Віннету І - Карл Фрідріх Май

в них завжди багато коней. Вони небезпечні для білих через свою захланність і схильність до крадіжок, а тому їхніми найбільшими ворогами є переселенці на прикордонних територіях. Із багатьма племенами апачів вони також не миряться, бо не надто шанують приватну власність і навіть життя своїх червоношкірих братів. Одним словом, це бандити. Чому вони стали такими, не треба пояснювати.

Шестеро розвідників уже під’їхали зовсім близько. Мені й далі було не зрозуміло, як вони можуть урятувати нас. Шестеро індіанців навряд чи могли б чимось нам допомогти. Але вже незабаром я довідався, що саме мав на увазі Сем Гоукенс. Та наразі я тішився лише з того, що вони знали Сема і що нам нічого не загрожувало.

Вони підійшли до того місця, де наші сліди заходили в кущі, тому зробили висновок, що ми заховалися у цих зарослях. Тож вони моментально розвернули своїх сильних і швидких коней, аби податись назад і не потрапити під обстріл. Тут Сем вийшов із кущів, склав долоні біля рота і видав гучний крик, який вони впізнали, бо зупинили своїх коней і озирнулися. Він ще раз вигукнув і замахав їм руками. Вони зрозуміли і крик, і жести, бо галопом повернулися, мабуть, здалеку впізнавши постать Сема, яку годі було з кимось сплутати. Я став біля Сема. Коні наближалися з такою швидкістю, що можна було подумати, ніби вони збираються затоптати нас. Але ми не зрушилися з місця. За кілька кроків від нас вони раптом різко зупинили коней, вискочили з сідел і пустили тварин попастися.

— Наш білий брат Сем? — запитав вождь. — Як він опинився на шляху своїх червоношкірих друзів?

— Бао, хитрий лис, зустрів мене, бо вийшов на мій слід, — відповів Сем.

— А ми думали, що ви — частина червоношкірих псів, яких ми шукаємо, — відповів Бао ламаною, але цілком зрозумілою англійською.

— Яких саме псів має на увазі червоношкірий брат?

— Апачів із племені мескалеро.

— Чому ви називаєте їх псами? Хіба між ними і моїми братами, хоробрими кайова, була сварка?

— Між нами і цими брудними псиськами викопана сокира війни.

— Уф! Я радий чути це! Я прошу моїх братів сісти біля нас, бо мушу сказати дещо важливе!

Лис подивився на мене насторожено і запитав:

— Я ще ніколи не бачив цього блідолицього. Він ще дуже молодий. Це один із білих воїнів? Він уже встиг завоювати собі ім’я?

Якби Сем назвав моє німецьке ім’я, то це б не справило жодного враження. Але він використав прізвисько, яке дав мені Вайт.

— Цей юний блідолиций — мій найближчий друг і брат, — сказав Сем. — Він нещодавно переплив велику воду і для свого народу був великим воїном. Він ще ніколи в житті не бачив ні бізона, ані ведмедя, але позавчора бився із двома бізонами й убив їх, аби врятувати мені життя, а вчора заколов ножем ведмедя ґрізлі зі Скелястих гір і навіть подряпини не має.

— Уфф, уфф! — захоплено вигукнули червоношкірі, і Сем продовжив:

— Його кулі завжди влучають у ціль, а в його руках стільки сили, що він одним ударом може покласти додолу будь-якого ворога. Тому білі чоловіки Заходу назвали його Вбивча Рука.

Так я отримав бойове ім’я і відтоді мав його весь час, допоки був на Дикому Заході. Такий там звичай. Дуже часто навіть найкращі друзі там не знають справжніх імен одне одного.

Лис простягнув мені руку і привітно сказав:

— Якщо Вбивча Рука дозволить, то ми будемо його друзями і братами. Ми любимо, коли чоловіки одним ударом кладуть на землю своїх ворогів. Тому будемо завжди раді бачити тебе у наших наметах.

Іншими словами це означало: «Нам знадобиться хтось із твоєю силою. Тож приходь до нас! Якщо ти воюватимеш і грабуватимеш разом із нами, тобі буде тут добре». Але я відповів шанобливо і поважно, згодом я навчився розмовляти так завжди:

— Я поважаю червоношкірих чоловіків, бо вони такі ж сини Великого Духа, як і білі. Ми хочемо стати братами і допомагати одне одному перемагати всіх ворогів, які не виявлятимуть до нас належної поваги!

Від моїх слів на вимащеному жиром блискучому обличчі вождя з’явилася доброзичлива посмішка, і він промовив:

— Убивча Рука добре сказав. Ми викуримо з ним люльку миру.

І ми разом з ними сіли біля води. Вождь витягнув люльку, від солодкавого аромату тютюну з якої мене знудило ще здалеку, і напхав її сумішшю, що складалася, здається, із дрібно нарізаних буряків, жолудів, листя льону, капусти та ще чогось, запалив її, встав на ноги, затягнувся один раз, випустив дим у небо й на землю, а потім сказав:

— Там, нагорі, живе Великий Дух Маніту, а тут, на землі, ростуть рослини і бігають тварини, призначені для воїнів кайова.

Опісля він затягнувся ще декілька разів, випустив дим на північ, південь, схід і захід зі словами:

— Там живуть білі і червоношкірі люди, які незаконно присвоїли собі цих тварин і рослини. Але ми знайдемо їх і заберемо все своє. Бао все сказав. Хуґ!

Яка промова! Вона була зовсім не схожою на