Пригоди Гекльберрі Фінна - Марк Твен
— Та надавати йому по шиї! Викинути його геть!
А одна чи дві жінки від надміру почуттів аж верескнули. Тут виступив зі словом розпорядник — мовляв, він сподівається, що всі вгамуються і безладу не буде, нехай тільки цей добродій пообіцяє, що буде поводитися пристойно, і йому дозволять покататися на коні, якщо він здатен втриматись. Всі засміялися і закричали, що це гарна ідея, і п’яниця поліз на коня. Тільки-но він впав йому на спину, як кінь почав бити копитами, вириватися і ставати дибки, а два циркових служки повисли в нього на повідді, намагаючись утримати. П’яний вчепився за гриву, й п’яти у нього підлітали догори при кожному стрибку. Всі глядачі підвелися з місць, кричали та реготали до сліз. Попри всі старання циркових служок, кінь у них вирвався і помчав що було сили довкола арени, а цей п’яниця вчепився за його шию, і то одна нога в нього звисає ледь не до землі, то друга, а публіка просто шаленіє. Хоча мені, наприклад, було геть не смішно: я весь тремтів, так боявся, аби з ним чогось не сталося. Але він побовтався-побовтався, а тоді сів верхи й спіймав повід, а сам хитається з боку в бік; ще хвилина — глядь, а він уже підхопився на ноги, кинув повід і став у сідлі. А кінь мчить щодуху! Він стояв на сідлі так спокійно та вільно, наче і не п’яний зовсім був; тоді раптом дивлюся, почав зривати із себе одяг та кидати його на пісок. Одну одежину за іншою — так швидко, що лахи аж мелькали в повітрі, а всього він скинув сімнадцять костюмів. І стоїть стрункий і вродливий, у такому яскравому й ошатному трико, яке тільки можна собі уявити. Тоді підхльоснув коня так, що той закрутися по арені, й нарешті зіскочив на пісок, розкланявся і втік за куліси, а глядачі аж завили від задоволення та здивування.
Тут розпорядник побачив, що його обвели довкола пальця, і, по-моєму, добряче розлютився. Виявилося, що це був акробат із цього цирку! Сам усе вигадав і нікому нічого не сказав. Не хотів би я опинитися на місці цього розпорядника і за тисячу доларів! Не знаю, може, десь є кращий цирк, але я щось жодного разу не бачив. Принаймні мені й цей згодиться, і де б я його не побачив, неодмінно знову піду.
Ну, а ввечері й у нас теж була вистава, але народу прийшло небагато, десь чоловік дванадцять, — ледве вистачило, щоб окупити витрати. І глядачі весь час сміялися, а герцог злився, просто сам не свій був, а тоді вони взяли та й пішли ще до кінця спектаклю, всі, крім одного хлопчика, який заснув. Герцог сказав, що ці арканзаські телепні ще не доросли до Шекспіра, що їм потрібна тільки вульгарна комедія, — навіть гірше, ніж вульгарна комедія, ось як. Він знає, що їм буде до смаку. Наступного ранку він узяв великі аркуші обгорткового паперу і чорну фарбу, намалював афіші та розклеїв їх по всьому місту. Ось що було на них написано:
У ЗАЛІ СУДУ!
ЛИШЕ ТРИ ВИСТАВИ!
ВСЕСВІТНЬО ВІДОМІ ТРАГІКИ ДЕВІД ГАРРІК МОЛОДШИЙ ТА ЕДМУНД КІН СТАРШИЙ!
Із лондонських та європейських театрів у захоплюючій трагедії
«КОРОЛІВСЬКА ЖИРАФА, АБО ЦАРСТВЕННА ДОСКОНАЛІСТЬ!!!»
Вхід 50 центів.
А внизу стояло найбільшими літерами:
ЖІНКАМ ТА ДІТЯМ ВХІД СУВОРО ЗАБОРОНЕНО
— Ну ось, — сказав герцог, — якщо вже й цим рядком не вдасться їх заманити, тоді я не знаю Арканзасу!
Розділ XXIII
Цілісінький день герцог із королем працювали в поті чола: облаштовували сцену, чіпляли завісу, кріпили свічки замість рампи; а ввечері ми й оком не змигнули, як зала була забита чоловіками. Коли більше не могла втиснутись жодна людина, герцог облишив перевіряти квитки, обійшов залу навкруг і піднявся на сцену. Там він спинився перед завісою і виголосив коротеньку промову: спочатку похвалив трагедію, сказав, що вона справді неймовірно захоплююча, й пішов далі чесати про трагедію та Едмунда Кіна Старшого, який у ній виконує найголовнішу роль; а тоді, коли очі глядачі загорілися від цікавості, герцог підняв завісу, і король вибіг з-за куліс навкарачки, голий-голісінький. Він був геть увесь розмальований різнокольоровими смугами і сяяв, як веселка. Ну, про решту й згадувати не варто — нісенітниця суцільна, а все одно було дуже смішно. Публіка ледь не луснула від сміху, а коли король скінчив стрибати й поцибав за куліси, глядачі плескали, кричали, реготали і взагалі казилися доти, доки він не повернувся й не повторив усю комедію спочатку; і навіть після цього його примусили ще раз усе повторити. Тут і корова не втрималася б від сміху, дивлячись, які штуки виробляє наш старий дурень.
Тоді герцог опустив завісу, розкланявся перед публікою і оголосив, що ця дивовижна трагедія буде виконана ще тільки двічі, оскільки трупа виїжджає на термінові гастролі до Лондона, де всі квитки на спектаклі в театрі «Друрі-Лейн» вже заздалегідь продані. Потім він знову розкланявся і сказав, що якщо поважна публіка вважає виставу цікавою і повчальною, то її уклінно просять рекомендувати своїм знайомим, щоб і вони приходили подивитися.
Чоловіків зо двадцять закричали в один голос:
— Як, це що — все? Вистава вже закінчилася? Герцог сказав, що закінчилася. Тут почався скандал.
Піднявся крик: «Обдурили!» — глядачі посхоплювалися з місць і полізли було ламати сцену та бити акторів. Але тут якийсь високий статечний добродій скочив на лавку і закричав:
— Почекайте! Одне лише слово, джентльмени! Натовп спинився послухати.
— Нас із вами обдурили — чудово обдурили! Але ми, я так думаю, не хочемо стати посміховиськом для всього міста, щоб над нами цілісіньке життя знущалися. Ось що: давайте підемо звідси спокійно, будемо хвалити виставу і обдуримо ціле місто! Тоді всі ми будемо на рівних правах. Ви згодні з цим?