Українська література » Пригодницькі книги » Робін Гуд - Джон Макспедден

Робін Гуд - Джон Макспедден

Читаємо онлайн Робін Гуд - Джон Макспедден
Тауер — замок у Лондоні, який служив в’язницею для державних злочинців. ">[4].

В Тауері Робін Гуд пробув два тижні, поки хоробрий Стютлі та королівські лучники, які лишались відданими своєму колишньому ватажкові, влаштували йому втечу. Разом з своїми хлопцями Робін Гуд подався до зеленого лісу.

Знову залунали в Шервуді закличні звуки Робінового ріжка, такі милі для тих, хто понад усе ставив волю.

На цей заклик з усіх кінців лісу примчали лісники короля. Коли вони побачили свого колишнього отамана, то радості їхній не було меж. Бони одразу відреклися од служби принцу Джонові й знову обрали Робіна Гуда за ватажка. Отак і оселилися друзі в лісі, чекаючи повернення короля Річарда.

Та королю вже не судилося повернутись, і не потрібна вже була йому варта.

До лісовиків дійшли чутки, ніби король загинув на чужині. Країною тепер повновладно правив підступний принц Джон. А поява на галявині знайомої постаті Маленького Джона остаточно довела правдивість цієї невтішної новини.

Прийшов заарештувати нас? — спитав Робін Гуд, обнімаючи свого давнього друга.

— Ні, дякувати долі, прийшов я сюди вже не шерифом Ноттінгема, — відповів Маленький Джон. — Новий король звільнив мене від обов'язків урядовця, і мені залишається тільки щиро подякувати йому за послугу. Адже я не міг жити без вас, без зеленого лісу.

Усі по черзі щиро вітали свого давнього друга з поверненням до гурту.

Невдовзі новий король остаточно довів свою неприязнь до Робіна Гуда та його товаришів. Він пішов нищівною війною проти лісовиків, розіславши в усі кінці Шервуда та Бернесдейля свої карні загони.

Робіну Гудові на деякий час довелося перебратися з ватагою до Дарбішира. Ще й досі поблизу Хеддон Холла зберігаються руїни колишньої фортеці Робіна Гуда. В ній можна було триматися проти війська принца рік, а то й більше. Проте невдовзі принц змушений був зняти осаду.

Однак в одній з останніх сутичок ватажка лісовиків Робіна Гуда було поранено. Рана загоїлася швидко, але десь узялася лихоманка, й сили хороброго воїна спливали просто на очах.

Проїжджаючи якось повз жіночий монастир Керкліс, Робін відчув, як раптом у нього запаморочилася голова. Він замалим не впав з коня, але, напруживши останні сили, спішився і постукав у браму. Звідти почувся сердитий голос черниці.

— Хто там? Сюди не дозволяється заходити.

— Відчиніть, іменем неба благаю! — просив бідолаха. — Я — Робін Гуд. Змилуйтеся, допоможіть, Клята пропасниця не дає дихати.

Зачувши ім'я Робіна Гуда, жінка вжахнулася і втекла, але невдовзі повернулася і впустила ватажка розбійників у монастир. Вона провела його сходами нагору, до світлиці, розстебнула коміра і пирснула йому в обличчя холодною водою. Робін опритомнів, розплющив очі. Тоді черниця звернулася до нього вкрадливим голосом:

Тобі значно полегшає, якщо пустити трохи крові Я розріжу тобі вену, а ти лежи і не рухайся.

Жінка без будь-яких вагань розітнула вену, і Робін відчув, як сили остаточно його зраджують. Знесилений, він поринув у глибокий сон, а коли прокинувся, то від втрати крові був такий кволий та безпомічний, що не міг навіть підвестися.

Довго після того в народі точилися суперечки, хто ж, власне, була та черниця, яка пускала кров Робіну Гуду.

Одні твердили, що вона насправді хотіла допомогти ватажкові і робила це з щирим серцем. Інші доводили, що то була дочка колишнього шерифа і що вона помстилася Робіну та всім розбійникам.

Та на чийому б то боці була правда, але Робіну вже не судилося стати на ноги. Голова в нього йшла обертом, і світ хитався перед очима. Ледь чутним голосом кликав він на допомогу, але навкруги панувала тиша. Тужним, потьмареним поглядом дивився уславлений ватажок крізь вікно на зелений ліс. Там, унизу, була воля, але він не мав змоги вибратися з пастки.


І взяв тоді він свій ріжок В тремтячі кволі руки, І полетіли в далечінь Слабкі закличні звуки.

На щастя, поблизу монастиря в лісі блукав Маленький Джон. Не будь його там, клич Робіна Гуда так ніхто б і не почув. Коли до Маленького Джона долинули знайомі звуки, він стрепенувся:

Схоже на те, що мій володар при смерті, надто вже слабо лунає його ріжок.

Маленький Джон блискавицею помчав до монастиря і загрюкав у браму. Не дочекавшись відповіді, Джон вдерся всередину і прожогом метнувся до кімнати, де лежав знекровлений Робін Гуд.

— О леле! Що це з тобою, отамане? — вигукнув велетень у розпачі. — Бачу, що ти став жертвою зради, потрапив у пастку. О, якби ти тільки дозволив мені…

— Чого ти просиш? — запитав його Робін.

— Твоєї згоди підпалити монастир з усіма святими.

— Ні, любий друже, — відповів Робін м'яко. — Не проси, не дозволю. Хіба ти не знаєш, що я ніколи ще в житті не зобидив жінки, не чіпав навіть чоловіків, коли вони були в товаристві жінок.

Сказавши ці слова, Робін Гуд заплющив очі і впав навзнак. Маленькому Джону здалося, що його друг помирає, і з очей могутнього велетня закапали рясні сльози. Кілька гарячих краплин упали на руку Робіна Гуда. Він поворушився, силкуючись підвестися.

— Допоможи мені, друже, — жалісно прозвучав його голос. — Я хотів би ще вдихнути хоч раз запашного повітря га поглянути на зелений ліс. Дай мені, друже, лук і налаштуй найкращу стрілу. Поховаєте мене там, серед дубів під зеленими шатами, де впаде зараз моя стріла.

Спираючись на руку Маленького Джона, Робін Гуд напружив сили і пустив останню свою стрілу. Стріла полинула, як колись, несхибно вперед і, вдарившись у стовбур найбільшого дуба, впала на землю в тіні зеленого листу. Провівши її поглядом, Робін Гуд знесилено схилився на груди своєму вірному другу. Той не стримався і тихо заплакав.

— Оце, здається, мені кінець, —

Відгуки про книгу Робін Гуд - Джон Макспедден (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: