Пригоди Гекльберрі Фінна - Марк Твен

Побачивши мене, Богс під’їхав ближче і запитав:

— Ти звідки, хлопче? До смерті готовий чи ні?

І рушив собі далі. Я було злякався, але якийсь чолов’яга мене заспокоїв:

— Це він просто так; коли нап’ється, завжди меле казна-що. Перший телепень у цілому Арканзасі, але зовсім не злий — муху не скривдить ні з п’яних очей, ні тим більше коли тверезий.

Богс під’їхав до найбільшої крамнички міста, нахилився, зазираючи під навіс, і гукнув:

— Виходь сюди, Шерборне! Виходь, давай зустрінемось один на один, брехун ти такий! Ти мені потрібен, пес шолудивий, і я не поїду просто так, ось що!

Тут його понесло — розійшовся, лаяв Шерборна на всі заставки, говорив такі дурниці, які тільки міг вигадати, а вся вулиця слухала, сміялась і підохочувала його. Із крамнички вийшов чоловік років десь п’ятдесяти п’яти, з гордою поставою, гарно вбраний, краще за всіх у місті; натовп розступився перед ним і дав йому пройти. Чоловік сказав Богсу дуже спокійно, чітко вимовляючи слова:

— Мені це вже остогидло, але я потерплю до першої години дня. До першої години дня — запам’ятайте, — але не довше. Якщо я почую від вас хоч одне лайливе слово на свою адресу після цього, я вас з-під землі дістану.

Тоді він повернувся й пішов назад до крамнички. Натовп, очевидно, одразу протверезів: ніхто навіть не ворухнувся, і сміх миттю затих. Богс проїхався вулицею, так само лаючи Шерборна, але незабаром повернувся назад; зупинився перед крамничкою, а сам усе лається. Біля нього зібралися люди, намагалися його вгамувати, але він не піддавався на вмовляння; йому казали, що вже за чверть перша і ліпше йому буде їхати додому, та хутчіше. Але все було даремно. Богс лаявся так само, як і раніше, кинув свого капелюха в болото і проїхався по ньому, а тоді знову вчвал помчав вулицею, аж його сива грива маяла за вітром. Всі, хто тільки міг, намагалися стягнути його з коня, щоб замкнути десь, доки п’яниця не протверезіє, але нічого не вийшло — він усе скакав по вулиці та лаяв Шерборна. Нарешті хтось сказав:

— Сходіть за його дочкою! Швиденько приведіть його дочку! Він іноді її слухається. Якщо хтось і може його вмовити, то це лише вона.

Хтось кинувся бігти. Я пройшов трохи далі й зупинився. Десь за п’ять-десять хвилин Богс заявився знову, цього разу вже не верхи. Він шкандибав, похитуючись, із непокритою головою, а двійко приятелів тримали його за руки і підштовхували. Він притих, і вигляд у нього був стривожений: він не те щоб пручався, а навпаки, начебто сам себе підштовхував. Раптом хтось гукнув:

— Богс!

Я озирнувся, щоб поглянути, хто це крикнув, а був це той самий полковник Шерборн. Він нерухомо стояв посеред вулиці, й тримав у руках двоствольний пістолет з піднятими курками, — він не цілився, а просто тримав його дулом догори. Тієї ж миті я побачив, що до нас біжить молоденька дівчина, а за нею двоє чоловіків. Богс і обидва його приятелі озирнулися подивитися, хто це його гукає. Приятелі, щойно запримітили зброю, миттю відскочили вбік, а пістолет повільно опустився, і тепер обидва дула з піднятими курками дивилися прямісінько в ціль. Богс підвів руки догори і крикнув:

— О Господи! Не стріляйте!

Бах! — пролунав перший постріл, і Богс захитався, хапаючи руками повітря. Бах! — другий вистріл, і він, розкинувши руки, впав на землю, важко і незграбно. Молода дівчина скрикнула, кинулась до батька і впала на його тіло із риданням:

— Він убив його, убив!

Натовп зімкнувся навколо них; люди штовхалися і тіснили один одного, витягували шиї, намагаючись якомога краще все роздивитися, а ті, хто стояв усередині кола, відштовхували задніх і кричали:

— Назад! Назад! Відійдіть на крок, йому і так нічим дихати!

Полковник Шерборн кинув пістолет на землю, розвернувся і пішов геть.

Богса понесли до аптеки поблизу; натовп так само тіснився навколо нього, все містечко йшло за пораненим, і я теж. Мені вдалося протиснутися вперед і зайняти гарне місце під вікном, звідки було видно Богса. Його поклали на підлогу, підсунули йому під голову товсту Біблію, а другу розкрили й поклали йому на груди, але спочатку розстібнули його сорочку, й того я бачив, куди влучила куля. Він зітхнув разів із десять, і Біблія у нього на грудях піднімалася, коли він вдихав повітря, і знову опускалася, коли видихав, а потім затих — помер. Тоді відірвали від нього дочку — вона все ридала й голосила — і відвели її геть. Їй було років шістнадцять, така тиха і скромна, тільки дуже бліда від страху.

Ну, незабаром тут зібралося ціле містечко. Люди штовхалися, тіснили один одного, намагаючись пробратися поближче до вікна та побачити тіло вбитого, але ті, хто зайняв місце раніше, не хотіли поступатися, хоча люди за їхньою спиною весь час повторювали:

— Послухайте, ви ж уже подивилися, може, досить? Це несправедливо! Справді, недобре, що ви там стоїте весь час і не даєте іншим подивитися! Іншим теж хочеться не менше, ніж вам.

Вони почали сваритися, а я вирішив ушитись, думаю, аби боком усе це не вилізло. На вулицях було повнісінько народу, і всі, видно, були дуже стривожені. Всі, хто бачив, як стріляв полковник, розповідали, як це сталось, навколо кожного оповідача зібрався справжній натовп, і всі слухачі стояли, витягнувши шиї та прислухаючись. Один довготелесий, худий молодик із довгим волоссям і в білому плюшевому циліндрі, зсунутому на потилицю, відмітив на землі палицею із загнутою ручкою те місце, де стояв Богс, і те, де стояв полковник, а люди юрбою ходили за ним від одного місця до другого, стежили за всім, що він робить, і хитали головою на знак того, що все розуміють, і навіть нахилялися, вперши руки в боки, та дивилися, як він робить позначки палицею. Тоді він випростався і став нерухомо на тому місці, де стояв Шерборн, насупився, насунув циліндр на очі й вигукнув: «Богс!» — а тоді прицілився палицею: бах! — і похитнувся, і знову бах! — і впав на спину. Ті, хто все бачив, казали, що він точнісінько відтворив усе, — словом, казали, що саме так усе й сталося. З десяток чоловіків витягнули свої фляжки з віскі й заходилися частувати молодика.

Ну, тут хтось вигукнув, що Шерборна треба було б лінчувати. За якусь хвилину всі повторювали ці слова, і натовп посунув із ревінням та криком, зриваючи на