі вже. Здеріть це з мене. Повільно.

Коли це зробили, Дюрер насилу встав зі столу.

— Боже, я весь закляк, — мовив він.

Ретельно обдивився свою роботу і сказав Магді:

— Тепер спина.

Магда збила нову порцію жовтків поки Дюрер був зайнятий приготуванням мішанини з крові, зміїної отрути і поту ландскнехтів. Дісмаса нудило від цих ароматів і випаровувань. Десь із годину Магда відтворювала сліди бичувань на його спині — там, де важкий батіг порвав шкіру й плоть. Як людина могла вижити після такого? Десь наприкінці вона раптом сіла і розридалася, але швидко взяла себе в руки.

Коли з цим було покінчено, Дюрер зробив те саме з підошвами, рясно намазавши їх кров'ю. Магда облила його з клістира, тоді з розпорскувача. Удвох вони допомогли Дюреру знову лягти на полотнище.

Дісмас топив піч. Дюрер лежав настільки нерухомо, що мимоволі хотілося почати молитися