Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко

Скоро після того на Січ прибули посланці гетьмана Тетері з листами, у яких гетьман умовляв запорожців згадати, що зверхником козацьким з дідів-прадідів був король польський і що тільки при боці Польщі Україна може зберегти свої права і звичаї.

Коли на козацькій раді у Січі вичитувалися ті листи, то голоси запорожців поділилися: чималі купи козаків ставали на бік короля, а все-таки більшість запорожців ще не забула польської неправди та вчинків Чарнецького і не хотіла й слухати про польську зверхність. Скінчилося на тому, що рада ухвалила лишитися під протекцією царя, і Сірко одіслав листи Тетері Брюховецькому.

З початком року 1664 король польський Ян Казимир вийшов на Лівобережну Україну з військом, щоб одібрати її збройною рукою від російського царя. Діставши про те звістку, кошовий отаман Сірко послав частину запорожців з полковником Чугуєм на поміч Брюховецькому, сам же з останнім військом пішов за Буг, щоб не дати татарам вийти полякам на поміч. Біля Бендер запорожці поруйнували й пошарпали чимало татарських сіл, а потім пішли виганяти поляків та євреїв з українських міст і визволяти од польських залог Брацлав, Кальник, Могилів, Рашків, Умань, Смілу й інші городи південної України.

На Лівобережній Україні тим часом царське військо та лівобережні козацькі полки з Брюховецьким погромили польського короля і загнали його за Десну. Після тієї перемоги Брюховецький перейшов на правий бік Дніпра і хотів атакувати Чигирин, та тут до Чигирина, на поміч Тетері, наспів запеклий ворог українського люду Стефан Чарнецький з польським військом та кількома тисячами татар і погромив Брюховецького. Той мусив одходити до Черкас.

На поміч Брюховецькому саме на той час поспішав Сірко з запорожцями, та спізнився, і Чарнецький, одігнавши від Чигирина Брюховецького, пішов Сіркові назустріч. Біля города Бужина, що вище Крилова, зчинився між запорожцями й поляками кривавий бій: запорожці не подужали погромити значну силу війська Чар-нецького й Тетері, а проте пробилися повз вороже військо і пішли понад Дніпром до Черкас, щоб сполучитися з Брюховецьким; Чарнецький же, слідкуючи за ними, побував у батьківщині Богдана Хмельницького Суботові, спалив те місто і, викопавши з домовини кістки гетьмана Богдана та сина його Тимоша, спалив їх, а попіл розвіяв по вітру. Ця ганебна для поляків подія сталася на Великодні свята 1664 року.

Становище Правобережної України щодалі ставало тяжчим: російська держава намагалася вернути її під свою владу, Польща — під свою, і обидві руйнували й палили по Україні городи й села, де засідали ворожі залоги. До того ж Польща, не покладаючи великої надії на власне військо, закликала собі на поміч татар і, замість грошової плати за їхню службу, дозволяла своїм спільникам забирати увесь непокірний їй люд у неволю.

Чарнецький, ганяючись з татарами й поляками за Сірком, обложив його у Черкасах, та не зміг добути й одійшов геть. Почувши, що Сірко з запорожцями перейшов Смілу, він обступив Смілу з великою силою і почав її добувати. Сірко кілька разів одгромив поляків, а потім вийшов потайно з частиною запорожців у Капустяну долину, де був татарський табір, і так погромив татар, що ті навіть покинули йому весь свій скарб і обоз.

Після того Сірко з запорожцями ще кілька місяців крутився по всій Україні, вишукуючи татарські загони та побиваючи їх. Найбільш славні для запорожців та Сірка битви з татарами були під Городищем, за 25 верст одднсць грошової плати за 'їхню службу, Корсуня, та недалеко Умані, де Сірко упень погромив польських спільників. Поєднавшись після того з кількома правобережними полковниками, що під впливом Війська Запорозького відкинулися від Тетері, Сірко пішов на Чарнецького, що стояв з польським військом у Корсуні, маючи на думці оддячити йому за ганебний вчинок з прахом Богдана Хмельницького, та Чарнецький не наважився зчепитися з Сірком і з усім польським військом одійшов до Брацлава.

У місяці серпні почалося зневір’я й розчарування запорожців у своєму ставленику Брюховецькому. До запорожців дійшли звістки, що Брюховецький листується з кримським ханом про згоду, і це дуже не подобалося січовикам і їхньому кошовому Сірку.

Брюховецький зраджував ідеї боротьби з бусурманами, а через те ставав запорожцям немилим, так що на вимоги російського уряду, щоб Сірко прилучився з запорожцями до Брюховецького, Сірко написав самому царю, що більше не йме віри Брюховецько-му, а через те й не хоче прилучатися до нього. Незважаючи навіть на повідомлення від царя про те, що Брюховецький листується з кримським ханом з відома царя, запорожці не схотіли воювати надалі на боці Брюховецького і разом з Сірком повернулися на Січ.

Ще дужче розчарувалися запорожці, коли довідалися, що їхній ставленик ще гірше, ніж попередні гетьмани, забирає собі у власність грунти, скарби й маєтки і так само підвертає під себе у неволю селян, як підвертали колись польські пани. Нарешті року 1665 до Січі прийшла неймовірна з погляду запорожців звістка про те, що Брюховецький поїхав у Москву, одружився там з московською бояришнею, княжною Долгорукою, і навіть сам був зроблений од царя боярином. Врешті на Січі стало відомо, що Брюховецький під час перебування у Москві подав цареві прохання, неначебто від усієї української старшини й козаків, про те, щоб по всіх українських городах, і навіть на Запорожжі, у Кодаку та в Січі, були російські воєводи і щоб всяке мито з українських людей і городів збиралося воєводами до російської казни.

Не вспіли добігти до Січі такі чутки, як на Запорожжя справді прибув боярин Хитрово, а другий боярин їхав до Кодака. Кошовим отаманом Війська Запорозького на той час був Шкура. Коли приїхав на Січ Хитрово, він замішався й не знав, на яку ступити. Козаків запорозьких всі ці чутки дуже обурили і, зібравшись на раду, вони скинули Шкуру з отаманства, проголосили Брюховецького зрадником рідного краю, у Кодак же послали полк війська. Таким чином, після семирічної вірної служби московському царю запорожці побачили у призначенні на Запорожжя воєвод заходи з боку російського уряду проти своєї волі й незалежності, взяли це собі образою і почали ставитись до московських бояр і московського уряду з недовір’ям і навіть вороже.

На той саме час обраний на Покрову року 1665 гетьманом Правобережної України Петро Дорошенко звернувся до Запорозького Коша з проханням признати його гетьманом і обернути до нього свою ласку і приязнь, як колись до «славно-покійного Богдана Хмельницького».

Петро Дорошенко був онуком гетьмана Війська Запорозького Михайла Дорошенка, згадки про котрого як про доброго козака й правдивого лицаря ще