Робін Гуд - Джон Макспедден

За мить ворота було відчинено й мости спущено.

Король та його величний почет був ще на мосту, а новина вже ширилась містом, як шириться часом полум'я пожежі.

— Король приїхав! Приїхав король, і з ним Робін Гуд!

З усіх кінців збігались люди, щоб подивитися на прибулих.

Назустріч королеві вибіг засапаний шериф. Він аж посинів, коли побачив Річарда Лі та Робіна Гуда в товаристві його величності, але стримався і низько вклонився своєму володареві.

— Добродію шерифе, — мовив король, — колись я обіцяв, що приїду й звільню графство від розбійників. Так от, зараз в лісі не знайдеш їх жодного, усі вони на службі в короля. А щоб надалі не було ніяких непорозумінь та заколотів, я вирішив передати управління графством у руки тому, хто не боятиметься і зможе дати собі та іншим раду. Шерифом Ноттінгема призначено Маленького Джона, і ви будьте ласкаві передати йому зараз ключі.

Шериф уклонився, не наважуючись і пари з уст пустити.

Тим часом король звернувся до єпіскопа Герфорда, який теж прибіг на площу, щоб привітати володаря Англії.

— Слухайте-но, вельмишановний єпіскопе, — звернувся до нього король. — Нас аж верне од ваших вчинків. Вам доведеться відповісти за ті землі, що ви захопили, та за інші дії, які аж ніяк не личать служителеві бога. Та все це потім. А сьогодні вам випало обвінчати в соборі Ноттінгема молоду пару. Отож, прошу, приготуйтеся.

Єпіскоп низько вклонився і поквапився кудись зникнути, радий, що пощастило на якийсь час відтягнути суворе покарання.

Прибулі рушили далі — до ратуші.

Опівдні всі вулиці від королівської резиденції до собору були заповнені святково вбраними людьми. Вони прийшли подивитись на високих гостей. Прийшли сюди й колишні розбійники, тепер лучники короля. На них гляділи, мов на якесь диво.

В той день лише серця старого шерифа та його злостивої доньки лишалися байдужими до того збудження, що охопило місто. Згораючи з люті та заздрощів, вони злісними очима стежили за всім крізь шпарки щільно зачинених віконниць.

Ось кортеж прибув до собору. Король легко скочив з коня й допоміг нареченій спішитись, Вілл Стютлі, цей спритник, допоміг місіс Дейль. У соборі на них уже чекав єпіскоп, а поруч з ним стояв чернець Тук, якого навмисно дали єпіскопу в помічники.

Під мелодійні звуки органа почалася служба. Король передав наречену молодому, і Робін Гуд та Маріан вийшли з собору щасливим подружжям.

Молоді та найближчі гості на запрошення Вілла Пурпурового посідали на коней і рушили до Геймвелла. Старий сквайр, Біллів батько, забачивши сина, короля та весільний кортеж, до того розчулився, що аж сльозу пустив на радощах.

Наступного дня гостей запросив до себе сер Річард Лі.

— Подай мені мій вірний лук, –

Промовив Роб 6езсило,

І, де стріла оця впаде,

Там викопай могилу.

оли Робін Гуд і Маріан відсвяткували весілля, то на цьому, власне, і слід було б закінчити нашу розповідь, хіба що за традицією додавши кілька слів: «І зажили молоді в щасті та злагоді». Проте наша розповідь про Робіна Гуда відзначається правдивістю і повнотою. Ми передамо все, що співає про свого улюбленого героя народ у баладах та піснях.

Робін прожив кілька щасливих років і теж пішов з цього світу.

А було це ось як.

Робін Гуд та його хлопці, які на той час уже були на службі в короля, разом з своїм володарем пройшли країною ї приборкали завзятих норманських баронів, що, скориставшись із тривалої відсутності Річарда Левине Серце, зовсім відбилися од рук. Втихомиривши непокірних, король з належною на те урочистістю та пишнотою прибув до палацу в Лондон. З ним переїхали туди й Робін Гуд, новий граф Хантінгдонський, та Маріан, яка одразу зажила слави найвродливішої жінки при дворі.

Щодо королівських лучників, то їх поділили на два загони. Один лишився при королі в Лондоні, а другий повернувся до Шервуда та Бернесдейля, щоб стерегти королівські угіддя.

Минав час, і Робіна Гуда почало дратувати розмірене життя столиці. Душа його весь час поривалася до зеленого лісу, до веселого товариства. Забачивши якось молодих хлопців, що вправлялися на моріжку в стрільбі з лука, він з смутком у голосі вигукнув:

— О леле! Не лишилося вже, мабуть, у моїх руках тієї сили та спритності, що були колись!

Нарешті Робін Гуд зовсім знудьгувався і попросив у короля дозволу помандрувати по світу. Разом з Маріан вирушили вони в подорож. Проте невдовзі в одній з країн Сходу Робіна Гуда спіткало невтішне горе. Чума забрала в нього вірну подругу. Робіну здалося, що в його житті раптом згас провідний вогник. Кілька місяців провів він у мандрах, силкуючись забути своє горе, але врешті повернувся до Лондона і хотів шукати розради на службі у війську.

Проте, як на лихо, король Річард Левине Серце знову вирушив у похід, і країною на правах регента почав керувати його брат Джон. А вже відомо, що принц завжди недолюблював Робіна Гуда.

Звертаючись до колишнього ватажка розбійників, він з уїдливою посмішкою на устах зауважив:

Що ж, краще йди знову в Шервуд, нищ, як і колись, королівських оленів. Можливо, за це король, коли повернеться з походу, призначить тебе першим міністром.

Глузування принца мов ножем різонуло серце Робіна і розпалило його буйну кров. З того часу, як він поховав Маріан, нерви його були до краю напружені, а тому Робін не змовчав Джону. Принц наказав схопити Робіна й ув'язнити в Тауері