Рушниці Авалона - Роджер Желязни

як наші смаки теж досить схожі, і вона вже кілька років прикрашає мої покої. Нехай же її повернення послужить свідченням моєї доброї волі і проханням уважно поставитися до того, що я хочу тобі сказати. Я буду відвертий, щоб ти не сумнівався в моїй щирості, і тому не стану вибачатися за те, що я з тобою зробив. Я шкодую тільки про те, що не вбив тебе одразу, коли мені випала така можливість. Марнославство мене згубило. Зір повернувся до тебе, але навряд чи цей факт щось змінить в наших з тобою відносинах. Твоє послання «Я повернуся» лежить зараз на моєму письмовому столі. Якби його написав я, то обов'язково повернувся б. Так як ми справді дуже схожі, я передбачаю, що ти стримаєш слово, і вжив відповідних заходів. Ти ніколи не був дурний, і я розумію, що для нападу на Амбер ти збираєш велике військо. Я поплатився за колишнє марнославство і готовий зараз поступитися своєю гордістю. Я прошу в тебе миру, Корвін, — не заради себе, а заради благополуччя держави. Істоти з Відображень атакують Амбер великими силами, і я не можу розібратися, чому так відбувається. Проти цих сил, найстрашніших на моїй пам'яті, вся сім'я об'єдналася і принесла мені присягу у вірності. Мені б дуже хотілося, щоб ти став моїм союзником і допоміг у битві за праву справу. Якщо ти відмовишся, прошу тебе, зачекай нападати на Амбер, забудь про свої плани хоча б на час. Якщо ж ти вирішиш мені допомогти, то я не вимагаю, щоб ти визнав мене законним монархом, — Погодься тільки, що я буду командувати протягом цієї кризи. Тобі будуть віддані всі почесті, що личать твоєму сану. Нам необхідно поговорити, щоб ти зрозумів, наскільки серйозна ситуація в Амбері. Так як всі мої спроби викликати тебе не увінчалися успіхом, вкладаю в конверт свою карту. Будь ласка, скористайся нею. Ти, звичайно, можеш підозрювати мене в нещирості, але я даю тобі чесне слово, що все сказане мною — правда.

Ерік, повелитель Амбера.

Я перечитав листа і посміхнувся. Може, він вважав, що прокляття не мають сили?

Не вийде, мій дорогий брате. Це, звичайно, дуже благородно з твого боку — Згадати про мене у важку для тебе годину (і я вірю тобі, можеш не сумніватися, тому що всі ми — люди честі), — але зустріч наша відбудеться згідно з моїм, а не твоїм розкладом. Що ж стосується Амбера, то я не менше за тебе думаю про нього і зроблю для його процвітання все, що вважатиму за потрібне. Могили повні людьми, які, як і ти, вважали себе незамінними. Але я скажу тобі це не зараз, а стоячи лицем до лиця.

Я сунув лист і карту в кишеню куртки, загасив сигарету в брудній попільничці на столі. Потім зняв з ліжка в спальні чисте простирадло і загорнув у неї моїх воїнів. Доведеться їм почекати мене в якомусь безпечнішому місці.

Проходячи по будинку, я задумався. Навіщо ж я все-таки прийшов? Я згадав людей, що жили по сусідству, своїх старих знайомих. Цікаво, чи справлялися вони про мене? Цього я, звичайно, ніколи не дізнаюся.

Настала ніч, і на чистому небі з'явилися перші зірки. Я замкнув за собою двері, поклав ключ на старе місце і забрався на пагорб.

Стоячи на його вершині, я озирнувся і подивився на будинок, порожній і самотній, немов бляшанка з-під пива, яку викинули на узбіччя дороги за непотрібністю. Обернувшись, я пішов через невелике поле до дороги, на якій залишив машину. Даремно я озирнувся.

9

Ми з Ганелоном відбули з Швейцарії на двох вантажівках. У Бельгії я завантажив в них автоматичні гвинтівки. Одна рушниця важила всього десять фунтів, значить, триста — півтори тонни, так що у нас залишилося місце для каністр з пальним, запасних частин і провіанту. Само собою, нам довелося зрізати кут, міняючи Відображення, щоб не потрапити на очі людям, які стоять на кордоні з єдиною метою — створювати автомобільні пробки.

Ми вирушили в дорогу (я очолив нашу скромну колону). В маленьких селах, розкиданих серед бурих пагорбів, назустріч нам натрапляли лише запряжені у вози коні. Небо стало лимонно-жовтим, всюди літали птиці без оперення. Ми їхали довго і кілька разів натикалися на Чорну Дорогу. Небо часто змінювало колір, місцевість була то рівнинною, то горбистою. Вантажівки трясло на путівцях і заносило на шосе, гладких, як скло. Ми перевалили через гори, обігнули темно-вишневе море. Над нами вирували бурі, з землі піднімалися густі тумани.

Я витратив майже весь день на пошуки Відображення (або відбиття Відображення — в даному випадку це не грало ролі), в якому вони жили.

Так, так, ті самі волохаті істоти невисокого зросту з іклами і кігтями, якими я колись командував. Їх чуйні пальці були прямо таки створені, щоб натискати на курки. До того ж бідолахи мене обожнювали і раділи моїй появі, як діти, хоча всього п'ять років тому я повів на вірну смерть цвіт їхньої нації. Втім, з богів не питають. Їх люблять, вшановують і їм поклоняються. Волохаті істоти дуже засмутилися, дізнавшись, що мені потрібно всього кілька сотень солдатів. Я відмовив тисячам і тисячам добровольців, хоча моральний аспект цього разу мене не турбував. Врешті решт, я завжди міг сказати, що переслідую благородну мету: помститися за загиблих товаришів і довести, що загибель їх була не марна. Природно, я так не думав, але мені завжди подобалося вправлятися в софістиці. А може, мені слід було дивитися на них як на найманців, які отримують плату у вигляді духовних цінностей. Одні борються за гроші, інші — за віру, а результат один. Я готовий був заплатити і тим і іншим.

Втім, моїм солдатам майже нічого не загрожувало — вони були єдиними володарями вогнепальної зброї. Правда, на їх Відображенні капсюли все ще не вибухали, і мені довелося підшукати інше, схоже на Амбер. На жаль, відповідно до закону, якому підпорядковуються всі Відображення, воно знаходилося в безпосередній близькості від Амбера, і я нервував всякий раз, коли моя маленька армія вирушала на стрільбища, щоб попрактикуватися. Навряд чи, звичайно, сюди забреде один з моїх братів, але на моїй пам'яті відбувалися і не такі збіги.

Через три тижні я вирішив, що волохаті істоти досить добре підготовлені, і віддав наказ до виступу. Прохолодним сонячним ранком ми знялися з табору і пішли по Відображеннях: колони солдат марширували за вантажівками.