Рушниці Авалона - Роджер Желязни
Коли Ганелон повернувся, я вклав шпаги у піхви, а потім попросив його розв'язати кілька коробок і принести мені мотузки. Він відправився виконувати моє доручення, а я швидко обшукав Бенедикта і знайшов те, що шукав.
Ми міцно прив'язали Бенедикта до стовбура дерева, стриножили чорного коня біля найближчого куща і повісили на той же кущ шпагу, що нагадувала косу.
Потім я забрався на козли, а Ганелон сів поруч.
— Ви вирішили залишити його тут? — Запитав він.
— Тимчасово.
Я струснув віжками, і ми плавно покотили по дорозі. Ганелон не стерпів і озирнувся.
— Ваш брат все ще без свідомості, — повідомив він і, помовчавши додав: — ніхто не міг так запросто мене кинути. Однією лівою.
— Саме тому я наказав тобі чекати мене біля фургона, а не лізти в бійку.
— А що з ним тепер буде?
— Я подбаю про Бенедикта.
— Значить, за нього можна не турбуватися?
Я кивнув.
— Це добре.
Приблизно через дві милі я зупинив коней і зістрибнув на землю.
— Не дивуйся, що б не трапилося, — сказав я Ганелону. — Я постараюся, щоб Бенедикту надали допомогу.
Я зійшов з дороги, встав в тіні дерев і витягнув колоду карт, яку, природно, Бенедикт завжди носив з собою. Швидко переглянувши її, я вибрав карту Жерара, а інші поклав назад в дерев'яну скриньку з інкрустацією слоновою кісткою на кришці і оббитою зсередини шовком. Бенедикт дбайливо ставився до таких речей.
Я тримав перед собою карту Жерара і сконцентрувався на ній.
Через деякий час вона стала теплою на дотик, зображення заворушилося. Я відчув присутність Жерара. Він був у Амбері і йшов по одній з вулиць, яку я одразу впізнав. Він був дуже на мене схожий, тільки підборіддя трохи більше видавався вперед, а тіло здавалося надзвичайно потужним. Я помітив, що Жерар відпустив бороду.
Він різко зупинився і втупився на мене.
— Корвін!
— Так, Жерар. Ти чудово виглядаєш.
— Твої очі! Ти бачиш!
— Так, я бачу.
— Де ти?
— Приходь у гості, дізнаєшся.
Він примружився.
— Ніяк не можу, Корвін. Вибач, але сьогодні я зайнятий.
— Мова йде про Бенедикта. Наскільки я знаю, тільки ти можеш йому допомогти.
— Бенедикту?! У нього щось сталося?
— Так.
— Тоді чому він сам до мене не звернувся?
— У нього немає такої можливості.
— Що ти маєш на увазі?
— Занадто довго пояснювати. Повір, Бенедикту необхідна твоя допомога.
Він закусив нижню губу.
— А сам ти не можеш її надати?
— Ні.
— А я можу?
— Безумовно.
Він взявся за ефес шпаги.
— Мені б не хотілося думати, що ти вирішив заманити мене в пастку, Корвін.
— Я кажу правду. Якщо б я хотів тебе обдурити, то придумав би історію куди більш переконливу.
Він важко зітхнув.
— Добре.
— Чекаю тебе, — сказав я і простягнув руку.
Він кивнув. Зробив крок вперед. Плеснув мене по плечу. Посміхнувся.
— Корвін. Я радий, що у тебе є очі.
Я відвернувся.
— Спасибі.
— Хто це у фургоні?
— Друг. Його звуть Ганелон.
— А де Бенедикт? Що трапилося?
Я махнув рукою.
— Приблизно в двох милях звідси, біля самого узбіччя. Він міцно прив'язаний до дерева.
— Тоді чому ти тут?
— Втікаю від погоні.
— Хто за тобою женеться?
— Бенедикт. Це я зв'язав Бенедикта, а його коня стриножив поруч.
Жерар насупився.
— Не розумію.
Я похитав головою.
— Сталося якесь непорозуміння. Бенедикт не побажав мене вислухати, і ми схрестили шпаги. Мені вдалося оглушити його і прив'язати до дерева. Я не міг вчинити інакше, тому що, прийшовши до тями, він тут же накинувся б на мене ще раз. Але в безпорадному стані його теж не можна залишити, тому я покликав тебе. Будь ласка, звільни Бенедикта і відведи його додому.
— А ти що збираєшся робити?
— Забратися звідси якнайшвидше і сховатися на Відображеннях. Ти надасииш нам обом велику послугу, якщо умовиш Бенедикта припинити переслідування. Я не хочу з ним битися.
— Зрозуміло. Може, все-таки розкажеш мені, що сталося?
— Сам не розумію. Він назвав мене вбивцею. Даю тобі слово честі, що за весь час перебування в Авалоні я нікого не вбивав. Будь ласка, передай це Бенедикту. У мене немає причин тобі брехати, і я клянуся, що кажу правду. Є ще одна обставина, через яку він міг мене зненавидіти. Якщо Бенедикт згадає про неї, скажи, щоб він серйозно поговорив з Дарою. Вона все йому пояснить.
— Що саме?
Я знизав плечима.
— Якщо Бенедикт заведе цю розмову, ти про все дізнаєшся. Якщо ні, Забудь про те, що я тобі розповів.
— Значить, з Дарою?
— Так.
— Добре, я виконаю твоє прохання… Послухай, як тобі вдалося втекти з Амбера?
Я посміхнувся.
— Безпричинна цікавість? Або ти готуєшся до гіршого?
Він посміхнувся.
— Хотілося б знати, на всяк випадок.
— На жаль, брате мій! Світ не підготовлений до цього знання. Якщо б я кому і сказав, то тільки тобі, але ти нічого не виграєш, а мені воно може знадобитися в майбутньому.
— Іншими словами, ти знайшов спосіб з'являтися в Амбері і зникати з нього, коли тобі заманеться. Що ти маєш намір зробити, Корвін?
— А ти як думаєш?
— Відповідь, природно, напрошується сам собою. Не знаю, що й сказати. Я в розгубленості.
— Чому?
Він вказав у бік Чорної Дороги.
— Вона доходить вже до підніжжя Колвіра. Різноманітні тварюки використовують її для нападу на Амбер. Ми захищаємося і завжди перемагаємо, але вони атакують все частіше, все лютіше. Зараз не час думати про троні, Корвін.
— Навпаки. Саме час про нього подумати.
— Ти говориш про себе, а я — про благополуччя Амбера.
— Ерік справляється зі своїми обов'язками?
— Безумовно. Я ж сказав, що ми завжди перемагаємо.
— Я не про те. Він намагався з'ясувати причину виникнення Чорної Дороги?
— Я й сам пройшов по ній досить велику відстань.
— І?…
— Мені не вдалося дійти до кінця. Ти ж знаєш, що чим далі від Амбера, тим незрозумілішими стають Відображення?
— Так.
— … А потім ти втрачаєш над ними контроль і поступово сходиш з розуму?
— Так.
— … За цими Відображеннями лежить царство Хаосу. Я переконаний, що дорога веде туди, Корвін.
— Значить, мої побоювання підтверджуються, — сказав я.
— Ось чому, незалежно від того, схиляюся я на твою сторону або ні, мені хочеться, щоб ти відмовився від здійснення своїх планів. Безпека держави — насамперед.
— Зрозуміло. Будемо вважати, що наша розмова закінчений.
— Яке рішення ти прийняв?
— Ти ж не знав моїх планів, тому немає сенсу говорити, що вони залишилися незмінними. І тим не менше вони