Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко

третій, Гаврило Довгополенко

переяславський, був обачний, Із кармана людську денежку виймав,

Насті кабашній до рук добре оддавав,

А ще стиха словами промовляв:

«Гей, — каже, — ти, шинкарко молода, ти, Насте

кабашна!

Ти, каже, до сих бідних козаків не як хоч злая,

да й обачна:

Коли б ти добре дбала,

Сю денежку до рук приймала,

До погреба одходила,

Хоч нороцового пива уточила,

Сьому козаку, бідному нетязі,

Сьому козаку, бідному нетязі, на похмілля живіт його козацький скрепила».

Тоді Настя Горовая,

Шинкарка степовая, ^

Сама в льох не ходила,

Да наймичку посилала:

«Гей, дівко, наймичко!

Добре ти вчини,

Кінву-чвертівку в руки вхопи Та в льох убіжи,

Та вісім бочок мини,

А з дев’ятої поганого пива наточи.

Як маєм ми його свиням виливати,

То будем ми його на таких нетяг роздавати».

Тоді дівка наймичка у льох убігала,

Та дев’ять бочок минала,

Та з десятої п’яного чола меду наточила,

Та в світлицю входжає,

Свій ніс геть од кінви одвертає,

Буцімто те пиво воняє.

Як подали козаку в руки ту кінву,

То він став біля печі

Та й почав підпивати пивце грече.

Взяв, раз покуштував, удруге напився,

А втретє як узяв ту кінву за вухо,

То зробив у тій коновці сухо.

Як став козацьку голову хміль розбирати,

Став козак коновкою по мосту добре погримати,

Стали в дуків-срібляників зі стола чарки й

пляшки скакати,

І стала шинкарська груба на десять штук

скрізь по хаті літати. Не стали тоді ляхи, дуки-срібляники, за сажею

світу Божого видати. Тоді ж ляхи, дуки-срібляники, на його

поглядали,

Словами промовляли:

«Десь сей козак-нетяга ніде не бував,

Добрих горілок не пивав,

Що його й погане пиво оп’янило».

Як став козак-нетяга теє зачувати,

Став на ляхів грізно гукати:

«Гей, ви, ляхове,

Вразькі синове Ік порогу посувайтесь,

Мені, козаку-нетязі, на покуті місце

попускайте!

Посувайтесь тісно,

Щоб було мені, козаку-нетязі, де на покуті із

лаптями сісти!» Тоді ляхи, дуки-срібляники, добре дбали,

Дальше ік порогу посували,

Козаку-нетязі більше місця на покуті попускали, Тоді козак-нетяга на покуті сідає,

Із-під полй позлотистий недолимок виймає, Шинкарці молодій за цебер меду застановляє.

Тоді ті ляхи, дуки-срібляники, на його

поглядали,

Словами промовляли:

«Гей, шинкарко Горовая,

Настя молодая,

Кабашнице степовая!

Нехай сей козк, бідний нетяга, не мається в тебе

сеї заставщини викупляти, Нам, дукам-срібляникам, нехай не зарікається

воли поганяти, А тобі, Насті-кабашниці, груб топити».

От тоді-то козак, бідний нетяга, як став сії

слова зачувати,

Так він став чересок виймати,

Став шинкарці молодій, Насті кабашній, увесь

стіл червінцями устилати. Тоді дуки-срібляники, як стали в його

червінці зоглядати,

Тоді стали його вітати Медом шклянкою

І горілки чаркою;

Тоді й шинкарка Горовая,

Настя молодая,

Істиха словами промовляє:

«Ей, козаче, — каже, — козаче!

Чи снідав ти сьогодні, чи обідав?

Ходім зо мною до кімнати,

Сядем ми з тобою поснідаєм Чи пообідаєм».

Тоді-то козак, бідний нетяга, по кабаку

походжає,

Кватирку одчиняє,

На бистрії ріки поглядає,

Кличе, добре покликає:

«Ой ріки, — каже, — ріки низовії, Помошниці Дніпровії Тепер або мене зодягайте,

Або до себе приймайте!»

