Рушниці Авалона - Роджер Желязни

— Я не впевнений, що хочу побажати тобі успіху, але щастя бажаю від усієї душі. Я радий, що ти знову бачиш. — Він міцно потиснув мені руку. — А тепер піду до Бенедикта. Я правильно тебе зрозумів? З ним все гаразд?

— Безумовно. Я лише оглушив його. Не забудь передати те, про що просив.

— Не забуду.

— І відведи його в Авалон.

— Постараюся.

— Що ж, до побачення, Жерар.

— До побачення, Корвін.

Він повернувся і пішов по дорозі. Я дивився йому вслід, поки він не зник за поворотом, потім поклав його карту в колоду, забрався на козли і знову поїхав по дорозі, що веде в Антверпен.

8

Я стояв на вершині пагорба, порослого чагарником, і дивився на будинок. Настрій у мене був кепський.

Я і сам не знав, що очікував побачити. Згарище? Машину біля під'їзду? Щасливе сімейство, відпочиваюче на веранді, мебльованої червоним деревом? Озброєну охорону?

Дах будинку продірявилася в декількох місцях і вимагала термінового ремонту. Галявина заросла. Дивно ще, що в будинку було вибите лише одне вікно, та й то ззаду.

Отже, на перший погляд, будинок виглядав покинутим. Я задумався.

Розстеливши на землі куртку, я всівся на неї і закурив. Інших будинків поблизу не було.

За алмази я отримав близько семисот тисяч доларів, і на закінчення угоди пішло півтори тижні. З Антверпена ми переїхали до Брюсселя, і кілька вечорів провели в Rue de Char et Pain, де і зустрілися з потрібною мені людиною.

Вислухавши моє замовлення, Артур украй здивувався. Колишній офіцер ВПС, невисокий, худий, з акуратно підстриженими вусиками, він перервав мене на самому початку розмови і, щохвилини хитаючи головою, засипав питаннями про доставку. Коли мова клієнта звучала незрозуміло, Артур завжди хвилювався. Більше всього на світі його турбувало, що неприємності із зброєю можуть статися під час або відразу після доставки. Він чомусь вважав, що це підриває його авторитет, і звичайно бував куди послужливіший інших, коли мова йшла про транспортування. Мої плани його схвилювали з тієї простої причини, що у мене їх взагалі не було.

Справа в тому, що для угод подібного роду потрібно сертифікат, який підтверджує, що держава «Х» дійсно замовило військову техніку і має право на експорт з країни-виробника. Документ цей надає угоді офіційний характер, навіть якщо всім ясно, що зброя відправиться в державу «Y», як тільки перетне кордон. Так вже повелося, що за певну плату можна заручитися підтримкою представника посольства держави «Х» — бажано того, у кого є родичі або друзі в міністерстві оборони, готові підписати сертифікат. Він коштує дуже дорого, але я впевнений, що Артур в одну секунду назвав би і суму, і людей, до яких треба було звернутися.

— І все-таки як ви збираєтеся переправити вантаж? — В який раз задавав він питання, що звучало у різних варіантах. — Як ви доставите його до місця призначення?

— Хай це вас не турбує. Я про все подбаю.

Артур знову похитав головою.

— Це не дрібниця, полковнику. На цьому не слід економити. — (Для нього я був полковником — сам не знаю чому — з часу нашої першої зустрічі, років дванадцять тому.) — немає, не слід. Заощадивши декілька доларів, ви ризикуєте втратити все і нажити купу неприємностей. Послухайте, що я вам скажу: є в мене на прикметі молодий представник африканської республіки, який дуже недорого бере…

— Ні. Мені потрібна тільки зброя.

Під час нашої бесіди Ганелон мовчки сидів і дув пиво. Руда борода і розбійницький вираз на обличчі мого супутника виглядали вражаюче. Він ані слова не розумів по-англійськи, але суворо слідував моїм інструкціям і зрідка звертався до мене на мові тари. Чисте хлоп'яцтво. Бідний старий Артур був прекрасним лінгвістом, і йому дуже хотілося з'ясувати, для кого призначається зброя. Коли я балакав з Ганелоном про різні дрібниці, Артур зі шкіри ліз геть, намагаючись визначити, на якій мові ми розмовляємо. Врешті-решт він почав багатозначно кивати, як ніби йому це вдалося, а потім витягнув шию і сказав:

— Я читаю газети, полковник. І не сумніваюся, що ці хлопці можуть дати вам гарантії. Все ж…

— Ні, — перебив я. — Повірте, коли я отримаю від вас автоматичні рушниці, вони просто зникнуть з лиця Землі.

— Ви жартуєте. Навіть я не знаю, де виконають ваше замовлення.

— Це не має значення.

— Добре, що ви впевнені в собі. Але впертість… — Він знизав плечима. — Втім, справа ваша.

Коли я пояснив, які мені потрібні патрони, Артур вирішив, що я остаточно звихнувся. Він витріщився на мене, забувши похитати головою. Минуло хвилин десять, перш ніж мені вдалося вмовити його хоча б поглянути на рахунки. За цей час він прийшов до тями і хитав головою зі всіх сил, невиразно бурмочучи щось про срібні кулі і несправжні капсюлі.

Нашу суперечку вирішив самий непідкупний суддя: готівка. Переконавшись, що я непохитний, Артур змалював мені ситуацію. Замовити та отримати рушниці нескладно, купити вантажівки — не проблема, але виготовлення потрібних мені патронів і капсулів буде коштувати скажених грошей. І він взагалі він не впевнений, що хоч якийсь військовий завод погодиться виконати подібне замовлення. Коли ж я сказав, що готовий заплатити будь-яку суму, він засмутився ще більше. Якщо я можу дозволити собі розкіш експериментувати з патронами, які не стріляють, і капсулями, які не детонують, то чому б мені не придбати сертифікат…

Ні, відповів я, — і ще раз ні. Здається, ми вже домовилися, — нагадав я йому.

Він зітхнув і смикнув себе за вус. Потім кивнув. Звичайно, звичайно. Буде так, як я вирішив.

Ціну він заломив нечувану. Природно. Якщо я не з'їхав з глузду — значить, мені підвернулася вигідне дільце. Хоч його і зацікавило моє замовлення, він більше ні про що не запитував, мабуть, боячись бути замішаним в яку-небудь непривабливу історію з темними силами. Більш того, як тільки йому вдалося домовитися з військовим заводом (як з'ясувалося, у Швейцарії), він тут же звів мене з його представником, отримав комісійні і був такий.

Ми з Ганелон прибули до Швейцарії з фальшивими паспортами. Він став німцем, а я — португальцем. Мені, власне, було наплювати на запис в паспорті, лише б фальшивка не підвела, але Ганелону я вибрав національність з певною метою. По-перше, йому легко давалася німецька вимова, а по-друге, у Швейцарії завжди повнісінько німців-туристів. За моєю порадою Ганелон говорив, що народився і виріс у Фінляндії.

Протягом трьох тижнів я стежив за тим, як виконується моє замовлення, і залишився