Рушниці Авалона - Роджер Желязни

Я підняв Грейсвандір, направивши вістря на нього.

— Ні кроку далі! Я не хочу з тобою битися!

Він встав в позицію і вимовив тільки одне слово:

— Вбивця!

Потім невловимим рухом він відбив мою шпагу далеко в сторону. Я блокував прямий удар і зробив випад, який Бенедикт недбало відпарирував, продовжуючи наступати.

— Не розумію, — сказав я, відображаючи атаку. — Я давно нікого не вбивав. Тим більше в Авалоні.

Чергове перерубленних деревце почало падати, і Бенедикт мало мене не дістав. Я встиг відскочити в останню мить.

— Вбивця! — Повторив він.

— Я не розумію, про що ти говориш.

— Брехун!

Я вперся ногами в землю і перестав відступати. Чорт забирай! Яка нісенітниця — помирати через вчинок, якого ти не скоював! Я став фехтувати швидше, намагаючись знайти незахищене для атаки місце.

Такого місця не існувало.

— Принаймні скажи, в чому справа! — Вигукнув я. — Прошу тебе!

Але Бенедикт, мабуть, сказав все, що хотів. Він продовжував йти вперед, і я знову змушений був відступити. Фехтувати з Бенедиктом було все одно, що битися з гірською лавиною. Я подумав, що він збожеволів, але легше від цього мені не стало. Якщо б на його місці опинився хтось інший, втрата розуму рано чи пізно змусила б його допустити помилку. Але рефлекси мого брата вироблялися протягом багатьох століть, і я був щиро переконаний, що рухи Бенедикта залишаться настільки ж впевненими і відточеними, навіть якщо йому виріжуть мозочок.

Моя увага було настільки поглинена поєдинком, що я не помітив, як в нього втрутився Ганелон.

Видавши бойовий клич, він накинувся на Бенедикта ззаду і притиснув його руку зі шпагою до тулуба.

Побажай я вбити Бенедикта в цей момент, у мене нічого не вийшло б, оскільки Ганелон недооцінив силу і спритність мого брата.

У мить ока він відхилився вправо, прикриваючись Ганелон як щитом, і вдарив його обрубком правої руки в скроню. Підхопивши обм'якле тіло, він що було сил жбурнув його в мою сторону. Я ледве встиг відскочити, а Бенедикт підібрав з землі випалу шпагу і знову кинувся в наступ. Краєчком ока я побачив, що Ганелон нерухомо лежить кроків за десять від мене.

І знову я лише парирував атаки, продовжуючи відступати. Про запас я тримав одну маленьку хитрість, хоча мені прикро було думати, що вона не вдасться і тоді Амбер позбудеться свого законного владики.

На жаль, фехтувати з лівшею завжди важче, ніж з правшею. Тут мені не пощастило, тому що я повинен був дещо перевірити, а зайво ризикувати не хотів. Втім, виходу в мене не було.

Зробивши крок назад і опинившись поза межами досяжності його шпаги, я відхилив корпус і кинувся в атаку. Це був до тонкості розрахований маневр, але результат вийшов зовсім несподіваним (я досі переконаний, що мені просто пощастило), тому що мені вдалося пробити його захист і зачепити мочку вуха. Я спробував розвинути успіх, але до Бенедикта було не підступитися. Він навіть не звернув уваги на цю дріб'язкову подряпину, хоча кров капала на плече. Втім, мені теж не варто було відволікатися на дрібниці.

Я зробив те, що повинен був зробити і чого боявся. Я трохи відкрився, знаючи, що він миттєво скористається моєю помилкою і завдасть прямий удар в серце.

Я не помилився. Мені досі не хочеться згадувати, як близький я був тоді до смерті.

І знову я почав відступати, вибираючись на відкрите місце. Я тільки захищався, не проводячи жодної атаки, роблячи вигляд, що нічого не можу придумати.

Потім я знову відкрився точно як же, як в перший раз, і знову зупинив Бенедикта в самий останній момент, а він став тіснити мене з подвоєною силою, притискаючи до узбіччя Чорної Дороги.

Тут я нарешті перестав відступати, уперся ногами в землю і поступово став міняти положення тіла, прагнучи опинитися саме там, де задумав. Мені доведеться стримувати його атаки кілька митей, щоб він встав…

Це були дуже неприємні миті, але я бився відчайдушно, так як втрачати мені було нічого.

Потім я знову відкрився.

Я знав, що мене чекає все той же прямий укол в серце, і тому приготувався заздалегідь. Не чекаючи кінця атаки, я злегка вдарив по його шпагу, відбиваючи її в бік, спружинив ногами і відстрибнув назад, опинившись на Чорної Дорозі. В ту ж секунду я витягнув Грейсвандір у всю довжину руки, майже торкаючись плеча Бенедикта.

Він зробив те, на що я сподівався. Зневажливо відбивши мою шпагу, він ступив уперед…

… І вступив на смужку чорної трави, яку я перестрибнув.

Спочатку я навіть не наважився глянути вниз. Я стояв і бився, не відступаючи ні на крок, надавши флорі можливість здійснити свій задум.

Минуло не менше хвилини, перш ніж Бенедикт зрозумів, що з ним відбулося щось незрозуміле. Він спробував пересунути ноги, і на обличчі його з'явилося спочатку здивування, потім неспокійне вираз. Трава виконала свою місію.

Правда, я сумнівався, що їй вдасться довго втримати Бенедикта, і тому я відбіг убік і знову через неї перестрибнув, тепер у зворотному напрямку. Бенедикт спробував обернутися, але ноги його до самих колін були як в лещатах, і він похитнувся, насилу втримавши рівновагу.

Я зупинився за його спиною. Один випад — і мій брат став би покійником, але, природно, зараз в цьому не було необхідності.

Він перекинув руку зі шпагою через плече і поступово почав вивільняти ліву ногу, напружено стежачи за кожним моїм рухом.

Я зробив крок вправо і вдарив його Грейсвандір плазом по шиї.

Бенедикт застиг на місці, злегка приголомшений, і тоді я підійшов до нього впритул і стукнув кісточками пальців по нирці, а коли він зігнувся — знову по шиї, на цей раз кулаком. Бенедикт впав як підкошений, а я витяг шпагу з його руки і відкинув далеко вбік. Кров продовжувала текти з мочки вуха мого непритомного брата, створюючи враження якийсь екзотичної сережки.

Я відклав Грейсвандір, схопив Бенедикта під пахви і відтягнув від Чорної Дороги. Трава пручалася щосили, але я напружив м'язи і взяв верх.

Отямився Ганелон, кульгаючи, підійшов до мене і втупився на Бенедикта.

— Це — воїн! — Вигукнув він. — Так, це — воїн! Що ви збираєтеся з ним робити?

Я підняв Бенедикта на руки.

— Віднести до фургона. А ти підбери, будь ласка, наші шпаги.

— Добре.

Я пішов по дорозі і, порівнявшись з фургоном, дбайливо поклав Бенедикта під високе дерево, яке росло на узбіччі.