От тоді один козак іде,

Шати дорогії несе,

На його козацькі плечі надіває,

Другий козак іде,

Жовті сап’янці несе,

На його козацькі ноги надіває;

Третій козак іде,

Шличок козацький несе,

На його козацьку голову надіває;

Тоді дуки-срібляники стиха словами

промовляли: «Гей, не єсть же се, братці, козак бідний,

нетяга,

А єсть се Хвесько Ганжа Андибер,

Гетьман запорозький...

Присунься ти до нас, — кажуть, — ближче, Поклонимось тобі нижче,

Будем радиться, чи гаразд-добре на славній Україні проживати».

Тоді стали його вітати медом шклянкою І горілки чаркою.

То він теє од дуків-срібляників приймав, Сам не випивав,

А все на свої шати проливав:

«Ей, шати, мої шати! Пийте-гуляйте.

Не мене шанують, бо вас поважають.

Як я вас на собі не мав,

То й честі од дуків-срібляників не знав». Тоді-то Хвесько Ганжа Андибер, гетьман запорозький стиха словами промовляє:

«Гей, козаки, — каже, — діти, друзі-молодці!

Прошу я вас, добре дбайте,

Сих дуків-срібляників за лоб,

Наче волів, із-за стола виводжайте,

Перед вікнами покладайте,

У три березини потягайте,

Щоб вони мене споминали,

Мене довіку пам’ятали!»

Тільки Гаврила Довгополенка переяславського

за те улюбив,

Край себе садовив,

Що він йому за свою денежку пива купив.

Тоді ж то козаки, діти, друзі, молодці добре

дбали,

Сих дуків-срібляників за лоби брали,

Із-за стола, наче волів, виводжали,

Перед вікнами покладали,

У три березини потягали,

А ще стиха словами промовляли:

«Гей дуки, — кажуть, — ви дуки!

За вами всі луги й луки, —

Ніде нашому брату, козаку-нетязі, стати

І коня попасти!»

У червні року 1663 біля Ніжина одбулася велика рада з участю простого козацтва й запорожців, і на тій раді гетьманом України було обрано Брюховецького, причому запорожці разом з черню зчинили погром козацької старшини і взагалі панства, Сомка ж, що від дався під оборону російського посланця, було стято.

Тим часом Іван Сірко, обраний після Брюховецького знову кошовим отаманом, серед літа року 1663, пам’ятаючи одвічну мету козацтва — боротьбу з бусурманами, вирядив частину Війська Запорозького байдаками на Чорне море. Запорожці виплили повз Очаків на Дунайські гирла і добре пошарпали придунайські городи, та тільки, коли поверталися додому, їм сталася пригода. У лимані вони натрапили на турецький флот і билися з ним аж три дні, та, не маючи сили перемогти турків, змушені були покидати у море всю свою здобич і рятуватися на берег. Потопивши біля Дніпрових гирл свої байдаки, запорожці, одбиваючись од татар, пішки прибули 21 вересня на Січ.

У той час на Січі вже була російська залога з боярином Косоговим на чолі. Послана вона була на Запорожжя російським урядом весною того ж 1663 року почасти для того, щоб помагати запорожцям у боротьбі з татарами, почасти ж щоб стежити за розпорядками Війська і тримати його у покорі і вірності. Сірко рішив скористатися російською залогою і, щоб оддячити бусурманам за невдалий похід на море, вирушив восени того ж року з Косоговим походом на Перекоп.

Все Перекопське межимор’я Сірко застав перекопаним од Чорного до Азовського моря глибокими рівчаками. Та це не спинило завзятого козацького ватажка — він перейшов за той рівчак біля Чорного моря, вдарив на город Перекоп ззаду, добув і поруйнував більшу його частину, одбився од Нуреддіна-султана, що наспів своїм на поміч, і 16 жовтня повернувся на Січ.

БОРОТЬБА ЗАПОРОЗЬКОГО КОШОВОГО СІРКА З ГЕТЬМАНАМИ