Вигнанці - Артур Конан Дойль

— всі любили Марсо, — що, бачачи перед собою сокиру й плаху, могли розправитися з ним досить швидко, якби зненацька не пролунав виразний, довгий заклик труби, переливаючись у тихому, ранковому повітрі. Де Катіна насторожив вуха, як собака, почувши свого господаря.

— Ви чули, Амос?

— Це труба.

— Це сигнал гвардії. Ей, ви, біжіть швидше до воріт! Підійміть спускні грати і спустіть звідний міст! Поспішайте, бо ще й тепер можете відповідати за гріхи свого пана! Ледве вдалося врятувати бідолаху, Амос!

— Еге, друже мій! Я бачив, як він уже простяг руку до її волосся в ту мить, коли ви вискочили з вікна. Ще одна хвилина — і вона була б оскальпована. Але ж яка красуня, ця жінка, ніколи я не бачив кращого обличчя, і їй не гоже валятися тут, на цих брудних дошках.

Він зняв з мосьє де Монтеспань його довгий чорний плащ і, зробивши з нього подушку для непритомної жінки, обережно й ніжно, що здавалось дивним у людини його будови й постаті, підклав її під голову маркізі.

Він ще стояв, нахилившись над нею, коли почувся гуркіт звідного моста, потім тупотіння копит, брязкіт зброї, і в двір в'їхав загін кіннотників на конях з розмаяними на вітрі гривами. На чолі загону гарцював високий вершник у парадному одязі гвардійця, з пером на капелюсі, в довгих рукавицях з буйволячої шкіри, з блискучою на сонці шпагою. Легким галопом він під'їхав до ешафота і швидким поглядом темних проникливих очей оглянув групу людей, що чекали його. Побачивши його, де Катіна радісно усміхнувся і в одну мить уже стояв коло стремена прибулого.

— Де Бріссак!

— Де Катіна! От так несподіванка! Скажіть, будь ласка, як це ви сюди потрапили?

— Я був у полоні. Де Бріссак, чи передали ви доручення в Париж?

— Звичайно, передав.

— І архієпископ приїхав?

— Так.

— А вінчання?

— Відбулося, як було умовлено Тим-то ця жінка і змушена була залишити палац.

— Я так і думав.

— Сподіваюсь, з нею не трапилось нічого лихого?

— Я і мій друг наспіли саме вчасно, щоб урятувати її Чоловік її лежить он там зв'язаний. Це сущий диявол.

— Цілком можливо, але й ангел став би жорстоким якби був на його місці.

— Ми зв'язали його. Він убив людину.

— Ви й справді не гаяли часу.

— Як ви довідались, що ми тут?

— Це — радісна несподіванка.

— Так ви приїхали не заради нас?

— Ні, заради цієї дами.

— А як цьому негідникові вдалося захопити її?

— Король доручив братові відвезти її. Чоловік довідався про це і брехливою звісткою заманив її в свою карету, яка стояла біля інших воріт. Коли де Вівонн побачив, що вона не прийшла, він кинувся до неї на квартиру — там її не було Він заходився розпитувати і скоро дізнався, яким чином і з ким вона, поїхала. На дверцях карети помітили герб де Монтеспань, і король послав мене сюди з моїм загоном. Ми гнали швидко, як тільки могли.

— Ах, і все-таки спізнилися б, коли б не дивна пригода, що привела нас сюди. Не знаю, хто напав на нас, бо ця людина, очевидно, нічого не знала про те, що з нами трапилось. А втім, все з'ясується потім. Що нам робити тепер?

— Я маю наказ. Мадам треба відвезти в замок, а всіх винних у вчиненому насильстві над нею тримати заарештованими аж поки не стане відома дальша воля короля. Замок повинен перейти до казни. Але вам, Катіна, тепер нема чого робити?

— Так, мені тільки хотілося б поїхати в Париж, подивитись, як там живуть дядя з дочкою.

— Ах, яка ж гарненька у вас кузиночка! Присягаюсь душею, я нітрохи не дивуюсь, що вас так добре знають усі мешканці вулиці Сен-Мартіна. Ну гаразд, я передав ваше доручення, тепер ви виконайте моє.

— Від щирого серця. Куди треба їхати?

— У Версаль. Король, напевне, горить від нетерпіння довідатись, як я виконав його наказ. Ви маєте цілковите право розповісти йому про все, бо, коли б не було вас та вашого друга, все це скінчилося б дуже погано.

— Я буду там через дві година.

— Є у вас коні?

— Наших повбивано.

— Ви візьмете інших тут у конюшнях. Вибирайте найкращих, бо втратили своїх на службі короля.

Порада була занадто спокуслива, щоб знехтувати її Де Катіна підкликав Амоса Гріна, і обидва швидко пішли в конюшню, а де Бріссак в уривчастих, різких виразах наказав слугам роззброїтись, порозставляв гвардійців по всьому замку і розпорядився про від'їзд мадам де Монтеспань, чоловіка якої звелів посадити у в'язницю.

Через годину приятелі швидко мчали сільською дорогою, вдихаючи чудове повітря, яке здавалось їм іще свіжішим після вогкого, гидкого повітря в'язниці. Далеко позаду маленькі темні зубці стіни, що здіймалась над лісом, показували покинутий ними замок, а на краю обрію ранкове сонце зогрівало своїм промінням пишний палац — мету їх подорожі.

Розділ ХХIII
ПАДІННЯ СІМ'Ї ДЕ КАТІНА

Через два дні після шлюбу мадам де Ментенон з королем в її скромній кімнатці відбулось зібрання, яке викликало неймовірні страждання сотень тисяч людей і разом з тим стало знаряддям розповсюдження французького мистецтва, галльської винахідливості та енергії серед млявих тевтонських народностей, що зробилися і сильнішими й кращими, відколи прийняли в себе цю закваску. В історії велике зло часом мало добротворні наслідки, найкращі результати