Віннету І - Карл Фрідріх Май

— Можеш сказати мені дорогою.

— Ні. Бо ми зараз поїдемо разом, але не до Танґуа, вождя кайова, а до нашого табору.

— Мій брат Сем дуже помиляється.

— Ні! Послухай, що я тобі скажу! Ви хотіли б упіймати Інчу Чуна, вождя апачів, живим?

— Уфф! — захоплено вигукнув кайова, а його люди нашорошили вуха.

— А до того ж ще і його сина Віннету? — продовжував Сем.

— Уфф! Уфф! А хіба це можливо?

— Навіть дуже легко.

— Бао добре знає свого друга Сема, інакше міг би подумати, що Сем дозволяє собі жарти, яких Бао не може стерпіти.

— Ого! Я говорю дуже серйозно. Ви можете зловити вождя і його сина живими.

— Коли?

— Раніше я думав, що протягом п’яти, шести або семи днів. Але тепер знаю, що, можливо, і значно раніше.

— Де?

— Біля нашого табору.

— А де це?

— Ви побачите самі, бо після того, що я вам дещо розповім, ви радо супроводите нас туди.

І він розказав їм про нашу групу, її завдання, проти якого вони нічого не мали, а потім про зустріч із апачами. Він також додав:

— Я вчора був дуже здивований, коли побачив обох вождів у супроводі лише Клекі-Петри, і подумав було, що вони вийшли на полювання на бізонів і на короткий час відірвалися від своїх воїнів. Але тепер я точно знаю, про щó йдеться. Обоє апачів були у вас, аби розвідати. А те, що за це взялися особисто вожді, означає, що вони ставляться до цієї справи надзвичайно поважно. Але тепер вони повернулися додому. Віннету їхатиме довше, бо в нього труп. Але Інчу Чуна поїхав уперед і докладе всіх зусиль, аби якомога швидше зібрати своїх воїнів.

— Тому Бао мусить якомога швидше повідомити про це свого вождя.

— Нехай мій брат просто зачекає і дасть мені договорити! Тепер апачі будуть прагнути відразу подвійної помсти, вам і нам, за вбивство Клекі-Петри. Вони пошлють більше військо проти вас і менше — проти нас. І з цим другим поїде вождь, аби після нападу на наш табір долучитися до великого війська. Відповідно до цього нам і слід діяти. Я покажу тобі, де розташований наш табір, аби ти міг його знайти. Потім ти поїдеш до вашого вождя і розкажеш йому все, що почув від мене. І ви зі своїми двомастами воїнами приїдете до нас, аби дочекатися Інчу Чуни та його невеличкого війська і узяти їх у полон. Вас буде двісті, а апачі привезуть не більше ніж п’ятдесят. У нас є двадцять білих чоловіків, і ми будемо боронитися разом із вами. Тож ви завиграшки переможете апачів. А коли у ваших руках буде двоє вождів, то це, вважай, ви заволоділи усім племенем. Тоді зможете вимагати від них усього, чого схочете. Мій брат згоден зі мною?

— Так. План мого брата Сема дуже добрий. Коли вождь довідається про нього, то відразу ж пристане на це.

— Тоді рушаймо, щоби ще зáвидна доїхати до табору!

Ми посідали на коней, які встигли відпочити, і помчали далі галопом. Тепер ми вже не витрачали часу на те, щоби відстежувати слід, а їхали навпростець.

Мушу зізнатися, що я не був захоплений поведінкою Сема і навіть злився на нього. Віннету і його батька разом із п’ятдесятьма воїнами хочуть заманити у пастку! Якщо це вдасться, то вони обоє і всі їхні воїни опиняться у дуже скрутному становищі. Як Гоукенс тільки міг таке запропонувати! Він же знав, як я ставлюся до Віннету, бо я сказав йому про це. Мало того, я знав, що й він сам ставиться до Віннету цілком добре.

Усі мої наміри дорогою до табору порозмовляти з Семом і відірвати його хоч на мить від кайова були марними. Я хотів переконати його відмовитися від свого плану так, аби не почули кайова, і запропонувати інший план. Але він, здається, здогадався про це і ні на мить не віддалявся від Бао. Це мене ще більше роздратувало. І того вечора, коли ми повернулися до табору, я був у неймовірно кепському настрої. Я зліз із коня, прив’язав його і ліг у траву, бо зрозумів, що наразі не матиму змоги поговорити із Семом. Він не реагував на мої жести і радісно розповідав мешканцям табору, як ми зустріли кайова і щó тепер буде. У таборі спершу злякалися появи індіанців, але потім страшенно зраділи, що це друзі і що тепер можна не боятися апачів. За таких обставин ми могли спокійно продовжити роботу під захистом двохсот кайова і не боятися нападу.

У таборі зустріли індіанців кайова гостинно, нагодували ведмежим м’ясом, ті поїли й поїхали до своїх. Вони збиралися мчати всю ніч, аби якомога швидше передати новину своїм. І аж тоді, коли вони поїхали геть, Сем підійшов до мене, ліг поруч і сказав своїм звичним зверхнім тоном:

— Сьогодні звечора у вас кепський вигляд, сер. Мабуть, щось негаразд, шлунок болить або якісь душевні травми мучать? Качка б мене копнула! Котре з припущень правильне? Мені здається, друге. Хіба не так?

— Так