Рушниці Авалона - Роджер Желязни

Тільки тоді я помітив її обличчя, вірніше його відсутність. На ній була маска, овальна і гладка, з отворами для очей.

Я відвів жінку подалі від палаючих гілок, і вона притулилася до мене всім тілом, важко дихаючи. Почекавши для пристойності кілька секунд, я спробував обережно вивільнитися з її обіймів, але безуспішно. Як для жінки вона була напрочуд сильна.

— Заспокойтеся, не треба, все буде в порядку, — пробурмотів я стандартні в таких випадках слова, але вона не відповіла, лише притулилася ще сильніше і почала мене пестити — грубо, майстерно, викликаючи цілком певне збудження, яке мене в перший момент спантеличило. З кожною секундою вона ставала все жаданішою. Я раптом зрозумів, що проводжу рукою по її волоссю, гладжу податливе тіло.

— Заспокойтеся, — повторив я. — Хто ви? Чому вас хотіли спалити? Як ви сюди потрапили?

І знову я не отримав відповіді. Вона перестала плакати, але дихала важко — Правда, зовсім з іншої причини.

— Навіщо ви наділи маску? — Я спробував зняти її, але жінка різко відвела голову.

Втім, я не надав цьому ніякого значення. Розуміючи розумом, що виникла пристрасть безглузда, я був так само безпорадний, як боги епікурейців, і хотів одного: володіти цією жінкою, причому негайно.

Потім мені здалося, що Ганелон голосно кличе мене, і я хотів було обернутися, але вона утримала мене. Я був просто вражений її силою.

— Дитя Амбера, — пролунав голос, знайомий і незнайомий в один і той же час. — Ми — твої боржники, і зараз ти будеш повністю наш.

Наче здалеку я почув крики Ганелона, що обрушив на мою голову потік добірної матірної лайки.

Я напружив м'язи і відчув, як слабшає і розтискається кільце її рук. Потім я зірвав з неї маску.

Коли я звільнився, жінка коротко, зло скрикнула, а коли маска опинилася в моїй руці, сказала лише чотири слова, які виявилися останніми:

— Амбер має бути зруйнований!

Під маскою обличчя не було, одна порожнеча.

Сама вона — воно — зникло. Біле плаття впало на землю.

Обернувшись, я побачив, що Ганелон лежить на узбіччі Чорної Дороги та ноги його неприродно вивернуті. Він рубав шпагою направо і наліво, але я не зрозумів, що сталося, і швидко підбіг до нього.

Висока чорна трава, яку я перестрибнув, кинувшись на крик про допомогу, міцно обвила щиколотки й стегна мого супутника. Правда, йому вдалося частково звільнити праву ногу, але трава кидалась, як звір, намагаючись спіймати руку зі шпагою. Я пустив у хід Грейсвандір, встав позаду Ганелона і тут тільки помітив, що все ще тримаю маску. Я кинув її на чорну землю, і вона задиміла.

Я взяв Ганелона під пахви і відтягнув від узбіччя. Трава пручалася, не бажаючи поступатися, але я виявився сильнішим.

Він насилу встав, спираючись на мене, і вигукнув, ляскаючи по стегнах:

— Мої ноги! Вони як мертві!

Я допоміг йому дістатися до фургона, і Ганелон вчепився за його борт.

— Лоскотно, — заявив він, тупаючи ногами. — Здається, я починаю щось відчувати… О-о-оо!

Врешті-решт він насилу виліз на козли, і я сів поруч. Ганелон зітхнув.

— Наче полегшало, — сказав він. — По-моєму, оніміння проходить. Ця погань висмоктала з мене всі сили. А у вас що трапилося?

— Ти мав рацію. Це — прокляте місце.

— Що будемо робити?

Я взяв віжки в руки і зняв фургон з гальма.

— Поїдемо, нікуди не звертаючи. Мені треба дещо з'ясувати. Тримай шпагу напоготові.

Він буркнув щось нечленороздільне і поклав шпагу на коліна. Коням моя ідея прийшлася не по нутру, так що довелося легенько стьобнути їх батогом.

Ми виїхали на Чорну Дорогу, і мені здалося, що я сиджу в кінозалі і дивлюся картину про другу світову війну. Реалістичний, страшний, лякаючий фільм про недалеке минуле. Навіть скрип фургона і стукіт копит звучали глухо, доносилися ніби здалеку. У мене задзвеніло у вухах. Трава хвилювалася, коли ми проїжджали мимо, хоча я вибрав таке місце на узбіччі, де вона не росла. Клуб туман не мав запаху, але тим не менше в низинах було важко дихати. Біля першого ж валуна я почав міняти Відображення і звернув направо.

Чорний пейзаж залишився незмінним.

Це мене розлютило.

Я викликав у пам'яті Лабіринт і утримав його перед своїм уявним поглядом. Лабіринт горів, палахкотів вогнем. Я знову поміняв Відображення.

В ту ж секунду щось рвонулося у мене в голові. Страшний біль пронизав мозок, немов його проткнули розпеченим залізним прутом. Ось тоді я розсердився по-справжньому і напружив усі сили, намагаючись домогтися змін, перетворити дорогу в ніщо.

Предмети втратили обриси. Туман згустився. Я струснув віжками, і коні перейшли на біг. В голові у мене загуло, вона розбухла від болю і, здавалося, зараз вибухне.

Але вибухнула не моя голова, а всесвіт.

Земля затряслася, пішла тріщинами. Навколишній світ забився в епілептичному припадку і розсипався, немов головоломка. Я побачив зелену гілку, яка висіла в порожнечі поряд з калюжею води; проблиск блакитного неба по сусідству з темрявою; вхід в цегляний будинок; обличчя за вікном; зірки…

Звідусіль лунали звірині крики, людські голоси, гуркіт машин. Мені здалося, що Ганелон вилаявся, але я не був у цьому впевнений.

Від нестерпного болю я втрачав свідомість, але з упертості і злості твердо вирішив боротися поки вистачить сил. Я сконцентрувався на Лабіринті — так потопаючий хапається за соломинку, а вмираючий волає до бога — і вдарив по Чорній Дорозі усією силою волі, щоб і пам'яті про неї не залишилося.

Раптово у мене перестала боліти голова. Коні мчали щодуху по зеленому полю. Ганелон перехопив віжки, але я вже натягнув їх, лаючись на переляканих тварин. Фургон зупинився.

Ми перетнули Чорну Дорогу.

Я повернувся.

Повітря ззаду тремтіло і коливався, невпинно міняючи обриси світу за ним. І лише там, де ми проїхали, чітко видна була стежка, поросла зеленою травою.

— Коли ви везли мене в заслання, дорога була краще, — зауважив Ганелон.

— Безперечно, — погодився я і взявся заспокоювати коней, розмовляючи з ними ласкавим тоном і понукаючи, щоб звернути з поля на тракт.

Сонечко ласкаво пригрівало, на щедрій темній землі росли високі трави. Попереду показався сосновий ліс, і, в'їхавши в нього, ми відчули одурманюючий запах свіжих голок. У гілках стрибали білки, перемовлялися птиці. Я був дуже задоволений, що мені таки вдалося потрапити на інше Відображення, саме те, яке мені було потрібно.

Наша дорога круто повернула півколом, мало не в зворотному напрямку, стала петляти, і знову ми побачили